MENU
Сайт находится в разработке

Рішення у справі Букалов v. Кощинец

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

10 червня 2008 року

 

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кошкош О.О.

суддів Юрченко В.П.,

            Галатіної О.О.

при секретарі Гумуржи Т.В.

за участю     представника позивача Букалова О.П.

                     представника відповідача Мерті Г.О.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: 83062, м. Донецьк, вул. І.Ткаченка, 140а, адміністративну справу за позовом Голови Донецької міської організації «Донецький Меморіал» Букалова Олександра Павловича до Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Кощинця Василя Васильовича про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди[1], -

 

ВСТАНОВИВ:

Голова Донецької міської організації «Донецький Меморіал» Букалов Олександр Павлович звернувся з позовною заявою до Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Кощинця Василя Васильовича про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує тим, що позивач, як голова ради організації «Донецький Меморіал» звернувся листом № 183 від 26 листопада 2007 року з інформаційним запитом до Голови Державного департаменту з питань виконання покарань з проханням надати інформацію щодо розрахунків показників смертності та захворюваності на туберкульоз в установах Департаменту з питань виконання покарань. Інформаційний запит було надіслано у відповідності до ст. 40 Конституції України та до ст.ст. 29, 32, 33 Закону України «Про інформацію». У зв’язку з тим, що позивач протягом двох місяців не отримав будь-якої відповіді, він повторно звернувся до Голови Державного департаменту з питань виконання покарань листом № 17 від 23 січня 2008 р., в якому відзначив факт ненадання йому відповіді та наполегливо просив надати запитувану інформацію. В отриманій відповіді № 12/233 від 6 лютого 2008 року за підписом начальнику управління Живаго С.Б. повідомляється, що «при проведенні розрахунків показників смертності, захворюваності на туберкульоз нами використовуються методики, рекомендовані кафедрою соціальної гігієни...», тобто відповідь по суті питань відсутня. Позивач втретє звернувся до Департаменту, направивши 16 лютого 2008 р. листа № 26, однак відповіді не отримав.

Вважає, що дії відповідача порушують конституційне право позивача на отримання інформації, що завдало позивачу моральну шкоду, яку оцінює у 2 300 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.04.2008 року замінили первинного позивача - Букалова Олександра Павловича на належного позивача - Голову Донецької міської організації «Донецький Меморіал» Букалова Олександра Павловича.

В судовому засіданні позивач змінив позовні вимоги та просив визнати протиправними дій та стягнути моральну шкоду, надав пояснення аналогічні викладеним в позові.

Представник відповідача проти позову заперечувала, в обґрунтування чого зазначила, що позивач звернувся з позовом до Голови Департаменту як посадової особи, порушуючи при цьому статтю 7 Закону України «Про інформацію» та статтю 106 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, відповідно до статті 7 Закону України «Про інформацію» суб’єктом інформаційних відносин є громадяни України, юридичні особи, держава. Посадові особи (Голова Департаменту) до зазначених суб’єктів не віднесені. Пред’являючи позов до посадової особи (Голови Департаменту), а не до юридичної, Букалов О.П. відповідно до статті 106 КАСУ не обґрунтував, в чому полягає порушення конкретної посадової особи. З позовної заяви не зрозуміло, яку інформацію (елементи або складові цієї інформації) запитував позивач і яку не надав Департамент, чому позивач вважає, що Департамент не надав відповідної інформації.

На запити позивача № 17 від 23.01.2008 та № 183 від 26.11.2007 щодо методики розрахунку показників смертності, захворювання на туберкульоз засуджених Департамент повідомив, що для цих розрахунків використовується методика, рекомендована кафедрою соціальної гігієни та організації охорони здоров’я медичних університетів та академій післядипломної освіти лікарів. Інформація, яка запитувалася Букаловим О.П., не відноситься до видів інформації, передбачених статтею 18 Закону «Про інформацію», зокрема не є запитом будь-яких кількісних даних, відповідь Департаменту є відображенням розуміння поставлених у запиті позивача питань, що не суперечить вимогам Закону України «Про інформацію».

Пізніше, зрозумівши потребу позивача у наданні зазначеної інформації у більш розширеному форматі, Департамент надіслав йому листа від 14.03.2008 № 12/1284/Іл., виклавши методику розрахунку показників більш детально.

Просила відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття
рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій
дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими
несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що Голова Донецької міської організації «Донецький Меморіал» Букалов Олександр Павлович звернувся до Голови Державного департаменту з питань виконання покарань листом № 183 від 26 листопада 2007 року з інформаційним запитом з проханням надати інформацію щодо розрахунків показників смертності та захворюваності на туберкульоз в установах Департаменту з питань виконання покарань.

Голова Донецької міської організації «Донецький Меморіал» Букалов Олександр Павлович звернувся до Голови Державного департаменту з питань виконання покарань листом № 17 від 23 січня 2008 р., в якому зазначив факт ненадання відповіді на запитувану листом № 183 від 26 листопада 2007 року інформацію.

6 лютого 2008 року надіслана відповідь № 12/233 за підписом начальника управління охорони здоров’я Державного департаменту з питань виконання покарань Живаго С.Б. на лист № 183 від 26 листопада 2007 та № 17 від 23 січня 2008 р.

Вказані обставини визнані сторонами під час розгляду справи, тому, відповідно до ч. З ст. 72 КАС України, вони не підлягають доказуванню перед судом.

Суд вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку позивача, зазначені вище звернення до Голови Державного департаменту з питань виконання покарань підлягають розгляду в порядку, передбаченому Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХП, який встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.

Однак, відповідач вважає, що інформація, яка запитувалася Букаловим О.П., не відноситься до видів інформації, передбачених статтею 18 Закону «Про інформацію», зокрема не є запитом будь-яких кількісних даних.

Посилання відповідача на невідповідність запитуваній інформації ст. 18 Закону України «Про інформацію» є необґрунтованими, оскільки відповідно до ст. 18 Закону України «Про інформацію» основними видами інформації є:

статистична інформація;

адміністративна інформація (дані);

масова інформація;

інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;

правова інформація;

інформація про особу;

інформація довідково-енциклопедичного характеру;

соціологічна інформація.

З матеріалів справи відомо, що предметом запиту № 183 від 26 листопада 2007 року є надання інформації щодо розрахунків показників смертності та захворюваності на туберкульоз в установах Департаменту з питань виконання покарань, тобто предмет запиту підпадає під визначення - соціологічна інформація, яка передбачає документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів. Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень. Соціологічні дослідження здійснюються державними органами, об’єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.

З зазначеного виходить, що листи № 183 від 26 листопада 2007 року, № 17 від 23 січня 2008 року є зверненням з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань, у зв’язку з чим при розгляді зазначених вище звернень застосовується Закон України «Про інформацію».

Закон України «Про інформацію», а саме ст.ст. 43, 44 встановлюють права та обов’язки учасників інформаційних відносин, які, зокрема, мають право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію, та зобов’язані забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених законом або угодою, забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин, передбачених статтею 5 цього Закону, а саме гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації та свобода її обміну, об’єктивність, вірогідність інформації, повнота і точність інформації, законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Як відомо з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з інформаційним запитом відповідно до ст. 32 Закону України «Про інформацію», яка встановлює, що під інформаційним запитом щодо доступу до офіційних документів у цьому Законі розуміється звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він подається у письмовій формі.

Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документу, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених цим Законом.

Громадяни України, державні органи, організації і об’єднання громадян (надалі - запитувачі) подають запит відповідному органу законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи зобов’язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про інформацію» термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів.

Протягом вказаного терміну державна установа письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення.

Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом. Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо запиту про надання письмової інформації.

З матеріалів справи відомо, що відповідь на запити позивача № 183 від 26 листопада 2007 року та № 17 від 23 січня 2008 року надана відповідачем 6 лютого 2008 року за № 12/233, тобто з порушенням термінів, встановлених ст. 33 зазначеного Закону.

Суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на отримання інформації, передбачене статтею 40 Конституції України, якою встановлено право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідачем не вчинені дії по наданню своєчасної відповіді на запитувану інформації, обов’язок надання якої встановлений ст.ст. 9, 10, 44 Закону України «Про інформацію», тобто вимога про визнання дій відповідача протиправними підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 2300 грн. слід зазначити наступне.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачем має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Так, позивачем не надані належні докази, які підтверджують заподіяння йому моральної шкоди, таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 2300 грн. не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням п. 3 ст. 2, ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідач не діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням наданих повноважень; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 8-11, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

 

ПОСТАНОВИВ:

Позов Голови Донецької міської організації «Донецький Меморіал» Букалова Олександра Павловича до Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Кощинця Василя Васильовича про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Кощинця Василя Васильовича щодо несвоєчасного надання відповіді Голові Донецької міської організації «Донецький Меморіал» Букалову Олександру Павловичу на звернення від 26.11.2007 року за № 183, 23.01.2008 року за №17.

В іншій частині позову - відмовити.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 10 червня 2008 року в присутності представників сторін. Постанова виготовлена в повному обсязі 13 червня 2008 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.

 

Головуючий суддя Кошкош О.О.

 

див. також http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1213184982, http://hrlawyers.khpg.org/index.php?id=1213777718



[1] Справа № 2-а-8198/08

 

поширити інформацію