MENU
Сайт находится в разработке

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва щодо визнання неправомірних дій Київського слідчого ізолятору

 

Справа №2-12342/11 Провадження №2/761/48/2014

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді: Волошина В.О.
при секретарі: Криворучко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Кіценка Ігоря Генадієвича до Київського слідчого ізолятора управління Державної Пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області, третя особа: Державна казначейська служба України, в інтересах якої діє Прокуратура Шевченківського району м. Києва про відшкодування шкоди завданої незаконними діями та бездіяльністю органу державної влади; моральної шкоди, -

встановив:

В листопаді 2011р. позивач Кіценко І.Г. звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Київського слідчого ізолятора управління Державної Пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області, третя особа: Державна казначейська служба України, в інтересах якої діє Прокуратура Шевченківського району м. Києва, в якому просив суд (а.с. 70-83 т. 1): стягнути на свою користь у відшкодування витрат на купівлю медикаментів у розмірі 112891.0 грн.; у відшкодування моральної шкоди 700000,0 грн.; витрати на правову допомогу - 8000.0 грн.

В подальшому позивач подав заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 220 т. 1) просив суд: зобов’язавши Державну казначейську службу України, відшкодувати позивачу матеріальну шкоду в розмірі 338672,0 грн., шляхом безспірного списання коштів із державного бюджету України.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 09 березня 2010, в зв’язку з обранням йому міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, його було доставлено до Київського слідчого ізолятора і поміщено до загальної камери, в якій він не міг перебувати, оскільки страждає на цукровий діабет 1 типу, має Ш групу інвалідності та є інсулінозалежним. Після погіршення стану здоров’я про що неодноразово ним було повідомлено керівництво відповідача, його перевели до палати медичної частини відповідача, однак у вказаній палаті медичної частини, знаходились дві особи, які страждали на туберкульоз. Після зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд, позивач пройшов медичне обстеження і у нього було виявлено крім цукрового діабету, ще і туберкульоз, встановлена II група інвалідності.

Позивач вважає, що внаслідок незаконних дій працівників відповідача, які полягали в неналежній медичній допомозі, яку позивач потребував, як хворий на цукровий діабет, поміщення його до медичної палати з наявними хворими на туберкульоз, мало місце завдання йому фізичної, матеріальної та моральної шкоди, а тому з метою захисту свого порушеного права позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові просили суд позов задовольнити, наголошували, що на час прибуття позивача до Київського слідчого ізолятора, він не був хворим на туберкульоз.

Представники відповідача, процесуальний прокурор, заперечували проти позову, зазначаючи, що заявлені позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими, позивач не надав належних доказів того, що захворів на туберкульоз, саме внаслідок незаконних дій працівників відповідача. 

Допитаний, в якості свідка Архіпов С.О. суду пояснив, що він разом з позивачем в серпні - вересні 2010р. перебував в одній палаті (камера № 264) медичної частини Київського слідчого ізолятора. Свідок повідомив, що в камері було п’ять чоловік, включаючи свідка та позивача, при цьому за вказівкою адміністрації відповідача, до камери було поселено Файневського Максима, який страждав на відкриту форму туберкульозу, був тяжко хворим не міг себе обслуговувати взагалі, на неодноразові звернення до адміністрації, що в камері перебуває особа, яка за станом свого здоров’я повинна перебувати у спеціальному відділенні, яке мається у відповідача, і існує загроза захворіти іншим пацієнтам, відредаговано не було. В подальшому Файневський помер, на туберкульоз захворіли позивач і ще одна особа, яка перебувала в камері з хворобою цироз печінки - Мітін В’ячеслав.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача 1, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

За змістом ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, і не оспорювалося сторонами в судовому засіданні, позивача 09 березня 2010, в зв’язку з обранням йому міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відповідно до Постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 08 березня 2010р. було доставлено до Київського слідчого ізолятора і поміщено до загальної камери.

Судом встановлено, що позивач страждає на цукровий діабет І типу, в квітні 2010р., у зв’язку з погіршенням стану здоров’я позивач був переведений до палати медичної частини відповідача. Як повідомляв позивач, так і допитаний в судовому засіданні свідок Архіпов С.О., у вказаній палаті перебувало п’ять чоловік, з яких двоє страждали на туберкульоз, при цьому у одного була відкрита форма туберкульозу, при цьому позивачу надавалась медична допомога, яка полягала у вимірюванні рівню цукру у крові раз на два тижні, ін’єкції інсуліну та застосування вітаміноподібного препарату «Тіогама Турбо», який йому передавали родичі.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 173 від 29 вересня 2010р., щодо стану здоров’я позивача, в межах розслідування кримінальної справи, експертами було встановлено погіршення стану здоров’я позивача, відсутність належного лікування під час перебування під вартою, імовірність погіршення стану здоров’я в разі відсутності належного лікування.

07 жовтня 2010р. постановою Дніпровського районного суду м. Києва позивачу було змінено запобіжний захід не пов’язаний з позбавленням волі.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошував, що внаслідок неналежного медичного лікування, поміщення його до палати з особами, які страждають на туберкульоз, в нього погіршився стан здоров’я, і він додатково захворів на туберкульоз.

Судом було зобов’язано сторону відповідача надати в березні 2012р. відомості про осіб, з якими позивач перебував у палаті медичної частини відповідача, з зазначенням діагнозу цих осіб, за період перебування його в медичній частині, однак відповідачем 28 лютого 2014р. було подано до суду Акт про знищення журналу обліку стаціонарних хворих від 26 червня 2013р.

Крім того, за клопотанням сторони відповідача ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 травня 2012р. по справі було призначено судово-медичну експертизу, на вирішення якої були поставлені наступні питання:
«Чи існує і який по часу інкубаційний період у туберкульозу?
Чи впливає цукровий діабет (як фактор зниження імунітету) на активацію туб процесу у тубінфікованої людини?
Чи був зафіксований факт відсутності тубінфікування у Кіценка І.Г. ?
Чи можливо визначити остаточний період інфікування Кіценка І.Г. туберкульозом, в тому числі за час перебування його під вартою в Київському СІЗО?
Чи можливо інфікування Кіценка І.Г. після звільнення з-під варти до моменту виявлення активного туберкульозу?»

Вказана судово-медична експертиза не була проведена в зв’язку з тим, що відповідач відмовився здійснити попередню оплату вартості експертизи (а.с. 183 т. 1).

Судом встановлено, що після зміни позивачу міри запобіжного заходу і звернення його до спеціальної медичної установи, йому було встановлено, що він хворіє на туберкульоз.

Твердження сторони відповідача, що позивач міг набути вказану хворобу (туберкульоз) вже перебуваючи на волі, судом оцінюється критично, з урахуванням відмови відповідача здійснити оплату вартості проведення експертизи, а також знищення документів, які було зобов’язано сторону відповідача надати. В силу положень ст. 146 ЦПК України, суд визнає, що внаслідок неналежного медичного лікування та незаконного поміщення позивача, який на час прибуття до відповідача не страждав на туберкульоз, до палати медичної частини з особами, які страждають на туберкульоз, у останнього погіршився стан здоров’я і він був інфікований туберкульозом. Протягом всього часу розгляду справи в суді стороною відповідача не було надано суду належних і допустимих доказів, в обґрунтування заперечень на позов.

З 09 червня 2011р. позивачу встановлена П група інвалідності.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Враховуючи те, що позивачем не надано суду належних доказів в обґрунтування розміру матеріальної шкоди в розмірі 338672,0 грн., суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У відповідності з п. 2) ч. 2 цієї статті моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.

Враховуючи роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, даних у п.9 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31 березня 1995 р. з подальшими змінами та доповненнями, згідно з якими розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової 
репутації, при визначенні розміру моральної шкоди суд враховує, що внаслідок бездіяльності дій відповідача мало місце погіршення стану здоров’я позивача, а тому суд вважає, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 5000,0 грн., котрі підлягають стягненню з держави на користь позивача, шляхом зобов’язання Державної казначейської служби України списати вказані кошти зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 243,6 грн., стосовно вимог позивача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу, то в цій частині вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів понесення зазначених витрат.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 60, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України; ст. 56 Конституції України; ст. ст. 23, 1167, 1173 ЦК України; Постановою Пленуму Верховного Суду України: «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31 березня 1995 р., з подальшими змінами та доповненнями, суд,-

вирішив:

Позов Кіценка Ігоря Генадієвича до Київського слідчого ізолятора управління Державної Пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області, третя особа: Державна казначейська служба України, в інтересах якої діє Прокуратура Шевченківського району м. Києва про відшкодування шкоди завданої незаконними діями та бездіяльністю органу державної влади; моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна на користь Кіценка Ігоря Генадієвича у відшкодування моральної шкоди 5000,0 /п’ять тисяч/ грн., шляхом зобов’язання Державну казначейську служби України списати вказані кошти зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

Стягнути з Київського слідчого ізолятора управління Державної Пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області на користь держави судовий збір у розмірі 243 /двісті сорок три / грн. 60 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги_протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Волошин В.О.

коментарі: 0     
Для того чтоб оставлять комментарии, вам нужно зарегистрироваться и/или войти под своим паролем
поширити інформацію