MENU
Сайт находится в разработке

Постанова про визнання протиправним та скасування рішення Генеральної прокуратури України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД мicта Києва

 

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

 

02.07.2008                                       10 год. 00 хв.                              Справа №4/198

За позовом       Сусарова Льоми Лечійовича
До                   Генеральної прокуратури України

Третя особа     Уповноважений Верховної Ради України з прав людини                         

 

Про визнання протиправним та скасування рішення про екстрадицію

Суддя Вовк П.В

 Секретар судового засідання Яремій Г.В.

Представники:

Від позивача          Левицький О.В.

Від відповідача      Семененко В.І., Коваленко О.В.

Від третьої особи  Галаєвський Ю.В.

На підставі ч. З ст. 160 КАС України в судовому засіданні 02.07.2008 проголошено вступну та резолютивну частини постанови,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Сусаров Льома Лечійович (далі Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Генеральної прокуратури України (далі Відповідач) про задоволення клопотання Генеральної прокуратури Російської Федерації про видачу Позивача для притягнення його до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.04.08 відкрито провадження у адміністративній справі № 4/198.

20.05.2008 суд постановив ухвалу про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Представник Позивача позов підтримав та просив суд його задовольнити.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку Позивача спірне рішення прийнято з порушеннями вимог Європейської конвенції про видачу правопорушників, вимог міжнародних договорів України, які забороняють катування, жорстоке і принижуюче людську гідність поводження та покарання.

Відповідач  проти позову заперечив та просив суд  відмовити в задоволені
позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи.

Третя особа у письмових поясненнях відзначив на неможливість екстрадиції останнього, оскільки такі дії Відповідача суперечать вимогам міжнародного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, суд -

В С Т А Н О В И  В :

Постановами Солом’янського районного суду міста Києва від 22.06.2007 у справі 4-528/2007 за поданням начальника лінійного відділення на ст. Київ-Пасажирський ЛУ ЮЗЖД та від 20.07.2007 у справі №4-462/07 за поданням виконуючого начальника до громадянина Російської Федерації Сусарова Льоми Лечійовича встановлено, що 17.06.2007 начальником ОУР ЛУ ЮЗЖД на вокальному   комплексі   ст.    Київ-Пасажирський   було   затримано   Позивача. Перевіркою було встановлено,  що постановою Федерального судді Сунжунського районного суду Республіки Інгушетія від 16.02.2007 обвинуваченому Сусарову Л.Л. обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту; притягнуто у якості обвинуваченого по кримінальній справі; пред’явлено йому обвинувачення у скоєні злочину, передбаченого ч. 12 ст. 162 КК Російської Федерації та оголошено у міжнародний розшук.

Затримання Позивача було здійснене на підставі вищезазначених документів та клопотання Генеральної прокуратури Російської Федерації від 20.06.2007.

Постановою Солом’янського районного суду м. Києва від 22.06.2007 у справі №4-528/2007 Позивача взято під варту на 40 діб до отримання клопотання про його видачу, для наступного здійснення його видачі правоохоронним органам Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності.

06.07.2007 до Відповідача надійшло клопотання Генеральної прокуратури Російської Федерації від 28.06.07  про взяття під варту та видачу Сусарова Льоми Лечійовича, 1982 року народження, на підставі Мінської Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 для притягнення його до кримінальної відповідальності за скоєні злочини, передбачені ч. 2 ст. 162 КК Російської Федерації. У вищезазначеному клопотанні зазначено ідентифікаційні данні особи, яка належить до екстрадиції; інформацію по кримінальній справі, порушеної відносно особи яка належить до екстрадиції; відомості про запобіжні заходи; данні про розшук місцезнаходження обвинуваченого та надані гарантії.

   27.07.2007 Відповідачем прийнято рішення про задоволення клопотання Генеральної прокуратури РФ про видачу Позивача (лист № 14/2-30238-07) та 10.08.2007 доручено Міністерству внутрішніх справ України та Державному департаменту виконання покарань здійснити  заходи щодо видачи Позивача.

Відповідно до ст. 56 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписану від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року (далі - Конвенція) Договірні Сторони зобов’язуються відповідно до умов, передбаченими цією Конвенцією  за вимогою видавати один одному осіб, що знаходяться  на їх  території, для привернення до крімінальної відповідальності або для  приведення вироку до виконання.

      Видача для притягнення  до кримінальної відповідальності провадиться  за такі діяння,  які за законами   запитуючої   і запитуваної Договірних Сторін є  карними і за здійснення яких передбачається покарання у виді позбавлення волі на термін не менше одного року або більш тяжке покарання.

Видача для приведення вироку у виконання провадиться за такі діяння, які відповідно до законодавства   запитуючої   і запитуваної Договірних Сторін є карними   і   за здійснення яких особу, видача якої потрібна, було засуджено до позбавлення волі на термін  не менш шести місяців або до більш тяжкого покарання.

Так, Відповідачем з додержанням процедури та у відповідності до вимог встановлених ст.ст. 56, 58, 60, 80 Конвенції вчинено заходи щодо видачі Позивача.

Законом України №43/98-ВР від 16.01.1998 ратифіковано Європейську конвенцію про видачу правопорушників, 1957 рік, Додатковий протокол 1975 року та Другий додатковий протокол 1978 року до Конвенції (надалі - Європейська конвенція).

Згідно   ст.   1   Європейської   конвенції  Договірні   Сторони   зобов’язуються

видавати одна одній, з урахуванням положень та умов, викладених в цій Конвенції,

всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Європейської конвенції видача правопорушників здійснюється у зв’язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та запитуваної Сторони позбавленням волі або згідно з постановою про утримання під вартою на максимальний термін не менше одного року чи більш суворим покаранням. Якщо особа визнається винною і вирок про ув’язнення або постанова про утримання під вартою проголошується на території запитуючої Сторони, термін призначеного покарання має складати не менше чотирьох місяців.

Якщо  запит  про  видачу  правопорушника  стосується  декількох  окремих

правопорушень,   кожне   з  яких   за  законами  допитуючої  Сторони   і   запитуваної Сторони карається позбавленням волі або згідно з постановою про утримання під вартою, але якщо деякі з них не задовольняють умови стосовно тривалості терміну покарання, яке може бути призначене, запитувана Сторона має також право здійснювати видачу за останні правопорушення. Це право також застосовується до правопорушень, які караються тільки грошовими стягненнями.

Статтею 3 Європейської конвенції передбачено, що видача не здійснюється, якщо правопорушення, у зв’язку з яким вона запитується, розглядається запитуваною Стороною як політичне правопорушення або правопорушення, пов’язане з політичним правопорушенням.

   Таке ж правило застосовується, якщо запитувана Сторона має достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального  правопорушення  був  зроблений  з  метою  переслідування  або покарання особи на підставі ії раси, релігії, нацїональної принадлежності чи політичних переконань або що становище такої особи може бути зашкоджене з будь-якої з цих причин.

Для цілей цієї Конвенції вбивство або замах на вбивство глави держави або
члена його сім’ї не вважається політичним правопорушенням.

Ця стаття не зачіпає ніяких забов’язань, які договірні сторони могли взяти або можуть взяти  на   себе за   будь-якою   іншою   міжнародною конвенцією

багатостороннього характеру.               

Відповідно до частини 3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій

чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють,

чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у  межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи    зміст викладеної норми, суд при вирішенні даного спору

повинен перевірити відповідність оскаржуваного рішення усім зазначеним вимогам. 

Оцінивши докази, які є у справі, заслухавши пояснення представників сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Позивач, 17.04.1982 року народження, є уродженцем с. Самашки (Ачхой-Мартін) Ачхой-Мартанівського району Чеченської Республіки Російської Федерації (Чечено-Інгушської АРСР).

Як вбачається з постанови Федерального судді Сунжунського районного суду Республіки Інгушетія від 16.02.2007 Позивач обвинувачується у скоєнні розбійного нападу разом з Джабраіловим Р.А.

Щодо Джабраілова Р.А. в матеріалах справи наявна копія довідки №8090 від 07.08.2007, виданої адміністрацією с. Самашки Ачхой-Мартановського району Чеченської Республіки Російської Федерації, згідно якої вбачається, що Джабраїлов Р.А. помер 01.08.04.  Натомість документами та   інформацією Генеральної прокуратури Російської Федерації (у тому числі в листі від 28.06.07 № 81/3-383-07) заперечується факт смерті Джабраілова Р.А. та зазначається про знаходження останнього у розушуку.

Із наданих показань свідка Бакаєвої Е.Ш. вбачається, що Джабраілова Р.А. було вбито, а тіло не було залишено на місці скоєння злочину.

Таким чином, судом встановлено, що стосовно співучасника Позивача у скоєнні злочину Джабраілова Р.А. у Російській Федерації Існує суперечлива інформація, що у такому випадку є однією з підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її національної приналежності та політичних переконань.

Крім того, свідок підтвердила факт наявності катувань та знущань під час дій, проведених федеральними військами  у лютому 2002 році, зокрема, відносно

Позивача. Також, про зазначені факти Бакаєвою Е.Ш., серед інших заявників, було викладено у зверненні від 11.08.2007 направленому до Європейського суду з прав

людини.

        Зазначені факти, також  є однією з підстав вважати, що запит  про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її національної приналежності та політичних переконань.

Судом, також, відзначається, що згідно інформації про країну походження, підготовлену   МГО  «Міжнародний рух    «Міжнародна  амністія  в Україні» наявні

дані    про    факти    численних  порушень  прав  людини,  права на життя, свободу,

особисту недоторканість та на ефективний правовий захист, заборони катувань і нелюдського відношення за заявами громадян з Чечні, встановлених рішеннями Європейського суду з прав людини.

Таким чином, практика розгляду спорів Європейським судом з прав людини за заявами громадян з Чечні, також, є однією з підстав вважати, про здійснення запиту про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального правопорушення з метою переслідування або покарання особи на підставі її національної приналежності та політичних переконань.

Судом встановлено, що на час прийняття оскаржуваного рішення Позивач мав статус особи мандатного біженця, наданий Бакінським офісом УВКБ ООН у лютому 2006 року.

Крім того, Позивача після прийняття оскаржуваного рішення за тих самих обставин було визнано біженцем офісом УВКБ ООН в Києві 22.08.07.

Крім того, Позивача після прийняття оскаржуваного рішення за тих самих обставин було визнано біженцем державою Фінляндія та надано дозвіл на переселення.

Дана оцінка обставин Позивача є доказом існування повністю обґрунтованих
побоювань щодо здійснення запиту про видачу з метою переслідування або
покарання особи на підставі ії національної приналежності та політичних
переконань.                                                 

Суд враховує доводи та міркування Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, до повноважень якого, зокрема, належить перевірка стану додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють  оперативно-розшукову діяльність, який вивчивши документи по справі Позивача власним клопотанням вступив у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача, та наголосив на неможливості екстрадиції останнього, оскільки такі дії суперечать вимогам міжнародного законодавства.

За таких обставин, Відповідач розглядаючи по суті клопотання Генеральної прокуратури Російської Федерації про видачу Позивача та приймаючи оскаржуване рішення, діяв не обгрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; недобросовісно; нерозсудливо; без дотримання принципу рівності перед законом; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд прийшов до висновку про порушення Відповідачем при прийнятті
оскаржуваного рішення вимог ст. З Європейської конвенції про видачу
правопорушників.                                        

            Як  наслідок Відповідач порушив обов’язок діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

           Крім того, Відповідач прийняв рішення без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Так, у наявних у матеріалах справи поясненнях
Позивача, які він надав 02.07.07 прокурору міста Києва не зазначено, що йому
повідомлено суть подій, які з ним відбуваються.  Більш того він зазначив, що про
обставини, по яких він затриманий, йому не повідомлено. Це позбавило його
можливості надати всю необхідну інформацію.  Відповідачу для прийняття
обгрунтованого рішення.              

За таких обставин, рішення Відповідача не відповідає вимогам статті 2 КАСУ, а позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони,  яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею  документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2,158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2.  Визнати протиправним та скасувати рішення Генеральної прокуратури України
від 27.07.2007 про видачу Сусарова Льоми Лечійовича до Російської Федерації.

3.  Присудити Сусарову Льомі Лечійовичу з Державного бюджету України 03 грн.
    40 коп. судових витрат.                             

 

Постанова відповідно до ч.  1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції     оскарження з наступним  поданням  протягом 20 днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви  про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

 

Суддя                                                                                      П.В.Вовк

 

поширити інформацію