MENU
Сайт находится в разработке

Ухвала касаційного суду щодо скасування вироку в справі Тарасова О. Г. та направлення матеріалів на новий судовий розгляд

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:

головуючого Кульбаби В.М.,
суддів: Бех М.О., Мороза М.А.,
Кравченка С.І., Тельнікової І.Г., за участю прокурора Гошовської Ю.М.,
захисника Бущенка А.П.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за заявою засудженого про перегляд вироку Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 25 грудня 2001 року та ухвали Верховного Суду України від 29 жовтня 2002 року щодо Тарасова О.Г. на підставі установлення міжнародною судовою установою, юрисдикцію якої визнано Україною, порушень міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Зазначеним вироком

Тарасова Олексія Геннадійовича, 05 червня 1965 року народження, громадянина України, раніше судимого, останній раз 17 квітня 1991 року за ч. 2 ст. 142 КК України 1960 року на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільненого 15 січня 1999 року по відбуттю строку покарання, засуджено за ч. 2 ст. 140 КК України 1960 року на 4 роки позбавлення волі, за ст. 17, ч. 2 ст. 141 КК України 1960 року на 4 роки 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 42 КК України 1960 року за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно визначено покарання 5 років позбавлення волі.

Справа № 5-3640 зпв 14 п.2 ч. 1 ст. 400- 12КПК України
Головуючий у першій інстанції: Алєксєєнко І.П.
Цим же вироком засуджено Димитрова З.М., Москальського М.М., Мокєєва Д.І та Стасенка О.В., питання про перегляд справи щодо яких не ставиться.
За вироком суду Тарасова О.Г., визнано винним і засуджено за вчинення протягом травня-грудня 1999 року чотирьох крадіжок чужого майна та замаху на відкрите заволодіння майном за попереднім зговором із іншими засудженими на території міст Шахтарська та Макіївки Донецької області.

Справа в апеляційному порядку не переглядалася.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України в задоволенні касаційної скарги Тарасова О.Г. відмовлено.
Вирок районного суду щодо Тарасова О.Г. залишено без зміни.

Рішенням Європейського Суду з прав людини «Тарасов проти України» від 31 жовтня 2013 року, яке набуло статусу остаточного, одностайно встановлено факт порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенції), а саме: статті З Конвенції в контексті її матеріального та процесуального аспекту, згідно з якою нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню і покаранню; порушення права заявника не свідчити проти себе, що перешкодило реалізації цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо права заявника на захист та здатності ефективно брати участь у судовому розгляді його справи 21 грудня 2001 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2014 року відкрито провадження у справі за заявою Тарасова О.Г. про перегляд судових рішень щодо нього з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикцію якої визнано Україною, порушення міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом і витребувано кримінальну справу з Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області.

У своїй заяві, поданій у порядку глави 32-1 КПК України, Тарасов О.Г. порушує питання про перевірку законності та вмотивованості ухвали Верховного Суду України від 29 жовтня 2002 року, вироку Гірницького районного суду м. Макіївки від 25 грудня 2001 року. На обґрунтування своєї заяви посилається на встановлення Рішенням Європейського Суду з прав людини факту порушення Україною міжнародних зобов’язань, що виразилось у неперевірці доводів заявника про застосування до нього недозволених методів слідства, порушенні прав Тарасова О.Г. на справедливий судовий розгляд, на захист, і здатності ефективно брати участь у судовому розгляді його справи.

Заслухавши доповідь судді, захисника та прокурора, котрі підтримали заяву, просили скасувати ухвалу Верховного Суду України та вирок районного суду, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в заяві доводи, з колегія суддів дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Тарасов проти України, Суд дійшов висновку про порушення судами першої та касаційної інстанцій статті 3, пункту 1 статті 6 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо Тарасова О.Г. виходячи з наступного.

Стаття 3 Конвенції втілює в собі один з основоположних принципів демократичного суспільства. Вона категорично забороняє будь-яке катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження незважаючи на обставини поведінки жертви.
Виходячи з наведеного, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, яке було таким, що порушує статтю З Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за ст. 1 Конвенції, за своїм змістом вимагає ефективного офіційного розслідування. Що стосується розслідування, яке підпадає під дії ст. 2 Конвенції, то воно має бути спроможним забезпечити встановлення й покарання винних осіб. У іншому випадку загальна юридична заборона катування та нелюдського і такого, що принижує людську гідність, поводження й покарання була б неефективною на практиці і в деяких випадках представникам держави було б можливо фактично безкарно порушувати права тих, хто перебуває під їх контролем.

Медичний огляд разом із правом доступу до адвоката та правом повідомити третю сторону про затримання є основоположними запобіжними механізмами проти жорстокого поводження із затриманими особами і повинні застосовуватись із самого початку позбавлення свободи незалежно від правового режиму такого затримання у правовій системі, про яку йдеться.

Докази, отримані в ході судово-медичних експертиз осіб, узятих під варту, відіграють ключову роль під час слідства щодо цих осіб та у випадках, коли останні подають скарги на жорстоке поводження.

У випадку, коли особа затримується міліцією здоровою, але при звільненні з-під варти виявляється, що в неї є тілесні ушкодження, на державу покладається обов’язок надати правдоподібне пояснення щодо причин виникнення цих ушкоджень, і якщо цього не буде зроблено, це свідчитиме про наявність питання за статтею 3 Конвенції. В разі, якщо національні органи не провели медичного огляду до взяття заявника під варту, Уряд не може посилатися на це у своєму захисті та стверджувати, що ушкодження, про які йдеться, передували взяттю заявника під варту в міліції.

13 січня 2000 року заявника затримали працівники Макіївського УВС України в Донецькій області та ВБОЗ і забрали до приміщення ВБОЗ, де його затримання тривало до 25 січня 2000 року. У своїх заявах до правоохоронних органів Тарасов О.Г. стверджував, що під час його тримання з 13 по 25 січня 2000 року в приміщенні ВБОЗ працівники міліції з метою примусити його зізнатися у вчиненні злочинів били та катували заявника, в тому числі із застосуванням електричного струму. Як стверджував Тарасов О.Г., після його огляду лікарями медичної частини СІЗО виявлені у нього тілесні ушкодження не були зафіксовані в повному обсязі.

Постановою прокуратури м. Макіївки від 25 травня 2000 року в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції за фактом застосування щодо Тарасова О.Г. недозволених методів слідства було відмовлено. В обґрунтування прийнятого рішення прокурор послався на недоведеність застосування працівниками міліції насильства щодо Тарасова О.Г., а також на симулювання заявником. хвороби з метою втечі з місця тримання під вартою.

Під час розгляду кримінальної справи щодо заявника, для перевірки його доводів про застосування недозволених методів слідства 08 червня 2000 року суд першої інстанції призначив судово-медичну експертизу Тарасова О.Г. За результатами такої експертизи в заявника виявлено тілесні ушкодження, які могли бути слідами синців, що загоювалися, нанесених 13 січня 2000 року за вказаних ним обставин.

Постановою прокуратури Донецької області від 02 серпня 2000 року, постанову прокуратури м. Макіївки від 25 травня 2000 року було скасовано, а матеріали за заявами Тарасова О.Г., направлено для проведення додаткової перевірки.
У ході додаткової перевірки були опитані працівники міліції, співкамерники Тарасова О.Г., а також лікарі, які оглядали його в установі попереднього ув’язнення.

Постановою прокуратури м. Макіївки від 07 вересня 2000 року в порушенні кримінальної справи було відмовлено за відсутністю складу злочину з огляду на недоведеність фактів жорстокого поводження із заявником.

У листопаді 2000 року за клопотанням захисника суд призначив додаткову судово-медичну експертизу Тарасова О.Г. 

За результатами такої експертизи в заявника було виявлено тілесні ушкодження, а також ушкодження, що могли утворитися внаслідок застосування електричного струму, однак не встановлено причинно- наслідкового зв’язку між застосованим у січні 2000 року насильством та подальшим погіршенням стану здоров’я заявника.

Постановою Центрально-Міського районного суду м. Макіївки від 06 листопада 2003 року постанову прокуратури м. Макіївки від 07 вересня 2000 року про відмову в порушенні кримінальної справи було скасовано, а матеріали за заявами Тарасова О.Г. направлено для проведення додаткової перевірки через неповноту та однобічність розслідування таких заяв.

Постановою прокуратури м. Макіївки від 15 червня 2005 року в порушенні кримінальної справи було відмовлено у зв’язку з відсутністю складу злочину.

В обґрунтування прийнятого рішення прокурор вказав про недоведеність застосування щодо Тарасова О.Г. недозволених методів слідства, з огляду на заперечення працівниками міліції вчинення таких дій, суперечливість пояснень співкамерників заявника щодо скарг останнього на жорстоке поводження та відсутність інформації про стан здоров’я Тарасова О.Г. після прибуття до СІЗО.

Мотивуючи свої висновки, Суд виходив із того, що заявник отримав низку ушкоджень, походження яких не було встановлено у належний спосіб. Зокрема сліди, що відповідали твердженням заявника про застосування до нього працівниками міліції електричного струму. У свою чергу з матеріалів справи не випливає, що національні органи влади належним чином перевірили доводи заявника про жорстоке, поводженням з ним працівниками міліції з метою примушування до визнавальних показань та не перевірили причинно-наслідковий зв’язок між таким поводженням і виявленим у Тарасова О.Г. тілесними ушкодженнями, а також погіршенням стану здоров’я під час його тримання під вартою.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що тілесні ушкодження заявника були достатньо серйозними, щоб становити катування, а національні органи не виконали свій обов’язок провести ефективне розслідування скарг Тарасова О.Г. на жорстоке поводження, що становило порушення матеріального і процесуального аспектів в розумінні статті З Конвенції.

Крім цього, Суд констатував порушення на самому початку провадження права заявника на захист у зв’язку з проведенням первинних слідчих дій без участі захисника. Суд звернув увагу, що формальні відмови Тарасова О.Г. від послуг адвоката були надані за обставин, які викликали серйозні сумніви щодо їх добровільності, враховуючи доводи заявника про жорстоке поводження з ним працівниками міліції та ненадання державними органами правдоподібних пояснень щодо їх походження, які

Суд визнав достатніми для встановлення конвенційної відповідальності уряду за статтею З Конвенції.

За таких обставин, Суд дійшов висновку, що відмови заявника від права на захист на початкових стадіях слідства не були зроблені в однозначний спосіб, як цього вимагає підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.

З огляду на висновки щодо катування Тарасова О.Г. працівниками міліції та порушення його права на захист Суд зазначив, що відсутність явного неврахування національними судами зізнань заявника, скомпрометувало докази в цілому у кримінальному провадженні та зробило провадження щодо заявника несправедливим.

Враховуючи викладене, суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права Тарасова О.Г. не свідчити проти себе.

Окрім наведеного, Суд звернув увагу на різке погіршення стану здоров’я заявника під час судового розгляду, яке могло бути пов’язане з катуванням його працівниками міліції та перешкодило Тарасову О.Г. реалізувати свої процесуальні права, в тому числі звертатися до суду з останнім словом 21 грудня 2001 року. За висновками Суду такий фізичний стан заявника серйозно послабив його право захищати себе особисто, що було несумісним з принципом рівності сторін провадження.

Виходячи з викладеного, Суд дійшов висновку про порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо здатності заявника ефективно брати участь у судовому розгляді його справи 21 грудня 2001 року.

Висновки й аргументи Європейського суду повністю співпадають із відповідними положеннями Конституції та кримінально-процесуального законодавства України.

Зокрема, згідно частини 3 статті 22 КПК України забороняється домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.

Відповідно до статті 59 Конституції України статей 43, 43-1 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право користуватися правовою допомогою захисника і мати побачення з ним до першого допиту. Реалізація права на захист є одним із основоположних принципів кримінального судочинства.

Статтею 16-1 КПК України закріплено принципи змагальності і диспозитивності, згідно з якими прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою в наданні доказів, їх дослідженні та доведенні переконливості перед судом. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійснення наданих прав.

Підсудний відповідно до вимог пункту 10 статті 263 КПК України має право звертатися до суду з останнім словом.

Згідно з вимогами пунктів З, 13 частини 2 статті 370 КПК України порушення права обвинуваченого на захист та права підсудного звертатися до суду з останнім словом є істотними порушеннями вимог кримінального - процесуального закону та безумовними підставами для скасування вироку.

Суди зазначених вимог закону не дотримались.

Як убачається з матеріалів справи, суд належним чином не перевірив доводів Тарасова О.Г. про порушення слідчим його права на захист, зокрема про примушування відмовитися від послуг адвоката та проведення наступних слідчих дій у ході яких обвинувачений давав визнавальні показання проти себе. Суд не з’ясував дійсних обставин відмови засудженого від участі захисника при проведенні слідчих дій та її добровільності. Хоча суд обґрунтував свої висновки про винуватість Тарасова О.Г. у вчиненні крадіжок даними протоколів відтворення обстановки і обставин події за його участю, проведених без участі захисника, у ході яких засуджений за його твердженнями, обмовив себе внаслідок насильства та погроз з боку працівників міліції.

Доводи заявника про застосування недозволених методів також належним чином не перевірено, суд обмежився формальним посиланням на результати прокурорської перевірки та постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за відповідними заявами Тарасова О.Г.

Розслідування таких заяв органами прокуратури Європейським Судом визнано неефективним, що ставить під сумнів законність одержання визнавальних показань засудженого та допустимість таких показань як джерела доказів.

Процесуальні права, перелік яких міститься у ст. 263 КПК України 1960 року, дають можливість підсудному брати активну участь у судовому розгляді справи, ефективно захищатися від обвинувачення, відстоювати свої особисті інтереси.

Виходячи із системного аналізу вимог цієї статті, пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо здатності заявника ефективно брати участь у судовому розгляді його справи, забезпечення цих прав включає в себе не лише формальне надання підсудному слова на відповідних стадіях процесу, але і створення умов, за яких він мав би можливість реально взяти участь у підведенні підсумків дослідження доказів, дати їм власний аналіз і аргументувати на підставі своєї оцінки доказів власну позицію захисту.

Разом із тим, як убачається з протоколу судового засідання (т. 5, а.с. 64), судом не було належним чином перевірено твердження засудженого про незадовільний стан здоров’я, який перешкодив йому звернутися до суду з останнім словом.

Незважаючи на ці обставини, суд замість відкладення розгляду справи для забезпечення Тарасову О.Г. можливості реалізувати свої процесуальні права на відповідній стадії процесу, видалився до нарадчої кімнати для постановлення вироку.

Наведене дає підстави для висновку, що Тарасов О.Г. був позбавлений права звертатися до суду з останнім словом, що є безумовною підставою для скасування вироку.

На ці самі обставини, як на істотні порушення кримінально - процесуального закону, Тарасов О.Г., посилався в касаційній скарзі. Проте касаційний суд всупереч вимогам, ст. 400-2 КПК України, у прийнятому рішенні цих доводів не висвітлив, жодних відповідей на них не дав, не зазначив підстав, через які визнав їх необґрунтованими.

Наведені порушення кримінально-процесуального закону перешкодили судам повно й усебічно розглянути справу і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, у зв’язку з чим є істотними, а постановлені щодо Тарасова О.Г. рішення - незаконними й необґрунтованими.

Відповідно до п. 1 ст. 46 Конвенції та ст. 2 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ” Рішення Європейського суду з прав людини є обов’язковими для виконання Україною.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ” під виконанням рішення розуміється виплата стягувачеві відшкодування, вжиття заходів індивідуального та загального характеру.

Додатковими заходами індивідуального характеру відповідно до ст. 10 зазначеного Закону є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції, що здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

За таких обставин вирок районного суду та ухвалу касаційного суду щодо Тарасова О.Г. належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, який належить провести з дотриманням всіх вимог чинного законодавства.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 394-396, 400-12, 400-18 КПК України 1960 року, колегія суддів,
ухвалила:

Заяву Тарасова О.Г. задовольнити.

Вирок Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 25 грудня 2001 року та ухвалу Верховного Суду України від 29 жовтня 2002 року щодо Тарасова Олексія Геннадійовича на підставі установлення міжнародною судовою установою, юрисдикцію якої визнано Україною, порушень міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції», та Розпорядження Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року № 2710/38-14 кримінальну справу направити для розгляду до Краматорського міського суду Донецької області.

Кульбаба В.М.
Бех М.О.
Кравченко С.І.
Мороз М.А.
Тельнікова І.Г.

коментарі: 0     
Для того чтоб оставлять комментарии, вам нужно зарегистрироваться и/или войти под своим паролем
поширити інформацію