MENU
Сайт находится в разработке

Решение по делу Дубовик в отношении законности предоставления статуса беженца (2)

ПОСТАНОВА

23 грудня 2008 р.

Київський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

Бараненка І.І.,

Коваля М.П.,

Маслія В.І.

при секретарі судового засідання – Калініній Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконувача обов’язків Генерального прокурора України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2008 року в адміністративній справі № 2-а-5175/08 (2/260) за позовом Заступника Генерального прокурора України до Державного комітету України у справах національностей та релігій, третя особа - Дубовик Катерина Вікторівна про визнання протиправним та скасування рішення.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2008 року Заступник Генерального прокурора України звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, у якому, посилаючись на положення статей 1, 10, 14 Закону України «Про біженців» від 21.06.2001р., пункти 19, 20 Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій, інші форми права, просив визнати протиправним та скасувати Рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій 5 березня 2008 року № 92-08.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2008 року у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рушення, суд застосував до спірних правовідносин норми статті 62 Конституції України, частини 2 статті 2 Кримінального Кодексу України, статей 1, 3, 6, 10 Закону України «Про біженців» від 21.06.2001 р. і положення Конвенції про статус біженців, 1951 р. та Протоколу щодо статусу біженців, 1967 року і на підставі зазначених норм права відмовив у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі Виконувач обов’язків Генерального прокурора України, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2008 року і прийняти нове судове рішення, якім задовольнити позовні вимоги.

У запереченнях на апеляційну скаргу, представник третьої особи, вказуючи на обґрунтованість судового рішення просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін.

Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення, апеляційної скарги та заперечень на неї, пояснення представників позивача, які наполягали на задоволенні апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу представників відповідача і представника третьої особи та, перевіривши доводи апеляції і заперечень на неї наявними у матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на Дубовик К.В. не поширюється дія статті 10 Закону України «Про біженців» від 21.06.2001 р. і підпункт «b» пункту «F» статті 1 Конвенції про статус біженців, 1951 р. та дійшов висновку про правомірність Рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 05.03.2008 р. № 92-08.

Однак, колегія суддів не погоджується с таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10.01.2002 р., Держава України приєдналася Конвенції про статус біженців, 1951 року.

Згідно підпункту «b» пункту «F» статті 1 вказаної Конвенції, положення цієї Конвенції не поширюються на тих осіб, щодо яких є серйозні підстави вважати, що вони вчинили тяжкий злочин неполітичного характеру за межами країни, яка надала їм притулок, і до того, як вони допущені до цієї країни як біженці.

Матеріали справи містять достатньо даних про те, що на час прийняття Комітетом спірного Рішення були «серйозні підстави вважати», що Дубовик К.В. вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України і до прибуття в Україну.

Так, Генеральною прокуратурою України в суд першої інстанції були надані належні і допустимі докази того, що слідчими органами Республіки Білорусь Дубовик К.В. обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів – торгівля людьми за обтяжуючих обставин та участь у злочинній організації, які передбачені частиною 2 статті 285, пунктами 1, 2, 3, 5 статті 181 Кримінального кодексу Республіки Білорусь. Аналогічні норми передбачені Кримінальним кодексом України, зокрема ч.3 ст. 149 та 255, які згідно ст.12 цього ж Кодексу відносяться до тяжких злочинів.

Також матеріали справи містять дані про те, що Дубовик К.В. оголошено у міжнародний розшук у зв’язку з переховуванням від слідства.

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами, які надійшли з Генеральної прокурори Республіки Білорусь до Генеральної прокурори України, зокрема, постановою про притягнення Дубовик К.В. в якості обвинуваченої.

За змістом статті 10 Закону України «Про біженців» від 21.06.2001 р. і підпункт «b» пункту «F» статті 1 Конвенції про статус біженців, 1951 р. для відмови у наданні особі статусу біженця достатньо наявності лише серйозних підстав вважати, що особа вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру і тому доведення в такому випадку вини особи у вчиненні тяжких злочинів ні українським, ні міжнародним законодавством не вимагається.

При цьому, необхідно прийняти до уваги той факт, що Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців у 2002 році, а Закон України «Про біженців» прийнято у 2001 році.

У зв’язку з цим, посилання суду першої інстанції на статті 62 Конституції України стосовно невинуватості Дубовик К.В. у зв’язку з відсутністю обвинувального вироку стосовно неї є безпідставним, оскільки поняття «винуватості особи у вчиненні злочину» та «серйозних підстав вважати що особа вчинила тяжкий злочин» не є тотожними.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців» повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, зокрема щодо збору та аналізу інформації про наявність у країнах походження біженців умов, зазначених у абзаці другому статті 1 цього Закону.

Проте, Комітет наданими йому повноваженнями не скористався і не звернувся до компетентних органів Республіки Білорусь із запитом про особу Дубовик К.В., натомність обмежився лише інформацією від правоохоронних органів України та Служби безпеки України.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що Комітетом повно та об’єктивно проведено вивчення матеріалів особової справи Дубовик К.В., на підставі яких прийнято правомірне рішення про надання статусу біженця, не відповідає фактичним обставинам справи.

Також, суд дав неправильну оцінку тій обставині, що Дубовик К.В. проживала в місті Києві з квітня 2005 року, а з заявою про надання статусу біженця звернулася лише в серпні 2007 року, тобто після її затримання правоохоронними органами та арешту з метою екстрадиції.

Таким чином, на момент прийняття спірного Рішення у Комітету були серйозні підстави вважати, що Дубовик К.В. є особою, яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України і з цих підстав відмовити у наданні статусу біженця.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини справи, у зв’язку з чим безпідставно не застосував статтю 10 Закону України «Про біженців», підпункт «b» пункту «F» статті 1 Конвенції про статус біженців, 1951 р. та статтю 62 Конституції України.

Відповідно до частини 1, 4 статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції є неповне з’ясував судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального права. Що призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції порушив зазначені вище норми права, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2008 року належить скасувати і прийняти в даній справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На підставі викладеного та, керуючись статтями 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, Києва апеляційний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Виконувача обов’язків Генерального прокурора України задовольнити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2008 року в адміністративній справі № 2-а-5175/08 (2/260) - скасувати.

Позов Заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати Рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 5 березня 2008 року №92-08 про надання - Дубовик Катерині Вікторівні статусу біженця.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення цієї постанови у повному обсязі.

Головуючий І. Бараненко

Судді М.Коваль, В.Маслій

поширити інформацію