MENU
Сайт находится в разработке

После многих лет лишения свободы Ничепорука И. М. суд признал невиновным в убийстве и ряде других преступлений, уголовные дела в которых были сфабрицированы работниками Хмельницкой милиции

Справа № 2218/12406/2012
03 червня 2013 року

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Хмельницький міськрайонний суд у складі колегії суддів
Трембача O.Л,
Піндрака О.О.,
Марцинкевича С.А.
за участі
секретаря - Веселовської В.Ю.,
прокурорів - Копанчука В.О., Ратушняка Ю.І.,
захисників — Малінковського М.А.,
Драпчука С.М., Нечипорука М.І.,
представників потерпілих - Капури А.Й., Дацькова В.В.,
потерпілих - Іскрицького О.В., Іскрицького С.О.,
підсудного - Нечипорука І.M.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Хмельницькому кримінальну справу по обвинуваченню Нечипорука Івана Миколайовича 9 липня 1982 року народження, українця, громадянина України, уродженця та мешканця м. Хмельницького, вул. Чкалова, 18, кв. 95, з неповною вищою технічною освітою, розлученого, на утриманні малолітня дитина, не військовозобов’язаного, не судимого, за п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України,

встановив:

Органами досудового слідства Нечипорук І.М. обвинувачуються в тому, що він будучи обізнаним, що родина Іскрицьких займається бізнесом та володіє ПП «Іскрицький», на початку березня 2004 року вирішив вчинити на них розбійний напад з метою заволодіння їх майном. З цією метою він вступив в злочинний зговір з Моцним О.О., якому запропонував вчинити розбійний напад на сім’ю Іскрицьких із використанням зброї, на що останній погодився. Готуючись до цього, Нечипорук І.М. на автомобілі таксі простежив за автомобілем Іскрицького О.В. та встановив адресу його проживання, вивчив дану місцевість та шляхи під’їзду до будинку. Моцний О.О., який незаконно зберігав пістолет придатний для стрільби бойовими патронами, що був вогнепальною зброєю, погодився використати дану зброю при вчиненні розбійного нападу на Іскрицьких.
Після отримання необхідної інформації Нечипорук І.М. та Моцний О.О., знаючи, що 13 березня 2004 року Іскрицький О.В. буде відсутнім за місцем свого проживання, розподілили між собою ролі, відповідно до яких Моцний О.О. повинен був напасти на потерпілого Іскрицького С.О. при виході його з квартири, після чого вони планували проникнути до квартири та заволодіти грошовими коштами.
Щоб не бути впізнаними можливими очевидцями злочину Нечипорук.І.М.виготовив маски зі спортивних штанів та придбав на ринку дві пари рукавиць, а Моцний О.О. приготував пістолет з глушником для використання його під час нападу.
Реалізовуючи свій злочинний намір на заволодіння майном потерпілих Іскрицьких, Нечипорук І.М. та Моцний О.О. ІЗ березня 2004 року о 7 годині зустрілось на тролейбусній зупинці «Олімпійська» м. Хмельницького та під’їхали маршрутним таксі на вул. Інститутську, звідки замовили таксі, яким керував Керімов В.Т., та поїхали на ньому до будинку Іскрицьких на вул. Львівське шосе, 14. Зупинившись неподалік даного будинку, Нечипорук І.М. та Моцний О.О., розрахувалися з водієм таксі за поїздку та попросили його зачекати, після чого вийшли з автомобіля та попрямували до будинку № 14.
Зайшовши до під’їзду № 5 будинку № 14 по вул. Львівське шосе, Нечипорук І.М. та Моцний О.О. одягли маски та рукавиці і ліфтом піднялись на шостий поверх. Моцний О.О. передав Нечипоруку І.М. вогнепальну зброю - пістолет з глушником, який той в подальшому носив без передбаченого законом дозволу, після чого вони підійшли до входу в тамбур квартири № 165 де стали чекати, коли з квартири вийде Іскрицький С.О.
Приблизно о 7 годині 45 хвилин, Іскрицький С.О. вийшов зі своєї квартири № 165 в тамбур та, побачивши нападників, намагався зачинити двері. Проте, нападники, діючи узгоджено, вчинили на нього розбійний напад, під час якого, згідно з попереднім розподілом ролей, Моцний О.О. почав наносити потерпілому удари руками та ногами у різні частини тіла, спричинивши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.
Почувши у тамбурі крики та шум, потерпіла Іскрицька А.М. вийшла із квартири та почала захищати сина - Іскрицького С.О., намагаючись припинити протиправні дії Нечипорука І.М. та Моцного О.О. У цей час Нечипорук І.М., з метою подолання опору потерпілої, почав наносити їй удари по голові та грудній клітці рукояткою пістолета.
Оскільки Іскрицька А.М. продовжувала чинити опір, Нечипорук І.М., під час розбійного нападу, з метою її вбивства з корисливих мотивів, умисно вистрілив у неї з пістолета та вбив її. В цей час потерпілий Іскрицький С.О. припинив чинити опір Моцному О.О. та впав на підлогу.
Побоюючись бути викритими, Нечипорук І.М. та Моцний О.О. вибігли з будинку, сіли у той же автомобіль таксі, який їх очікував та зникли з місця події. Пістолет та рукавички, разом з пакетом, викинули біля бару «Партнер» по вул. Інститутській в м. Хмельницькому.
Тобто Нечипоруку І.М. інкримінується вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 115 ч. 2 п. 6 та 12, 187 ч. 4, 263 ч. 1 КК України.
Свою причетність у вчиненні цих злочинів Нечипорук І.М. заперечив, показавши, що у вказаний час розбійний напад на Іскрицьких він не здійснював, Іскрицьку А.М. не вбивав, в той день за вказаною адресою не був, а разом з колишньою дружиною Йонкало (Нечипорук) Н.М. був вдома, а під час досудового слідства оговорив себе під тиском працівників міліції.
В ході судового розгляду справи участь підсудного Нечипорука І.М. у вчиненні цих злочинів не доведена, у зв’язку з чим він підлягає виправданню з таких мотивів.
Згідно зі ст. 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
У ч. З ст. 22 КПК України (1960р.) зазначено - забороняється домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.
У відповідності з ч. З ст. 62 Конституції України обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як зазначено у ч. 2 ст. 327 КГІК України (1960р.), обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.
Обвинувачення підсудних ґрунтується на наступних доказах: явках з повинною, пізнавальних поясненнях і показаннях підсудних; показаннях потерпілих Іскрицьких, свідка Керімова В.Г., впізнанні ним Нечипорука В.П.; показаннях мешканців будинку № 14 по вул. Львівське шосе; речових доказах.
Проте, такі докази вини Нечипорука І.М. не підтверджують, одержані незаконним шляхом, є припущеннями, недопустимі і не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
За змістом ст. 96 КГТК України (1960р.) явка з повинною є добровільним повідомленням заявника про вчинення ним злочину.
Підсудний Нечипорук І.М. писав явки з повинною (т. 4 а. с. 33, 36, 58, 63), причому три з яких у Південно-Західному відділенні міліції та одну в прокуратурі м. Хмельницького. В них він повідомляв про обставини вчиненого ніби ним та Моцним О.О. злочину проти Іскрицьких.
Однак, як свідчать матеріали справи - складання цих документів не було добровільними діями. Як стверджували ще при досудовому слідстві Нечипорук І.М. та Моцний О.О., і це підтвердили в ході судового розгляду справи, вони були затримані і до них працівники міліції застосовували фізичне та психічне насильство, примушуючи зізнатися у злочині, якого не вчиняли, і про його обставини та окремі деталі вони дізналися від працівників міліції.
З цього приводу у суду сумнівів немає, оскільки за матеріалами справи у період часу, коли написані явки з повинною, Нечипорук І.М. перебував під арештом. Крім цього, він вказує на конкретних оперативних працівників Південно-Західного відділення міліції, які застосовували до нього та його колишньої дружини Ионкало (Нечипорук) Н.М. насильство, в подробицях описує їхніх дій. За клопотаннями Нечипорука І.М. були проведені судово-медичні експертизи (т. 1 а. с. 189, 203, 209), за висновками яких у Нечипорука та Моцного О.О. виявлені тілесні ушкодження, отриманні ними в І13ВМ ХМВ УМВСУ в Хмельницькій області. Під час досудового слідства і Нечипорук І.М. і Моцний О.О. відмовились від своїх зізнань у злочинах проти Іскрицьких, у різні інстанції зверталися із скаргами на дії працівників правоохоронних органів.
Будучи допитаними у суді як свідки, на той час працівники Південно-Західного відділення міліції, на яких вказують підсудні, як на осіб, що безпосередньо застосовували насильство, не заперечують своєї участі у роботі з підсудними, однак заперечують факти застосування до них фізичного та психологічного насильства.
Обставини вчинення злочину, які викладені у явках, поясненнях та показаннях підсудних, є суперечливими.
Так, Нечипорук І.М. заявляв, що злочин вчинений з корисливих мотивів, а Моцний О.О. свою появу за місцем проживання потерпілих пояснював проханням Нечипорука І.М. прийняти участь у побитті Іскрицького С.О. Останній же такий мотив категорично заперечує.
Нечипорук І.М. у явках з повинною зазначав, що вони з Моцним О.О., під час вчинення злочину були одягнені у темні спортивні костюми, маски чорного кольору, на руках матерчаті пальчата білого кольору. Він же, як додаток до явки з повинною на ім’я прокурора міста, намалював пістолет, який нібито отримав від Моцного О.О, і з якого стріляв у потерпілу (т. 4 а. с. 68).
Однак, як видно з показань, за матеріалами справи, єдиного очевидця та учасника тих подій потерпілого Іскрицького С.О., нападники мали маски темного кольору (вказував на сірий колір (т. 2 а. с. 26), одягнуті були у куртки з плащової тканини, на руках одного з них чорні шкіряні пальчата, запам’ятав пістолет з дуже довгим глушником. Він у суді вказував на досить великий пістолет. Проте зброя по розмірах та формі різко відрізняється від зображеної Нечипоруком І.М. в прокуратурі м. Хмельницького 28.05.2004 р.
Подібної одежі, описаної потерпілим Іскрицьким С.О., при обшуку за місцем проживання підсудних не виявлено. Вона відрізняється і від тієї, про яку казав свідок Керімов В.Т.
Такі розбіжності та суперечності є суттєвими і свідчать про те, що підсудні обставин, при яких був вчинений злочин проти сім’ї Іскрицьких, не знали.
Як видно з показань Іскрицького С.О., підозра на підсудних, у нього впала тоді, коли він їх побачив разом і вони йому за зростом та статурою здалися схожими на нападників. Він пов’язав це з дружиною Нечипорука І.М. - Йонкало Н.М., яка у них працювала, на його думку не раз бувала у них вдома, знала обстановку. Крім цього, вона знала про відсутність Іскрицького О.В. у цей день і могла навести чоловіка, який з Моцним О.О, і вчинив злочин, а вона, Йонкало Н.М., після цього вела себе підозріло.
Даної версії дотримувалось і досудове слідство.
Проте, показання потерпілого Іскрицького С.О. та його версія на конкретних фактах не грунтується і є лише припущенням.
Іскрицький С.О. не назвав жодної прикмети нападників, яка б вказувала, що це були саме підсудні, їхніх облич не бачив, голосів не чув. Сама по собі схожість за зростом та статурою Нечипорука І.М. і Моцного О.О. з нападниками ніяким чином не може бути достовірним доказом причетності їх до вчинення злочину. Дані ним покази щодо зросту нападників суттєво відрізняються від фактичного зросту Нечипорука І.М. та Моцного О.О.
Будучи допитаною в якості свідка, Йонкало (Нечипорук) Н.М. твердження та підозру Іскрицького С.О. заперечила. Суду показала, що 21.05.2004р. була безпідставно доставлена до Південно-Західного ВМ Хмельницького МВ УМВСУ в Хмельницькій області, де пробула з 16-ї до 20-ї години, не дивлячись на гой факт, що вона перебувала на 8-му місяці вагітності. Протягом цього часу на неї психологічно тиснули близько 10 працівників міліції, вимагаючи написати, що її чоловік - Нечипорук І.М. вчинив вбивство Іскрицької А.М.
Іскрицький О.В. про обставини вчинення злочину знає лише зі слів сина, його показання не є об’єктивними і вони теж ґрунтуються на припущеннях.
Досудове слідство, як на один з основних доказів участі підсудних у вчиненні злочину, посилається на показання свідка Керімова В.Т., таксиста, який за версією слідства 13 березня 2004р. близько 7 години ЗО хвилин саме Нечипорука І.М. та Моцного О.О. підвозив на автомобілі в район будинку, де проживають Іскрицькі, і їх же відвозив на вул. Інститутську м. Хмельницького. При цьому він запам’ятав Нечипорука І.М. і впізнав його. Допитаний в судовому засіданні свідок Керімов В.Т. обставини його затримання в березні 2004р. не повідомив, не дав показів і з приводу проведеного впізнання ним Нечипорука І.М. та інших слідчих дій, заславшись на чималий час, що минув після вказаних подій. Проте, підтримав свої покази, які давав на досудовому слідстві та в судових засіданнях по даній справі у Хмельницькому та Шепетівському міськрайсудах, апеляційному суді Тернопільської області.
Однак, показання цього свідка не можуть бути визнані достовірними, оскільки вони не є послідовними, частково неконкретними і суперечливими, чого слідством не усувалось.
Керімов В.Т. дійсно стверджує про перевезення ним у зазначений день і час двох осіб чоловічої статі.
Даючи перше пояснення 13.03.2004р. (т. 2 а.с. 139) він описав їх одежу і, зокрема, шкіряні куртки, вказав на вік 17-18 років у одного було темно-русяве, зачесане набік волосся, інший короткострижений, мав волосся темного кольору. При допиті в якості свідка (т. 2 а.с. 48) 22.03.2004р. Керімов В.Т. також описав одежу, але зазначив, що куртки були чи то шкіряні чи то матерчаті, вік вказав уже 17-19 років, один мав коротко стрижене волосся світлого кольору, а інший чорного. Послідовності він дотримав лише у тому, що вони мали однаковий зріст 170-175см., вели мову про конспекти і, як йому здалося, були студентами.
Він бачив, коли вони йшли до будинку 14 або № 16 (у який зайшли не знає) і, якби це були підсудні, вій не міг не помітити суттєвої обставини - різкої різниці у зрості, оскільки Нечипорук І.М. вищий за Моцного О.О. на цілих 13см. (т. 5 а. с. 281), а перевозив він хлопців значно нижчих та однакового зросту.
Заявивши, що може упізнати хлопця з чорним волоссям (Т. 2 а. с. 48), свідок жодної іншої прикмети, рис обличчя не назвав.
Вік підсудних з віком осіб, що перевозив Керімов В.Т., не співпадає. Нечипорук І.М. і Моцний О.О. тоді мали відповідно 22 та 25-років. Ті молоді хлопці можливо і були студентами, оскільки брав він їх на вул. Інститутській і туди ж відвозив, а там розташований університет "Поділля". Підсудні тоді відношення до цього навчального закладу не мали.
Дані, здобуті при впізнанні Нечипорука І.М. Керімовим В. Г., не можуть бути визнані як допустимий доказ, оскільки при проведенні цієї слідчої дії порушена процедура.
Слідчий в порушення вимог ч. 1 ст. 174 КПК України не допитав Керімова В.Т. про зовнішній вигляд та прикмети тієї особи, яку він впізнавав, і протокол не склав, а проведення таких дій за змістом закону є обов’язковим.
Згідно із ч. 2 ст. 174 КПК України, особа, що підлягає впізнанню, пред’являється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності.
На порушення цієї вимоги закону Нечипорук І.М, був пред’явлений для впізнання з іншими особами, але лише у кількості двох (т. 4 а. с. 43-45).
При цьому, Керімов В.Т. не назвав, за якими саме конкретними ознаками він упізнав підсудного Нечипорука І.М. і вказав, зокрема, що впізнає по зросту, хоча, судячи по фотознімках, зріст всіх осіб майже однаковий.
Показання Керімова В.Т., на очній ставці (т. 4 а. с. 73-75), де він вказує на Нечипорука І.М., як на особу, що перевозила, до уваги в якості доказу теж братися не можуть, оскільки свідок бачив підсудного попередньо на впізнанні.
Свідки Слюсаренко І.В., Веселовська О.І., Фролов В.І. бачили, коли 13 березня 2004 р. вранці по сходах будинку, де був вчинений злочин, пробігали двоє хлопців, але хто вони і чи це були підсудні, сказати не можуть.
Свідки Шевчук О.В.. Шевчук С.О., сусіди Іскрицьких, чули шум боротьби, знають, що в Іскрицьку А.М., стріляли і вбили, проте, хто це зробив, їм не відомо.
При огляді місця події виявлена кров як така, що може належати потерпілим Іскрицьким, і така, що по групі (т. 1 а. с. 216) може належати Моцному О.О. Однак, це теж є припущенням, оскільки за тим же висновком експертизи не виключається належність крові й іншим особам з такою ж групою.
Іскрицька А.М. була вбита кулею калібру 7,62 мм, відстріляною з пістолета, з револьвера або іншої саморобної зброї. В арсеналі патронів, що зберігались Моцним О.О., є патрони, але до автомата й іншого калібру.
Знаряддя злочину, речові докази, які б викривали підсудних, досудовим слідством не виявлено.
Приєднаний до справи фотознімок з мальованого портрету (т. 2 а. с. 50) доказового значення не має, оскільки він готувався для оперативного користування, практичні результати по ньому відсутні, хто на ньому зображений – невідомо. Портрет малювався ніби то зі слів Керімова В.Т., хоча ніде процесуально це не зафіксовано і Керімов В.Т., індивідуальних прикмет та рис обличчя людини не називав.
Допитаний у суді як свідок Гнатко А.І. стверджує, що виконавцем портрету у фас та профіль є він. Проте, даний портрет він не підписував, як виконавець та передав його Весні І.С. без підпису та дати складання.
Допитаний як свідок у суді майор міліції Землянухін I.A. вказав, що він також малював портрет пасажира Керімова В.Т., з його слів. Проте, той мальований портрет, який він підписав, виконав не він, а інша особа. Даний портрет він підписав машинально, за проханням слідчого. Свідок, зі слів якого було намальований портрет, сказав, що даний портрет схожий на 50-55%.
Інших доказів, які б з безспірністю підтверджували участь підсудного у вчиненні злочину, немає і можливість їх збирання стосовно Нечипорука І.М. вичерпана.
У той же час підсудний Нечипорук І.М. ще під час досудового слідства та при вирішенні питання про обрання йому запобіжного заходу у виді взяття під варту у суді, в ході судового розгляду справи послідовно стверджує, що він до вчинення злочину проти Іскрицьких непричетний, на час, коли був скоєний злочин, був вдома.
Показання Нечипорука І.М. підтвердили свідки.
Так, Ионкало (Нечипорук) Н.М. колишня дружина Нечипорука І.М, ще 09 квітня 2004р. (т. 2 а. с. 69) заявила, що вона 13 березня 2004 р. пішла з дому на роботу о 08 годині 15 хвилин, а чоловік залишився вдома. У суді вона доповнила, що з роботи повернулася додому близько дев’ятої години у той же час чоловіка застала вдома. Розповіла також, чим він займався далі.
Допитаний в судовому засіданні Моцний О.О. суду показав, що з Нечипоруком І.М. в день вчинення злочину не зустрічався.
Ці фактичні дані не спростовані і недовіри не викликають.
Рішенням Європейського суду з прав людини в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, яке набуло статусу остаточного 21 липня 2011 року, одноголосно постановлено про порушення при проведенні досудового розслідування щодо Нечипорука І.М. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), а саме: - статті 3 Конвенції, яке полягає в тому, що до заявника застосовували електричний струм, під час його перебування у відділі міліції, що є особливо серйозною формою поганого поводження, яке може викликати сильний біль і жорстокі страждання, а отже має вважатися катуванням. Так, Європейського суду з прав людини встановив, що органи досудового слідства та прокуратури не намагалися з’ясувати, що сталося із Нечипоруком І.М. у відділенні міліції, отже Європейського суду з прав людини визнав, що Нечипорук І.М. був позбавлений ефективного розслідування за його скаргою на погане поводження з боку працівників міліції:
- пункту 2 статті 5 Конвенції, яке полягає у тому, що на час затримання заявника 20 травня 2004 року відносно нього не було чітко заявленої підозри і що з ним поводилися як із підозрюваним у справі про вбивство, незважаючи на те, що формально його було затримано за підозрою у вчиненні адміністративного правопорушення. Нечипорук І.М. не був обізнаний про фактичні та юридичні підстави його затримання;
- пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права Нечипорука І.М. не свідчити проти себе;
- пункту 3 (с) статті 6 Конвенції щодо обмеження права Нечипорука І.М. на захист, яке полягало в тому, що під час розслідування його справи Нечипорук І.М. зазнав обмеження в доступі до захисника.
- Європейський суд з прав людини зазначив, що за результатами двох судово-медичних експертиз від 24 травня і 10 червня 2004 року, проведених за постановами слідчого, було встановлено наявність у заявника тілесних ушкоджень — близько двадцяти точкових ран на обох щиколотках та фіолетовий синець на стегні, які згідно з висновками експертів були заподіяні у час, коли він перебував у відділі міліції. Цей факт сторонами не заперечувався.
Водночас Європейський суд з прав людини зауважив, що сторони надали різні пояснення стосовно походження цих ушкоджень. З одного боку, заявник виклав детальну і послідовну версію, підкріплену висновком судово-медичної експертизи від 29 червня 2005 покорити його волю і примусити зізнатись у вчиненні злочину.
Беручи до уваги жорстокість поганого поводження із заявником та супутні обставини, Європейський суд з прав людини визнав, що заявник був жертвою дуже серйозних і жорстоких страждань, які можуть бути охарактеризовані як катування. Отже, у цій справі мало місце порушення статті 3 Конвенції в контексті її матеріального аспекту.
Нечипорук І.М. стверджує про відсутність ефективного розслідування національними органами його скарги на катування в міліції. Уряд заперечив це твердження. Уряд стверджував, що ефективність розслідування була перевірена і підтверджена судами двох інстанцій під час судового розгляду справи заявника.
Суд підкреслив, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на погане поводження з нею, яке було таким, що порушує статтю 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в ... Конвенції», за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Так, органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень.
Європейський суд з прав людини вважає, що у даній справі органи влади не намагались адекватно з’ясувати, що сталося із Нечипоруком І.М. у Південно-Західному відділі міліції. Той факт, що він зазнав тілесних ушкоджень у відділі міліції, ніколи не заперечувався. Однак органи влади постійно зводили свої аргументи про необґрунтованість скарги заявника лише до визнання неправдоподібним його твердження І про те, що його катували електрострумом. Водночас вони навіть не намагалися з’ясувати  обставини, за яких він насправді зазнав цих ушкоджень. Виникнення вказаних тілесних ушкоджень обвинувачення пояснює тим, що вони виникли внаслідок спричинення Нечипоруком І.М. самому собі тілесних ушкоджень під час перебування в Хмельницькому СІЗО для подальшого необґрунтованого обвинувачення ним працівників міліції у заподіянні йому тілесних ушкоджень.
Щодо використання доказів, отриманих з порушенням права на мовчання та права не свідчити проти себе, Європейський суд з прав людини наголосив, що вони становлять загальновизнані міжнародні, стандарти, які лежать в основі поняття справедливого судового розгляду за статтею 6 Конвенції. Встановлення таких стандартів пояснюється inter alia необхідністю захисту особи, яка переслідується за кримінальним законом, від неналежного тиску з боку органів влади, щоб завдяки цьому уникнути помилок правосуддя та сприяти реалізації цілей статті 6. Право не свідчити проти себе передбачає, зокрема, що сторона обвинувачення в Кримінальній справі, намагаючись довести свою версію щодо обвинуваченого, не може використовувати докази, здобуті за допомогою методів примусу чи утиску всупереч волі обвинуваченого.
Хоча, зазначив Європейський суд з прав людини, вирішення питання про допустимість доказів є в принципі прерогативою національних судів, а роль Європейського суду з прав людини обмежується оцінюванням загальної справедливості провадження, докази, здобуті за допомогою заходу, який визнано таким, що суперечить статті 3 Конвенції, потребують окремого підходу. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини допустимість як доказів свідчень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні призводить до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких показань і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження підсудного судом.
У справі, яка розглядається, Європейським суд з прав людини визнав, що первинні зізнання Нечипорука І.М. були отримані від нього в результаті поганого поводження, яке прирівнюється до катування у значенні статті 3 Конвенції. Європейський суд з прав людини визнав, що це звело нанівець саму суть права заявника не свідчити проти себе, незалежно від того, яку вагу мали зазначені зізнання у доказовій базі для його засудження і незалежно від того, що протягом слідства він зізнавався ще кілька разів. Отже, у зв’язку з цим було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини вказав, що забезпечення доступу до захисника на ранніх етапах є процесуальною гарантією права не свідчити проти себе та основною гарантією недопущення поганого поводження, відмічаючи особливу вразливість обвинуваченого на початкових етапах провадження, коли він потрапляє у стресову ситуацію і одночасно стикається з дедалі складнішими положеннями кримінального законодавства. Будь-який виняток з реалізації цього права має бути чітко визначений, а його дія має бути суворо обмежена в часі. Ці принципі є особливо актуальними в разі серйозних обвинувачень, бо саме у випадку, коли особі загрожує найсуворіше покарання, її право на справедливий судовий розгляд має забезпечуватися в демократичному суспільстві максимально можливою мірою.
Хоча у даній справі невідомо, коли саме допустили захисника Нечипорука І.М. до участі в його справі, з фактів справи видно, що це відбулося не раніше 23 травня 2004 року, і сторони цього не заперечують. Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що формально застосувавши до Нечипорука І.М. адміністративне затримання, а фактично поводячись із ним як із підозрюваним у вчиненні злочину, працівники органів внутрішніх справ позбавили його доступу до захисника, участь якого була б обов’язковою за законодавством України, якби заявник обвинувачувався у вбивстві, вчиненому групою осіб та/або з корисливих мотивів, тобто злочині, у зв’язку з яким його фактично допитували.
Європейський суд з прав людини зазначив, що Нечипорук І.М. декілька разів зізнавався у вчиненні розбійного нападу і вбивства під час перших допитів, коли не мав допомоги захисника, і безсумнівно зазнав обмеження в доступі до захисника в тому, що і його зізнання, надані працівникам міліції, були використані для його засудження. Європейський суд з прав людини визнав, що після залучення захисника до участі у справі Нечипорука І.М. останній не мав безперешкодного доступу до нього.
Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що було порушено пункт 3(с) статті 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 5 Конвенції містить первинну гарантію того, що будь-яка затримана особа повинна знати, чому її позбавляють свободи. Згідно з цим положенням кожна затримана особа має бути повідомлена простою, непрофесійною, зрозумілою для неї мовою про основні юридичні і фактичні підстави її затримання, щоб вона мала можливість, якщо вважатиме за потрібне, звернутися до суду з оскарженням законності затримання.
Європейський суд з прав людини визнав, що на час затримання Нечипорука І.М. 20 травня 2004 року стосовно нього не було чітко заявленої підозри і що з ним поводилися як із підозрюваним у справі про вбивство, незважаючи на те, що формально його було затримано за підозрою у вчиненні адміністративного правопорушення. Крім того, Європейський суд з прав людини зауважив, що в протоколі про адміністративне затримання в якості підстави затримання заявника було зазначено лише посилання на законодавче положення і ніщо не свідчить про те, що більш повна інформація була надана Нечипоруку І.М. усно. Із цих обставин не видно, яким чином Нечипорук І.М. міг дізнатися про фактичні та юридичні підстави затримання. Навпаки, він мав перебувати у стані невизначеності і збентеження щодо позбавлення його свободи 20 травня 2004 року. Це означає, що у справі було порушено пункт 2 статті 5 Конвенції.
У нападі на Іскрицьких та вбивстві Іскрицької А.М. Нечипорук І.М. уперше зізнався 21 травня 2004 року під час його затримання у зв’язку з адміністративним правопорушенням, не пов’язаним із цим убивством. В матеріалах справи містяться дві явки з повинною та протокол допиту Нечипорука І.М., датовані зазначеним числом (т. 4 а.с. 33, 36, 37-39).
23 травня 2004 року до участі в справі в якості захисника Нечипорука І.М. допущено адвоката Сенчука В.М. Цього ж числа, під час допиту Нечипорука І.М. в якості підозрюваного, він повідомив, що зізнався у вчиненні злочину під тиском працівників міліції, які застосовували до нього фізичне насильство, а саме «підвішували на ломі та підключали струм». При цьому Нечипорук І.М. назвав ім’я двох працівників міліції та прізвище одного з них.
Слідчим по справі було призначено дві судово-медичні експертизи Нечипорука І.М.
Висновком судово-медичної експертизи № 1343 від 24 травня 2004 року було встановлено наявність у Нечипорука І.М. тілесних ушкоджень — в проекції зовнішньої нижньої кісточки обох гомілок - саден шкіри у вигляді переривчастих подряпин, вкритих бурою кіркою вище рівня шкіри, на площі 2,5x1,5см і 2,3x0,9см. Зазначені ушкодження могли утворитися від дії тупих твердих предметів або від удару об такі по механізму «удар-тертя». Вони можуть мати давність утворення в межах 3-х діб до моменту судово - медичної експертизи та за своїм характером є легкими тілесними ушкодженнями. Зазначені ушкодження є неспецифічними, характерними для дії тупих твердих предметів, можливість їх виникнення від дії електричного струму є сумнівною (т. 1 а.с. 189).
Згідно висновку судово-медичної експертизи №; 1403/2 від 10 червня 2004 року (розпочатої 27 травня 2004 року) у Нечипорука І.М. виявлено двадцять точкових саден по задній поверхні правої стопи і щиколотки з шкіркою над рівнем шкіри, розміром від 3x0,2см до 0,2x0,1см. На правому стегні встановлено багровий синець розміром 3x2см. Зазначені тілесні ушкодження могли утворитися від дії твердих тупих предметів, можливо 24 травня 2004 року і є легкими тілесними ушкодженнями. Судово-медичних даних, які б свідчили, що тілесні ушкодження спричинені дією електричного струму немає (т. 1 а.с.203).
Як убачається з наведених вище висновків судово-медичних експертиз, у першому експерт вважає походження наявних на тілі Нечипорука І.М. ушкоджень від дії електричного струму сумнівним, у другому - експерт не вбачає даних, які б свідчили, що тілесні ушкодження спричинені дією електричного струму.
При цьому в обох дослідженнях вказано на наявність на ногах Нечипорука І.М. тілесних ушкоджень.
Після постановлення Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 5 травня 2005 року щодо Нечипорука І.М. виправдувального вироку, адвокат Вагіна H.A. звернулася зі зверненням до центру судово-медичних послуг «МіБі-Лекс», який провів дослідження копій вищезазначених експертиз та, відповівши на постановлені адвоката запитання, 29 червня 2005 року прийшов до наступних висновків:
характеристика виявлених у Нечипорука І.М. при проведенні експертиз № 1343 і № 1403/2 тілесних ушкоджень виключає можливість їх виникнення від дії тупого предмету;
численні ушкодження у Нечипорука І.M., які розташовані на зовнішніх поверхнях обох щиколоток та описані судово-медичною експертизою у виді саден, є нетиповими електромітками, їх наявність вказує на дію електричного струму, могли утворитися 21 травня 2004 року (в експертизі 2006 р.);
обставини виникнення ушкоджень на зовнішніх поверхнях обох щиколоток, на які посилається Нечипорук І.M., могли мати місце. Давність отримання травми відповідає даті допиту – 21 травня 2004 року.
26 і 28 травня 2004 року Нечипорук І.М. повторно зізнається у вчиненні злочинів про що в нього відбираються явки з повинною (т. 4 а. с. 53, 63). При цьому, під час його допиту в якості підозрюваного 27 травня 2004 року, Нечипорук І.М. заявив, що явки з повинного написані ним під фізичним тиском працівників міліції (т.4 а.с.60-62), а 28 травня 2004 року він подав заяву, в якій відмовився від проведення слідчих дій до закінчення слідства (т. 4 а.с. 69).
1 червня 2004 року, під час допиту в якості обвинуваченого Нечипорук І.М. знову зізнався у вчиненні злочинів. При цьому, в протоколі його допиту, крім зізнавальних показань, міститься зроблений ним власноручно запис «винним себе не визнаю» (т. 4 а.с. 95-99).
24 травня 2004 року адвоката Малінковського М.А. було допущено до участі в справі як захисника Нечипорука І.М. (т. 4 а.с. 56).
27 травня та 01.06.2004 року Нечипорук І.М. висловив бажання мати своїм захисником Малінковського М.А., про що було складено відповідні протоколи (т. 4 а. с. 59,91).
Однак, згодом, під час проведення 05 червня 2004 року очної ставки Нечипорука І.М. з Моцним О.О. та допиту першого 14 червня 2004 року, він дав згоду на те, щоб при проведенні слідчих дій його представляв захисник Кокорев СО. (т. 4 а .с. 72-75, 101-104).
При цьому, 02 червня 2004 року захиснику Малінковському М.А. не дозволили побачення з Нечипоруком І.М. Після оскарження цих дій захисником, йому було повідомлено, що справді посадова особа ІТТ неправомірно перешкоджала побаченням захисника з підзахисним.
Як вбачається з матеріалів справи, Нечипорук І.М. та його захисники під час розгляду справи стверджували, що свідок Керімов В.Г. вказав на Нечипорука І.М., як на особу, яку 13 березня 2004 року підвозив до будинку, де проживали потерпілі, під тиском з боку працівників міліції. На обґрунтування своїх доводів вони, посилаючись на конкретні матеріали справи, вказували на існування суттєвих відмінностей між описом тих осіб, яких свідок підвозив й Нечипоруком І.М. Зауважували, що свідок пригадав риси одного з них не при перших допитах, а під час його (Керімова) адміністративного затримання, матеріали якого містяться в матеріалах кримінальної справи (т. 10 а. с. 190- 240). Крім того, вони вказували на наявність в матеріалах справи копії постанови слідчого від 31 серпня 2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо Керімова В.Т. за відсутністю в його діях складу будь-якого злочину (т. 2 а.с. 55).
Так, допитаний в судовому засіданні свідок Шпилюк А.Г. показав, що навесні чи то восени 2004 р. він був присутній під час розмови Керімова В.Т. з його померлим братом - Шпилюком К.Г. Під час розмови Керімов В.Т. повідомив, що його затримали біля бару «П’яте колесо» в березні 2004 р. за підозрою у зберіганні наркотичних засобів. В той час як він перебував у міліції, працівники міліції тиснули на нього, щоб він нібито впізнав Нечипорука І.М. та Моцного О.О., як осіб, яких підвозив у день вбивства.
Висновки й аргументи Європейського суду з прав людини повністю співпадають з відповідними положеннями Кримінально-процесуального закону України.
Зокрема, відповідно до ст. 22 КГІК України (1960 р.), забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.
Згідно з ч. 2 ст. 43 КГІК України (1960 р.), обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання з пред’явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду.
Згідно з ч. 2 ст. 43-1 КПК України (1960 р.), підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання до слідчого і прокурора.
Згідно зі ст. 46 КПК України (1960 р.) підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. При відмові від захисника у випадках, зазначених у статті 45 цього Кодексу, захисник замінюється іншим в порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ст. 67 КГІК України (1960 р.), суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. А згідно з вимогами ст. ст. 73, 74 КПК України (1960 р.), показання підозрюваного й обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.
Як вбачається зі ст. 96 КПК України (1960 р.) явка з повинною - це добровільне повідомлення заявником про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним.
Згідно зі ст. 323 КЇЇК України (1960 р.) вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, а оцінка доказів має ґрунтуватися на всебічному, повному і об’єктивному гас розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Відповідно до ч. 2 ст. 327 КПК України на (1960 р.) обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена. Згідно з ч. 1 ст. 334 КПК України (1960 р.) в мотивувальній частині вироку суд повинен навести докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного із зазначенням мотивів, із яких суд відкидає інші докази.
Відповідної д ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
За змістом ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суд зобов’язаний застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку, що участь підсудного Нечипорука І.М. у розбійному нападі та вбивстві Іскрицької А.М. з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб 13 березня 2004 року близько 7 год. 45 хв. в тамбурі квартири № 165 по вул. Львівське шосе, 14 у м. Хмельницькому,а також незаконному поводженні зі зброєю, не доведена, тому за пред’явленим обвинуваченням його слід виправдати.

Керуючись ст. ст. 323. 324 КІІК України (1960р.), суд

засудив:

Нечипорука Івана Миколайовича за пп. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України визнати невинним і по суду виправданим через недоведення його участі у вчиненні злочинів.
Речові докази:
одяг потерпілої Іскрицької А.М. - кофту, футболку, бюстгальтер, плавки, шкарпетки, спортивні рейтузи, короткі рейтузи чорні, повернути потерпілим Іскрицькому О.В. та Іскрицькому С.О.;
два блокноти, пару білих рукавиць, штани чорні, дві спортивні куртки повернути Нечипоруку І.М.,
куртку шкіряну коричневу, троє брюк - зберігати;
обріз мисливської рушниці, магазин та 26 набоїв до автомата АК-74, д6і дробинки, вилучені з місця події, кримінальна справа № 27/7282 порушена ПЗВМ ХМВ УМВСУ в Хмельницькій області по факту вчинення злочину передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, зупинену на підставі п. З ст. 2.06 КГІК України, матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками злочину ст. 309 КК України відносно Керімова В.Г., КоЗП № 349 від 19.03.2004р., матеріали про припинення адміністративного переслідування Керімова В.Т. за ст. 44 КУпАП - зберігати;
дві відеокасети з допитами Нечипорука І.М. та Моцного О.О. - зберігати при справі.
У задоволенні цивільного позову Іскрицького О.В. та Іскрицького С.О. до Нечипорука І.М. відмовити.
Міру запобіжного заходу Нечипоруку І.М. скасували.
Звільнити Нечипорука І.М, з-під варти із залу суду негайно.
На вирок може бути подана апеляція протягом 15 діб з моменту його проголошення.

Головуючий суддя О.Л.Трембач
Судді Піндрак О.О., Марцинкевич С.А.

 

поширити інформацію