MENU
Сайт находится в разработке

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 30 грудня 2005 року за позовом Альохіна Едуарда Володимировича до Коваля Михайла Петровича, ТОВ „Телестудія „Служба інформації про захист честі, гідності, ділової репутації

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІГОВА

РІШЕННЯ
Іменем України

З0 грудня 2005 року
м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі: головуючого - судді Коверзнева В.О.. при секретарі Балаба О.А.

з участю:
представника позивача - адвоката Підгорної Л.С.,
відповідача, його представника адвоката Трофимова О.Г.,
представника другого відповідача - Базика О.П..

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Альохіна Едуарда Володимировича до Коваля Михайла Петровича,
ТОВ „Телестудія «Служба інформації» про захист честі, гідності, ділової репутації, -

встановив:

19.10.2005 року позивач звернувся до суду з даним позовом до Коваля М.П. та Телекомпанії НТН і просив:

1) Визнати такими, що не відповідають дійсності, порочать честь, гідність та ділову репутацію відомості про катування відповідача, озвучені ним 27.09.2005 року під час трансляції телекомпанією НТН телепередачі „Свідок".

2) Зобов’язати відповідачів спростувати відомості, які порочать його особу, способом, найбільш близьким до їх поширення, оголосивши резолютивну частину рішення суду в тій самій програмі, або циклі передач в той самий час - не пізніше місяця з дня набрання ним законної сили.

В обґрунтування позову зазначив, що 27.09.2005 року в інтерв’ю журналістам Телекомпанії НТН відповідач заявив, що його та сина побили працівники міліції, при цьому назвав позивача своїм катом. Вважає поширену відповідачем інформацію негативною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію.

У попередньому судовому засіданні за згодою сторін залучено в якості належного другого відповідача ТОВ „Телестудія „Служба інформації", оскільки Телекомпанія НТН є його структурним підрозділом без статусу юридичної особи і не може брати участь у справі.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала і наполягала на його задоволенні.

Відповідач позов не визнав і пояснив, що давав інтерв'юю в рамках міжнародної дискусії, присвяченої застосуванню катувань працівниками міліції. Вважаючи себе жертвою вив особисте категоричне неприйняття цієї практики. Розповідаючи, що сталося з ним мав мету звернути увагу громадськості на недопустимість факту зайняття посади особами, які покривають катування, у зв’язку з чим висловив оціночні судження називаючи своїм катом позивача. Будучи допитаним в якості свідка відповідач показав, відповідач показав,
що 14.08.2001 року позивач приймав особисту участь у його побитті в приміщенні ЧМВ УМВС України Чернігівській області.

Представник другого відповідача позов також не визнав і просив відмовити в його задоволенні.

Допитаний в якості свідка син відповідача – Коваль Д.М. показав, що 14.08.2001 року в приміщення ЧМВ УМВС України в Чернігівській області працівники міліції, серед яких був позивач, побили його та відповідача, завдавши чисельні тілесні пошкодження.

Допитана в якості свідка дружина відповідача - Коваль Г.П. показала суду, що 14.08.2001 року, після того як її чоловік та син повернулися з ЧМВ УМВС України в Чернігівській області, вони мали чисельні тілесні пошкодження.

Допитані в якості свідків Назаренко В.Г., Перепеча В.І. Миронова Н.П. дали суду аналогічні показання.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

27.09.2005 року о 19 год. 40 хв. та 00 год. 15 хв. під час трансляції другим відповідачем телепередачі „Свідок" обговорювалася проблема застосування працівниками правоохоронних органів тортур по відношенню до затриманих осіб. В своєму інтерв'юю відповідач розповів, що його та сина катували працівники тамтешнього відділку міліції. Внаслідок чого він отримав струс головного мозку та чисельні тілесні пошкодження здоров’я, а син втратив слух. При цьому він зазначив, що новим начальником міліції призначили його ката. І зараз новим начальником міліції є Альохін Едуард Володимирович.

Зазначене підтверджується роздруківкою інтерв’ю (а. с. 5), зміст якої відповідачами не спростовується.

Враховуючи, що за фактом спричинення відповідачу та його сину тілесних пошкоджень прокуратурою міста Чернігова порушена кримінальна справа № 75/1665 за ст. 165 ч.2 КК України (в ред. 1960 року) в даний час триває досудове слідство (а.с. 35). суд вважає недоцільними давати юридичну оцінку показанням свідків, оскільки зазначене може негативно вплинути на хід її розслідування.

В той же час досліджені по справі докази, а саме: заяви Коваля М.П., адресовані-начальнику УМВС України в Чернігівській області від 29.03.2004 року, прокурору міста Чернігова від 20.02.2002 року, прокурору Чернігівської області від 04.04.2003 року (а.с. 31 -33) про особисту участь Альохіна Е.В. у його побитті 14.08.2001 року в приміщенні ЧМВ УМВС України в Чернігівській області та показання свідків, у сукупності підтверджують, що відповідно ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання від 10.12.1984 року у відповідача є достатні підстави вважати себе жертвою катувань.

Відповідно до ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), кожна людина має право на свободу волевиявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів.

В рішенні у справі «Хендісайт проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976 року Європейський суд з прав людини (далі - Суд) зазначив: „Право поширювати інформацію та ідеї стосується не тільки інформації та ідей, які сприймаються позитивно або розглядаються як необразливі й незначні, а й таких, які ображають, обурюють і викликають неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких неможливе демократичне суспільство".

В своєї практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження, оскільки існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст.10 Конвенції (див. рішення Суду у справі „Лінгес проти Австрії від 18.07.1968 року).

Відповідно до ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. При цьому закон визначає, що оціночними є судження які не містять фактичних даних.

Оскільки висловлені відповідачем судження не містять конкретних даних, вони вважаються оціночними, що відключає можливість їх спростування та притягнення відповідачів до відповідальності.

Керуючись ст.ст. 10, 208, 209, 212 - 215, 294 ЦПК України, ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання, ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 47-1 Закону України „Про інформацію, рішенням Європейського суду з прав людини у справі „Хендісайт проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976 року, рішенням Європейського суду з прав людини у справі „Лінгес проти Австрії" від 18.07.1968 року, суд

вирішив:

в задоволенні позову Альохіна Едуарда Володимировича до Коваля Михайла Петровича, ТОВ „Телестудія „Служба інформації про захист честі, гідності, ділової репутації відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області. Заява про апеляційне оскарження рішення подається протягом 10 днів з дня його проголошення, а апеляційна скарга - протягом 20 днів після подання заяви. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження рішення, якщо вона подасться в строк, встановлений для подання заяви.

поширити інформацію