MENU
Сайт находится в разработке

Ходатайство о пересмотре судебных решений по делу Александра Яременко в порядке исключительного производства

Верховний Суд України

вул. Пилипа Орлика, 4, Київ, Україна

Адвоката Бущенка Аркадія Петровича,

що діє в інтересах засудженого

Яременка Олександра Володимировича,

29 грудня 2008

КЛОПОТАННЯ ПРО ПЕРЕГЛЯД СПРАВИ В ПОРЯДКУ ВИКЛЮЧНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
на підставі пункту (2) частини 1 статті 4004 Кримінально-процесуального кодексу України та пунктом (а) частини 2 статті 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

1. Попередні рішення у справі

1. Апеляційний суд м.Києва своїм вироком від 20 листопада 2001 року визнав Яременка Олександра Володимировича винним у вчиненні злочинів, передбачених:

статтею 93 пунктами «а», «е», «і», «з» Кримінального кодексу України (далі – КК) в редакції 1960 року;

статтею 142 частиною 3 КК в редакції 1960 року;

статтею 86 частиною 2 КК в редакції 1960 року;

статтею 215-3 частиною 3 КК в редакції статті від 21.09.2000 року;

статтею 194 частиною 2 КК в редакції 2001 року;

статтею 145 частиною 2 КК в редакції 1960 року;

статтею 101 частиною 3 КК в редакції 1960 року;

статтею 185 частиною 3 КК в редакції 2001 року.

2. За сукупністю злочинів суд, на підставі статті 42 КК в редакції 1960 року, призначив йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

3. Ухвалою Верховного Суду України від 18 квітня 2002 року вирок Київського апеляційного суду від 20 листопада 2001 року було залишено без змін.

2. Обсяг перегляду

4. Клопотання стосується перегляду у порядку виключного провадження вироку суду першої інстанції та ухвали касаційної інстанції щодо визнання винним Яременка О.В. у вчиненні разом із Самойленком А.П. 22 серпня 1998 року:

(1) умисного вбивства Халімана із користі за попередньою змовою групою осіб;

(2) розбійного нападу на Халімана;

(3) умисному знищенні шляхом підпалу автомобіля, що належав Халіману.

3. Підстави для перегляду

5. 12 червня 2008 року Європейський суд з прав людини (далі – Європейський суд) прийняв рішення за заявою Яременка Олександра Володимировича №32092/02, поданою 13 серпня 2002 року. Рішення набрало чинності 12 вересня 2008 року відповідно до статті 44§2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі – «Конвенція»).

6. Рішенням Європейського суду визнано порушення статті 3 і статті 6§§1 та 3(с) Конвенції, які передбачають:

«Стаття 3. Заборона катування

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

«Стаття 6. Право на справедливий судовий розгляд

1. Кожен … при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий … розгляд упродовж … судом…

 

3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має щонайменше такі права: …

(c) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або, якщо він не має достатніх коштів для оплати правової допомоги захисника, одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя;…»

7. Європейський суд визнав порушення статті 3 Конвенції на тій підставі, що державні органи не здійснили ефективного та незалежного розслідування заяв Яременка О.В. про застосування до нього катування та нелюдського поводження у значенні статті 3 Конвенції.

8. Європейський суд визнав порушення статті 6§1 та статті 6§3(с) Конвенції внаслідок того, що судом першої інстанції на обґрунтування висновку про винуватість Яременка О.А. у вбивстві Халімана були використані письмові показання, підписані ним на досудових стадії кримінальної справи, які були, відповідно:

– отримані внаслідок порушення права обвинувачуваного зберігати мовчання і не свідчити проти себе та за обставин, які давали вагомі підстави вважати, що вони отримані всупереч волі обвинуваченого;

– отримані через порушення права обвинуваченого захищати себе за допомогою обраного ним захисника, а також права на обов’язкову участь захисника.

4. Обставини справи

6. 27 січня 2001 року Яременка О.В. затримали за підозрою у вбивстві 26січня 2001 року таксиста Матвієнка, а також у інших злочинах, вчинених у 2001 році. Того ж дня Яременко О.В. запросив адвоката Хівріча Олексія Володимировича у якості захисника, і у присутності захисника під час допиту зізнався у вчиненні цих злочинів.

8. 28 січня 2001 року слідчий Харківської районної прокуратури м.Києва допитав Яременка О.В. у присутності захисника Хівріча О.В..

9. 1 лютого 2001 року працівник міліції Харківського районного відділу внутрішніх справ міста Києва, який розслідував вчинене у 1998 році вбивство Халімана, допитав Яременка О.В. щодо цього злочину. Під час цього допиту вбивство Халімана було кваліфіковано за частиною 3 статті101 (умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого). Як згодом вказував Яременко О.В. у своїх скаргах, 1 лютого 2001 року працівники міліції били його гумовими палицями по зап’ястях та плечах, вимагаючи підписати відмову від його права на адвоката та зізнатися у вбивстві Халімана, внаслідок чого Яременко підписав відмову від адвоката і зізнання у тому, що він та Самойленко А.П. вбили Халімана влітку 1998 року.

10. Того ж дня справу щодо вбивства Халімана передали до Харківської прокуратури на підставі того, що злочин можна кваліфікувати як вбивство, а розслідування такого злочину належить до компетенції прокуратури.

11. 2 лютого 2001 року Яременко О.В. розповів своєму адвокату Хіврічу О.В. про події 1лютого 2001 року, і адвокат порадив йому заявити про невинуватість та оскаржити застосування насильства. Того ж дня адвокат заявив клопотання про проведення медичного обстеження Яременка О.В. Це клопотання було передано до слідчого прокуратури, але обстеження так і не було проведене.

12. Того ж дня за участю Яременка О.В та адвоката Хівріча О.В. було проведене відтворення на місці обстановки і обставин злочинів 2001 року. Згідно з протоколом, Яременко дав показання щодо злочинів 2001 року, але заперечив свою причетність вбивства Халімана.

13. За документами справи, того ж дня, 2 лютого 2001 року, Яременко О.В. підписав відмову від адвоката Хівріча О.В., стверджуючи, що останній перешкоджав йому зізнатися у вбивстві Халімана. Але згодом Яременко О.В. неодноразово стверджував, що насправді відмова була підписана пізніше під тиском працівників міліції та слідчого Горбатюка.

14. Наступними днями адвокат Хівріч О.В. марно намагався зустрітися з Яременком О.В.

15. Тим часом Яременку О.В.був призначений інший захисник, і 7 лютого 2001 року під час відтворення на місці обстановки і обставин вбивства Халімана Яременко О.В. у присутності призначеного захисника зізнався, що він разом із Самойленком А.П. вчинив вбивство Халімана влітку 1998 року.

16. Під час допиту 9 лютого 2001 року на запитання слідчого до Яременка О.В., чи має він будь-які тілесні ушкодження, останній відповів, що на цей момент в нього ніяких слідів немає.

17. 9 лютого 2001 року адвокату Хіврічу О.В. повідомили, що він відсторонений від справи, і надали рішення слідчого від 2 лютого 2001 року, де зазначалося, що Яременко О.В. зізнався у вбивстві Халімана, але пізніше за порадою адвоката Хівріча О.В. наполягав на своїй непричетності, тому слідчий вирішив відсторонити адвоката від справи на підставі статей 61 та 130 Кримінально-процесуального кодексу України.

18. Того ж дня, 9 лютого 2001 року, Яременку О.В. у присутності вже іншого призначеного захисника висунули офіційне звинувачення у вчиненні вбивства Халімана та злочинах 2001 років, надали постанову про притягнення як обвинуваченого та допитали у якості обвинуваченого.

19. 12 лютого 2001 року дружина Яременка подала скаргу до прокуратури міста Києва про те, що слідчий і працівники міліції піддали її чоловіка поганому поводженню з метою отримати зізнання у вбивстві Халімана. Вона також писала, що під час слідчої дії 2 лютого 2001 року Яременко О.В. відмовився від свого зізнання, і що адвокат Хівріч О.В. вимагав медичного обстеження Яременка О.В..

20. 14 лютого 2001 року прокуратура м.Києва передала скаргу до прокуратури Харківського району м.Києва.

21. 14 лютого адвокат Хівріч О.В. подав прокурору Харківського району м.Києва скаргу на рішення про його відсторонення від справи. Листом від 19лютого 2001 року прокурор повідомив адвокату, що його відсторонення від справи відповідає статті 61 Кримінально-процесуального кодексу.

22. 28 лютого 2001 року прокурор Харківського району м.Києва відмовив у порушенні кримінальної справи за заявами про завдання тілесних ушкоджень Яременку О.В. Прокурор відзначив, що Яременко О.В. заперечував застосування до нього будь-якого фізичного насильства та що не було встановлено жодних доказів незаконних дій з боку працівників міліції.

23. 4 березня 2001 року Яременко О.В. подав скаргу до Генерального прокурора України, де стверджував, що 28січня 2001 року працівники міліції примусили його зізнатися у вбивстві Халімана, а 2 лютого 2001 року – підписати відмову від адвоката Хівріча О.В, а також що слідчий прокуратури Горбатюк та працівники з Харківського районного відділку міліції попередили його, що він матиме проблеми, якщо відмовиться співпрацювати. Яременко О.В. просив Генерального прокуратура забезпечити об’єктивний розгляд його справи та допустити у справу як його захисника адвоката Хівріча О.В. Скарга була передана до прокуратури м.Києва, згодом – до Харківської районної прокуратури, де її передали слідчому Горбатюкудля розгляду у контексті розслідування кримінальної справи щодо Яременка О.В.

24. 6 березня 2001 року адвокат Хівріч О.В. подав скаргу до прокуратури м.Києва на своє відсторонення. У відповіді від 13 квітня 2001 року прокуратура м.Києва вказала, що рішення про відсторонення адвоката було обґрунтованим, оскільки у матеріалах кримінальної справи є відмова від адвоката, підписана Яременком О.В.

25. 24 квітня 2001 року прокуратура Харківського району м.Києва повідомила Яременку О.В., що за його клопотанням адвокату Хіврічу О.В. дозволено повернутися до справи у якості його захисника.

26. 21, 23 та 24 червня 2001 року слідчий Горбатюкопитав трьох працівників міліції, які були названі Яременком О.В. Усі три заперечували, що вони застосовували до Яременка О.В. будь-який примус або інші незаконні дії. Будь-якого процесуального рішення за результатами цих допитів слідчим прийнято не було.

27. Після розгляду справи, апеляційний суд містаКиєва 20 листопада 2001 року визнав Яременка О.В. винним у вбивстві Халімана та злочинах, вчинених у 2001 році, та засудив його до довічного позбавлення волі. Суд поклав у основу свого висновку про винуватість Яременка О.В. у вбивстві Халімана зізнання, отримані від Яременка під час досудового слідства, визнавши за ними «безперечне доказове значення».

28. Суд не прийняв до уваги заяви підсудних Яременка О.В. та Самойленка А.П. щодо недобровільності їх зізнань щодо вчинення ними злочину у 1998 році, пославшись на те, що ці «заяви перевірялись органами прокуратури» і «за результатами перевірки … не було добуто будь-яких даних, що підтверджували б факти порушення закону працівниками органів дізнання та слідства».

29. Суд не згадав порушення права Яременка на захист, особливо в контексті його допиту 1 лютого 2001 року без участі адвоката щодо діянь, які суд у вироку кваліфікував, серед інших, за статтею 93 КК України.

30. 18 квітня 2002 року Верховний суд України залишив без змін вирок апеляційного суду. У відповідь на доводи Яременка щодо порушення його права на захист Верховний Суд у своїй ухвалі від 18 квітня 2002 року зазначив, що він не встановив доказів порушення права на захист або інших суттєвих порушень кримінально-процесуального закону, які можуть стати підставою для скасування вироку апеляційного суду.

5. Істотні порушення кримінально-процесуального закону, допущені під час винесення вироку

5.1. Використання доказів, отриманих внаслідок порушення права підсудного не свідчити проти себе

31. Стаття 62 Конституції передбачає, що «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом…».

32. Стаття 63 Конституції передбачає, що «особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом».

33. Стаття 19 Конституції передбачає, що «ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством».

34. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не передбачає прямо право на мовчання та право не свідчити проти себе. Але згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини ці права «є загальновизнаними міжнародними стандартами, які лежать у основі поняття справедливого судового розгляду відповідно до статті 6. Їх сенс полягає, між іншим, у захисті обвинуваченого від неналежного примусу з боку влади, і тому сприяють уникненню помилок правосуддя та досягненню мети статті 6. Право не викривати себе, зокрема, передбачає, що обвинувачення у кримінальній справі намагатиметься довести своє звинувачення проти обвинуваченого, не звертаючись до доказів, отриманих методом примусу або тиску всупереч волі обвинуваченого (див., наприклад, Saunders v. the United Kingdom, рішення від 17грудня 1996 року)».

35. Відповідно до статті 22 Кримінально-процесуального кодексу України «забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів».

36. Статті 43 та 43-1 КПК України передбачають, що обвинувачений (підозрюваний) «має право … відмовитися давати показання та відповідати на запитання».

37. Стаття 21 КПК України передбачає, що «особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов’язані … надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення …».

38. Статті 73 та 74 КПК України передбачають, що «визнання підозрюваним (обвинувачуваним) своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі».

39. Стаття 370 КПК України передбачає, що «істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

40. У справі за звинуваченням Яременка О.В. у вчиненні вбивства Халімана суди першої та касаційної інстанції поклали в основу своїх висновків показання Яременка О.В., які він давав на досудових стадіях процесу і де він визнавав свою вину у вчиненні цього злочину.

41. Однак, суди першої та касаційної інстанції не зважили на ті докази у справі, які свідчили про те, що ці зізнання були отримані внаслідок відвертого порушення права зберігати мовчання і не викривати себе.

42. Зокрема, примушення до зізнання доводилося тим, що адвокат, який порадив Яременку О.В. скористатися цими правами, захищеними і Конституцією, і законодавством України, був саме за це відсторонений від справи.

43. Також примушування Яременка О.В. до викриття себе у вчиненні злочину не було виключене через те, що під час досудового та судового слідства ЯременкоО.В. (та його близькі) постійно стверджували, що зізнання від нього були отримані внаслідок застосування катування та нелюдського поводження.

44. Наявність таких заяв вимагала від суду ретельно перевірити обставини отримання зізнання.

45. Однак суди першої та касаційної інстанції не звернули увагу на те, що розслідування за заявами про погане поводження не було незалежним, оскільки воно проводилося слідчим Горбатюком, якого Яременко О.В. у своїх заявах називав як особу, що безпосередньо причетна до поганого поводження з ним. Незважаючи на це суди першої та касаційної інстанції визнали задовільним розслідування злочину, яке було проведено одним із можливої спільників цього злочину.

46. Крім того, хоча адвокатом Хіврічем О.В. ще 2 лютого 2001 року було подане клопотання про проведення медичного обстеження Яременка О.В. для належного документування можливих тілесних ушкоджень, обстеження так і не було здійснене. Лише 9 лютого 2001 року Яременку задали запитання щодо наявності в нього тілесних ушкоджень, які до того часу вже зникли. Таким чином, навіть найнеобхідніші дії з розслідування заяв Яременка щодо застосування до нього протизаконного насильства не були зроблені.

47. Європейським судом було встановлено, що через невиконання компетентними органами влади обов’язку розслідувати заяви Яременка О.В. стало неможливо остаточно встановити, чи не були ці показання отримані за допомогою катувань чи нелюдського поводження. Така сукупність обставин привела до висновку, що показання з’явилися в обставинах, які давали вагомі підстави вважати, що вони отримані всупереч волі Яременка О.В.

48. У разі неможливості спростувати поза розумним сумнівом таке протиправне поводження із обвинуваченим (підозрюваним), суди відповідно до статті 62 Конституції мали виключити сумнівні зізнання і не використовувати їх на обґрунтування своїх висновків про винуватість підсудного.

49. Крім того, за висновком Європейського суду, неймовірна схожість між свідченнями Яременка О.В. та Самойленка А.П., які вони давали більш ніж через два роки після подій, «породжує підозру, що їхні свідчення були добре узгоджені». Але національні суди вважали цю неймовірну схожість незаперечним доказом достовірності свідчень і поклали їх у основу засудження Яременка за вбивство Халімана.

50. Більше того, всупереч статтям 73 та 74 КПК України зізнання Яременка О.В. та Самойленка А.П. були покладені в основу вироку, незважаючи на те, що вони не були підтверджені жодними іншими доказами.

5.2. Використання доказів, отриманих від підсудного внаслідок істотного порушення його права на захист

51. Стаття 29 Конституції України передбачає, що «… кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника».

52. Стаття 59 Конституції гарантує, що «кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав».

53. Стаття 63 Конституції передбачає, що «підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист».

54. Стаття 370 КПК України передбачає, що «… вирок (постанову) в усякому разі належить скасувати, якщо: … 3) порушено право обвинуваченого на захист;…»

55. Стаття 21 КПК України встановлює, що «підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист».

56. Згідно зі статтею 45 КПК України «участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов’язковою: … 4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув’язнення - з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення; …»

57. Відповідно до статті 46 КПК України:

«Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того ж чи іншого захисника в подальших стадіях процесу.

 

Відмова від захисника у випадках, зазначених у статті 45 цього Кодексу, може бути прийнята лише коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи виправданий обґрунтовують її мотивами, які особа, що провадить дізнання, слідчий, суд визнають такими, що заслуговують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим в порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті».

58. У цій справі захисник, обраний Яременко О.В., був відсторонений від участі у справі, як тільки Яременко А.В. відмовився від свого зізнання у вбивстві Халімана.

59. Більше того, аби отримати можливість допитати Яременка О.В. без захисника, орган досудового розслідування довільно кваліфікував вбивство Халімана за частиною 3 статті 101 Кримінального кодексу України (тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого), а одразу після того, як під час допиту було отримане зізнання у злочині, змінив кваліфікацію злочину на статтю 93 КК України (умисне вбивство при обтяжуючих обставинах).

60. Внаслідок такого маніпулювання кваліфікацією злочину Яременко О.А. був позбавлений права на обов’язкову участь захисника, гарантованого статтею 45 КПК України, яка – у сукупності із іншими положеннями КПК України – не дозволяла допитувати підозрюваного (обвинуваченого) щодо злочинів, які передбачали у якості покарання смертну кару.

61. У своєму вироку суд не прийняв до уваги доводи щодо порушення права Яременка О.В. на захист внаслідок відсторонення адвоката та допиту без участі адвоката щодо причетності Яременка до вбивства Халімана. Суд навіть не згадав про ці факті у своєму вироку. Суд також не надав значення заявам Яременка О.В. про застосування до нього насильства з метою отримання відмови від адвоката.

62. У своєму рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що він «вражений тим, як внаслідок» такого методу «заявник був позбавлений можливості скористатися вимогою обов’язкового представництва і був поставлений у ситуацію, у якій, як він стверджує, він був примушений до відмови від свого права на адвоката і до викриття себе» (§88 рішення).

63. Крім того, суди першої та касаційної інстанції не звернули уваги на доводи Яременка О.В. про те, що два інших призначених у справі захисника лише номінально виконували свої функції, оскільки навіть жодного разу не зустрілися із Яременком О.В. наодинці, а бачили його лише під час слідчих дій. За таких обставин не можна казати, що участь інших захисників, призначених слідчим, виправила порушення права Яременка О.В. на захист, спричиненого відстороненням адвоката Хівріча О.В. та наступним допитом без участи захисника.

6. Обсяг вироку, що має бути скасований

64. Вирок апеляційного суду м.Києва від 20 листопада 2001 року має бути скасований у частині засудження та призначення покарання за:

статтею 93 пунктами «а», «е», «і», «з» Кримінального кодексу України в редакції 1960 року;

статтею 142 частиною 3 КК в редакції 1960 року;

статтею 86 частиною 2 КК в редакції 1960 року;

статтею 145 частиною 2 КК в редакції 1960 року.

65. Яременко О.В. засуджений за пунктами «а», «е», «і», «з» статті 93 Кримінального кодексу України 1960 року за сукупністю двох злочинів, в яких суд його визнав винним:

вбивства Халімана 22 серпня 1998 року та

вбивства Матвієнка 26 січня 2001 року.

Таким чином, при кваліфікації вбивства 26 січня 2001 року та призначенні покарання суд виходив з того, що Яременко визнаний винним у вчиненні вбивства 22 серпня 1998 року, і додав у якості обтяжуючої обставину, передбачену пунктом «з», тобто «вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство».

66. Яременко також засуджений за частиною 3 статті 142 Кримінального кодексу України 1960 року за сукупністю злочинів, в яких суд його визнав винним:

розбійний напад на Халімана 22 серпня 1998 року,

розбійний напад Матвієнка 26 січня 2001 року, та

розбійний напад на Козиря 26 січня 2001 року

Суд, призначаючи покарання за частиною 3 статті 142 КК України 1960 року прийняв до уваги вчинення розбійного нападу «особою, яка раніше вчинила розбій», оскільки виходив з того, що Яременко винний у розбійному нападі на Халімана 22 серпня 1998 року.

67. Також суд при призначенні покарання за частиною 2 статті 145 КК України 1960 року прийняв до уваги визнання заявника винним не тільки у знищенні 26 січня 2001 року автомобіля, яким керував Матвієнко, а також і у знищенні 22 серпня 1998 року автомобіля, що належав Халіману.

68. Кваліфікуючи дії Яременка О.В. за частиною 2 статті 86 КК України 1960 року та призначаючи йому покарання, суд врахував, що розбійний напад Матвієнка 26 січня 2001 року з метою заволодіння автомобілем було вчинено «особою, яка раніше вчинила розбій з метою заволодіння … індивідуальним майном громадян», виходячи з визнання Яременка винним у розбійному нападі на Халімана.

69. Таким чином, визнання Яременка О.В. винним у вчиненні злочинів, об’єднаних подіями 22 серпня 1998 року, суттєво вплинуло на кваліфікацію інших його дій та на призначене судом покарання. Ступінь цього впливу неможливо визначати на підставі тексту вироку 20 листопада 2001 року.

Прошу на підставі доводів, викладених вище, та керуючись пунктом (2) частини 1 статті 400-4, частиною 2 статті 400-7, статтею 398 КПК України, пунктом (а) частини 2 статті 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зробити подання про внесення на судовий розгляд клопотання про перегляд вироку апеляційного суду м.Києва від 20 листопада 2001 року та ухвали Верховного Суду України від 18 квітня 2002 року.

Прошу суд на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України на підставі доводів, викладених вище, та керуючись статтями 19, 29, 59, 62, 63 Конституції, статтею 6§§1 та 3(с) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 21, 22, 43, 43-1, 45, 46, 73, 74, 370, 396, 398 КПК України скасувати вирок апеляційного суду м.Києва від 20 листопада 2001 року та ухвалу Верховного Суду України від 18 квітня 2002 року в частині засудження Яременка О.В. та призначення йому покарання за:

статтею 93 пунктами «а», «е», «і», «з» Кримінального кодексу України в редакції 1960 року;

статтею 142 частиною 3 КК в редакції 1960 року;

статтею 86 частиною 2 КК в редакції 1960 року;

статтею 145 частиною 2 КК в редакції 1960 року.

Прошу суд провести засідання за участі засудженого Яременка О.В.

Додаток:

1. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю

2. Копія довіреності Яременка О.В.

3. Копія рішення Європейського суду з прав людини від 12 червня 2008 року

4. Переклад рішення Європейського суду з прав людини від 12 червня 2008 року українською мовою

Адвокат
А.П.Бущенко


Вместе с этим товаром обычно покупают

Дело Яременко

Номер дела:
Дата: 28.01.2009
Окончательное:
Судебный орган:
Страна:
Организация:
поширити інформацію