MENU
Сайт находится в разработке

Рішення окружного адміністративного суду м. Киева від 21. 07. 2008 года у справі Кузнєцова

Окружний адміністративний суд міста Києва

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

м. Київ

21.07.2008 р.

№ 2/259

 

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі;

головуючого судді Келеберда В.І.,

суддів - Літвіновій А.В., Степанюка А.Г.

при секретарі судового засідання Мельниковій Л.В.

за результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи за позовом заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В.В. до Державного комітету України у справах національностей та релігій за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Кузнецова Олега Геннадійовича про визнання протиправним та скасування рішення.

 

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позов заявлено до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання протиправним та скасування рішення Комітету від 5.03.08р. № 91-08 про надання Кузнєцову Олегу Геннадійовичу статусу біженця.

Одночасно із зверненням до суду позивач заявив клопотання про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого акту до ухвалення рішення у даній справі. Ухвалою суду від 09.07.08р. в задоволенні клопотання відмовлено.

В судовому засіданні 16.07.08 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача залучено Кузнєцова Олега Геннадійовича.

Обґрунтовуючи адміністративний позов, представники Генеральної прокуратури України зазначили, що оскаржуване рішення прийняте із порушенням вимог Закону України «Про біженців», оскільки під час його прийняття щодо надання статусу біженця Кузнєцову О.Г. відповідачем не було наведено конкретних фактів переслідування цієї особи тощо.

Відповідач проти позову заперечував, мотивуючи прийняття рішення в межах визначеної законом компетенції органу та з урахуванням всіх обставин особової справи громадянина Російської Федерації Кузнєцова О.Г.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійнихвимог на предмет спору, на стороні відповідача адвокат Антонович О.М. надав заперечення на адміністративний позов, в якому підтримав позицію відповідача та зазначив про наявність підстав у Кузнєцова О.Г. щодо побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань на території Російської Федерації.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

 

ВСТАНОВИВ:

05.03.08 р. Державним комітетом України у справах національностей та релігій прийнято рішення № 91-08 про надання статусу біженця Кузнєцову Олегу Геннадійовичу, громадянину Російської Федерації. Як вбачається з рішення відповідача, статус біженця надано відповідно до абзацу другого статті 1 Закону України «Про біженців» від 21.06.01р. як особі, яка має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи.

Генеральною прокуратурою України проведено перевірку, за результатами якої позивачем 18.04.08 р, принесено протест на рішення Держкомнацрелігїй № 91-08 від 05.03.08р. про надання статусу біженця.

Згідно вимог ст. 21 Закону України «Про прокуратуру» протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу.

Пленумом Вищого адміністративного суду України ухвалено постанову від 06.03.08 р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ». Відповідно до наданих рекомендацій, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди мають перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Форми, найменування і порядок прийняття актів рішень державними чи іншими органами залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням про такий орган. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.06 р.№ 1575 Державний комітет України у справах національностей та міграції реорганізовано у Державний комітет України у справах національностей та релігій Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.11.07 р. № 1347 «Про внесення зміни до Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій» Держкомнацрелігій є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції в межах, визначених законодавством про біженців.

У своїй діяльності Держкомнацрелігій керується Конституцією України, Законом України «Про біженців», Конвенцією 1951 року про статус біженців та Протоколу до неї 1967 року, до якої Україна приєдналась у 2002 році без будь-яких застережень та іншими міжнародно-правовими актами, які були ратифіковані Верховною Радою Украйни.

Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, державні гарантії захисту біженців регулюються Конституцією України, Законом України від 21.06.01 р. № 2557-Ш «Про біженців» (далі-3акон), іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Зокрема до міжнародних норм права відносяться Конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол про статус біженців 1967 року (ратифіковані Законом України від 10.01.02 р. № 2942-Ш), якими визначено загальні принципи щодо захисту біженців.

Відповідно до ст. 1 Закову біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи, або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 6 Закону встановлено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, зокрема прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця; координація взаємодії інших органів виконавчої влади з питань, що стосуються біженців; збір та аналіз інформації щодо наявності у країнах походження біженців умов, зазначених у абзаці другому статті 1 цього Закону.

Відповідно до статті А(2) Конвенції 1951 р. про статус біженців, особа, яка внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за ознакою належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів та знаходиться за межами країни своєї громадської належності та не може скористуватися захистом своєї країни, кваліфікується як біженець

Законом України від 21.10.99р. ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік),

Відповідно до зазначеного Керівництва надано загальний аналіз поняття «внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». Так, до елементу «побоювання» відносять суб’єктивний стан особи - її психічний стан, який пов’язаний із характеристикою особистості заявника, а тому зазначається, що висновок про стан у країні - походження не є визначальним. Суб’єктивний стан особи встановлюється при особистому спілкуванні із представниками державного органу.

Так, із Кузнєцовим О.Г. було проведено співбесіди 22.08.07 р. та 14.01.08 р., за результатами яких складено протоколи та надано висновки спеціаліста.

Після встановлення суб’єктивного елементу, відповідно до зазначеного Керівництва, слід дослідити об’єктивний елемент - «обґрунтовані побоювання». Зазначено, що такі побоювання повинні ґрунтуватися тільки на особистому досвіді особи, а не досвіді інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень Кузнєцова О.Г., які залучені до матеріалів справи, побоювання третьої особи виникло внаслідок його підприємницької діяльності, оскільки тиск з боку правоохоронних органів, на думку Кузнєцова О.Г., влаштовано конкурентами бізнесмена з метою незаконного захоплення підприємства.

Зазначеним Керівництвом встановлені й інші критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Як вбачається з наведеного, відповідачем було вчинено належну перевірку та в межах наданої компетенції, а тому зауваження позивача в цій частині визнаються судом безпідставними.

Згідно з пунктом 78 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, належність до певної соціальної групи може бути першопричиною переслідувань, так як немає впевненості, що дана група лояльна по відношенню до уряду, або так як політичні пріоритети або економічна діяльність її членів або саме існування даної соціальної групи є перешкодою для політики уряду.

Згідно з пунктом 53 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, заявник може піддаватися різним впливам, які самі по собі не підпадають під визначення поняття «переслідування» (зокрема, дискримінація в різних формах), в деяких випадках спільно з іншими несприятливими факторами (наприклад, стан безпечності в країні походження). В таких випадках різні елементи, разом взяті, діють на психологічний стан заявника таким чином, що вони можуть бути визначені як повністю обґрунтовані побоювання переслідування на «сукупному» ґрунті. Як встановлено відповідачем, на територію України Кузнєцов О.Г. прибув легально в червні 2007 року на підставі закордонного паспорту громадянина РФ з метою здійснення підприємницької діяльності.

Згідно статті 14 Закону України «Про біженців» у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влада у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжності фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

Так, перевіркою органів внутрішніх справ не повідомлено, що цей орган володіє інформацією, яка б перешкоджала отриманню статусу біженця Кузнєцовим О.Г. відповідно до ст. 10 Закону України «Про біженців». Перевіркою Управління Служби безпеки України у м. Києві повідомлено, що цей орган не вбачає підстав, які б перешкоджали наданню статусу біженця громадянину РФ Кузнєцову О.Г.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про біженців» статус біженця не надається особі, яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів.

До Генеральної прокуратури України надійшло клопотання Генеральної прокуратури Російської Федерації від 03.08.07 р. № 81/3-279-07 про видачу Кузнєцова О.Г. в зв’язку з вчиненням цією собою тяжких злочинів та з метою притягнення його до кримінальної відповідальності.

Відповідно до статті 62 Конституції України, а також ч. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У відношенні Кузнєцова О.Г. обвинувальний вирок суду відсутній, а тому він не може вважатися особою, яка вчинила злочин.

Чинними актами законодавства України обов’язок щодо доказування встановлення факту про притягнення особи до кримінальної відповідальності на відповідача не покладено. Крім того, правоохоронними органами та органами СБУ надано висновок щодо відсутності обставин, які перешкоджають наданню Кузнєцову О.Г. статусу біженця.

Також, суд враховує ті обставини, що в силу наведених норм Держкомнацміграції не наділений повноваженнями щодо надання оцінки винуватості чи невинуватості особи у вчиненому злочину.

З іншого боку, позивач не звертався до відповідача з метою прийняття рішення щодо позбавлення Кузнєцова О.Г. статусу біженця, а внесений припис прокуратури було відхилено на підставі встановлених фактів розгляду особової справи третьої особи та правомірності прийняття рішення Комітетом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем повно та об’єктивно проведено вивчення матеріалів особової справи Кузнєцова О.Г. та в межах наданих законом повноважень прийнято рішення № 91-08 від 05.03.08 р. про надання статусу біженця громадянину Російської Федерації Кузнєцову О.Г., відповідно до абзацу другого ст. 1 Закону України «Про біженців» як особі, яка має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про біженців» біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країни, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичних переконань. Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, або з якої він може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичних переконань.

Досягнення позитивного ефекту для суспільного інтересу шляхом запровадження будь-якого обмеження права повинно відповідати чинним актам законодавства України, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов є безпідставним, а тому визнається судом таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 161-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

 

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позову повністю.

 

Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

 

Головуючий суддя В.І. Калеберда

Судді А.В. Літвінова, Степанюк А.Г

 

поширити інформацію