Заборона дискримінації за ознакою статі: рішення Великої Палати ЄСПЛ у справі Beeler v. Switzerland
Справа Beeler v. Switzerland стосувалася дискримінаційного поводження з Заявником щодо втрати ним як вдівцем права на соціальної виплати через досягнення його дочки повноліття, що не було підставою для припинення виплат жінкам-вдовам за аналогічної ситуації.
Для розгляду питання щодо порушення статті 14 Конвенції, необхідним є зв’язок даної статті з іншими субстантивними статтями Конвенції. Оскільки Швейцарія не ратифікувала Протокол 1 до Конвенції, унеможлививши аналіз соціальних виплат через призму права на приватну власність, Суд вперше здійснив оцінку, чи можуть питання соціального забезпечення підпадати під право на приватне життя (стаття 8 Конвенції).
Щодо соціальних пільг як елементу права на приватне життя
Рішення палати Суду визнало порушення статті 14 у зв’язку зі статтею 8 Конвенції в щодо того, що Заявник після смерті дружини більше 16 років присвятив вихованню дочок і у віці 57 років, коли його позбавили права на виплату по втраті годувальника через досягнення однієї з дочок повноліття, що не було підставою для припини виплати жінкам-вдовам.
Велика Палата зазначила, що в попередніх рішеннях щодо дискримінації у соціальних виплатах Суд фокусував аналіз саме на статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (право власності), а не статті 8 Конвенції (§ 54, 56 Рішення). Якщо особа мала «легітимні очікування» щодо права на певну виплату, то зміна у законі вимагала проведення детального аналізу справи Заявника щодо того, чи його право на виплату становило «достатньо встановлений, істотний майновий інтерес відповідно до національного законодавства» (§ 58 Рішення). Проте, Суд зазначив, що у вирішенні питань стосовно соціальних виплат є більше справ, які аналізують саме рівне відношення держави до різних груп населення при створення певних виплат. В такому випадку, стаття 8 Конвенції у поєднанні зі статтею 14 Конвенції, покриває набагато більше випадків (§ 61-62 Рішення).
Суд звернувся до концепту «організації сімейного життя», що виник протягом розвитку судової практики ЄСПЛ та який включає в себе різні обставин, що обов’язково впливають на спосіб організації сімейного життя (§ 63 Рішення). Суд звернувся до того, що раніше надання певної соціальної пільги також розглядалося або як таке, що фактично впливає на сімейне життя або як таке, що прямо «демонструє свою підтримку та повагу до сімейного життя» (§ 64-65 Рішення). Суд визнав непослідовність попередньої практики щодо розгляду питання соціального забезпечення в розрізі статті 8 Конвенції та вперше окреслив критерії, за якими соціальне забезпечення покривається статтею 8 Конвенцію незалежно від статі 1 Протоколу 1 до Конвенції. Суд зазначив, що у справі Konstantin Markin v. Russia «…застосовність статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 випливає з того факту, що відпустка по догляду за дитиною та відповідна допомога «неодмінно вплинули на те, як [було] організовано [сімейне життя]» (порівняйте та порівняйте застосований підхід у випадках, зазначених у пунктах 64 і 65 вище)…» (§ 71-72 Рішення); «…для того, щоб стаття 14 Конвенції була застосована в цьому конкретному контексті[1], предмет стверджуваного невигідного становища має становити один із способів реалізації права на повагу до сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції, у сенсі, що ці заходи спрямовані на сприяння сімейному життю та обов’язково впливають на спосіб його організації…» (§ 72 Рішення).
Суд визначив наступні критерії щодо відношення соціального забезпечення до статті 8 Конвенції: мета допомоги; критерії призначення, обчислення та припинення виплати; вплив на спосіб організації сімейного життя; і практичні наслідки допомоги, враховуючи індивідуальні обставини та сімейне життя Заявника протягом періоду, протягом якого виплачується допомога (§ 72 Рішення). Суд визнав, що обставини справи Заявника (мета соціальної допомоги, що передбачала «єдиною метою пенсії для вдів та вдівців є запобігання будь-яким фінансовим труднощам, які можуть виникнути внаслідок смерті подружжя, шляхом задоволення основних потреб»; смерть дружини, коли їх дітям було один та чотири роки; необхідність Заявника повністю змінити попередній розподіл обов’язків по догляду за дітьми, коли він здійснював фінансове забезпечення родини, а дружина – догляд за дітьми; звільнення з роботи заради присвяти вихованню дітям; та вкрай тяжкі обставини щодо пошуку нової роботи у віці 57 років після втрати пенсії) відповідають усім вищеозначеним критеріям й становлять значний вплив на організацію сімейного життя Заявника, які дають змогу здійснити розгляд статті 14 Конвенції у зв’язку зі статтею 8 Конвенції (§ 73-83 Рішення).
Щодо порушення статті 14 Конвенції
Суд розглянув твердження Заявника щодо того, що втрата ним пенсії по досягненню однієї з його доньок повноліття є дискримінацією на основі статі, адже жінки-вдови не втрачали такого права. Цікавою є аргументація Заявника, представлена Судом: «Заявник стверджував, що аргумент Уряду, заснований на застарілій «моделі годувальника», згідно з якою вдови у Швейцарії все ще потребують особливого захисту порівняно з вдівцями через їх більшу фінансову залежність, є недійсним. Вкрай рідко можна було зустріти сім'ї, в яких чоловік відповідав виключно за матеріальне утримання сім'ї, а жінка - за будинок і дім…» (§ 88 Рішення).
Уряд у своїй аргументації посилався на те, що гендерна рівність ще не є повністю досягнутою в Швейцарії, й переважання ролі чоловіка як здобувача коштів для забезпечення сім’ї, а жінки як відповідальної за ведення домашнього господарства в родині та догляду за дітьми, залишалося присутнім e державі. Це твердження Уряд вважав достатнім для виправдання різних правил виплати пенсій по втраті годувальника для вдів та вдівців (§ 91 Рішення), адже воно будувалось «не на соцієстатевих стереотипах, а на соціальній реальності» (§ 106 Рішення).
Суд, звертаючись до принципу гендерної рівності, зазначив, що розрізнення за ознакою статі має мати під собою «"дуже вагомі причини", "особливо серйозні причини" або, як іноді кажуть, "особливо вагомі та переконливі причини"» (§ 95 Рішення). Традиції ж певного суспільства, як наприклад, розподіл соцієстатевих ролей чоловіка і жінки в суспільстві, не є достатнім виправдань нерівного ставлення до осіб за ознакою статі (§ 95 Рішення).
Визнаючи порушення статті 14 Конвенції у справі Заявника, Суд зазначив, що законодавство щодо виплат пенсій у разі втрати годувальника, за яким чоловіки втрачали право на виплату у разі досягнення дітей повноліття, а жінки – ні, становило відмінне ставлення до осіб в однакових обставинах виключно на підставі статі. Таке законодавче положення не містило достатньої аргументації для легітимації порушення права на недискримінацію. Cуд зазначив, «..що загальне та автоматичне обмеження, що застосовується до групи людей на основі їх статі, незалежно від їх особистої ситуації, вийшло за межі будь-якої "прийнятної свободи розсуду, якою б широкою вона не була", і тому було "несумісним зі статтею 14"» (§ 108 Рішення); «Уряд не може розраховувати на презумпцію, що чоловік підтримує дружину фінансово (концепція "чоловік-годувальник"), щоб виправдати різницю в більш вигідному ставленні до вдів у порівнянні з вдівцями» (§ 110 Рішення).
Окремі думки суддів Великої Палати
У збіжній окремій думці суддя Seibert-Fohr підкреслила, що мета законодавця щодо підтримки сімейного життя при створенні певної пільги не є і не може бути визначальною, а враховується як додаткова характеристика на користь розгляду соціальних виплат в контексті статті 8 Конвенції. Головними ж критеріями для такого віднесення є природа та прямий ефект сплаченої пільги на сімейне життя (§ 6 Окремої думки).
У іншій збіжній окремій думці суддя Zünd наголосив, що важливими є підстави застосування саме статті 8 Конвенції щодо соціальних пільг незалежно від перетину зі статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції, так як «той факт, що Швейцарія не ратифікувала протокол №1, не породжує ні більш широкого тлумачення статті 8, ні до вужчої інтерпретації захисту сімейного життя» (§ 3 Окремої думки).
Якщо суддя Zünd вказує на те, що право на виплату по втраті годувальника підпадає під дію статті 8 Конвенції незалежно від статті 1 Протоколу № 1, то судді Kjølbro, Kucsko-Stadlmayer, Mourou-Vikström, Koskelo та Roosma в окремій розбіжній думці вважають, що більшість суддів надала надто широкого тлумачення поширенню статті 8 Конвенції стосовно соціальних виплат, на які мали поширюватися саме положення статті 1 Протоколу 1 Конвенції, який не є ратифікованим в Швейцарії, а отже стаття 14 не підлягає оцінці за жодною зі статей Конвенції у справі Заявника (§ 18, 27 Окремої думки). Дана окрема думка подає ґрунтовну критику Рішення Великої Палати, що заслуговує на детальний розгляд.
Судді висловили наступні зауваження щодо Рішення:
- підставою для такого широкого тлумачення статті 8 Конвенції стала неможливість оцінки справи Заявника за статтею статтю 1 Протоколу 1 Конвенції, який не є ратифікованим у Швейцарії саме через прагнення держави уникнути застосування Конвенції щодо питань соціального забезпечення (§ 4 Окремої думки);
- озвучені критерії можливості розгляду питання соціального забезпечення за статтею 8 Конвенції встановлюють загрозу розгляду будь-якої соціальної пільги як елементу права на приватне життя, адже її зміна чи позбавлення завжди впливатиме на майновий стан, а отже і спроможності особи (§ 6 Окремої думки);
- право на приватне життя не повинне використовуватися як «ліцензія для окупації інших статей Конвенції» і встановлене у практиці розрізнення між поняттям «обсягу» («scope») та «межі» («ambit») статті 8 Конвенції не виправдовує поширення будь-якого елементу статті на будь-які пільги соціального забезпечення (§ 8 Окремої думки);
- у справі Заявника відсутнє достатнє пояснення як втрата пільги впливає саме на його сімейне життя з повнолітніми дітьми, адже відповідно до практики Суду «не існує «сімейного життя» у значенні статті 8 між батьками та дорослими дітьми, якщо не існує додаткових елементів залежності», що ставить під сумнів розгляд ситуації Заявника саме у прив’язці до права на приватне життя (§ 9 Окремої думки);
- звільнення Заявника з роботи ніяк не впливало на розмір виплати пенсії, а отже було його особистим вибором (§ 24 Окремої думки).
Аргументація суддів у розбіжній думці щодо того, що приєднання соціальної виплати під дію статті 8 Конвенції у Рішенні Великої Палати є дуже сумнівним, заслуговує на увагу. Рішення Суду пріоритизує особисті вибори Заявника у житті, які не були імперативом закону, і їх наслідки були результатом його вибору, а не законодавця. Оскільки розмір соціальної виплати не змінювався від того, чи працював Заявник чи ні, то рішення покинути роботу заради виховання доньок було його суто суб’єктивним вибором. Судді окремо наголосили, що така інтерпретація не виключає дискримінаційності положення про різні терміни виплат залежно від статі, але має розглядатися через призму статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, яка є не ратифікованою державою-відповідачем, а отже - не підпадає під юрисдикцію Суду.
Інші положення окремої розбіжної думки є непевними. Зокрема, судді вказують на те, що стаття 14 також має мати обмеження і не може враховувати потреби кожного індивіда поза загальними правилами соціального забезпечення в окремій державі. На противагу цій думці варто зазначити, що Заявник скаржився на конкретну норму закону, яка встановлювала відмінне ставлення на основі статі без належного для цього обґрунтування саме через те, що законодавець не врахував (з огляду на позицію Уряду) зміни системи розподілу соціальних ролей, в котрій окремі чоловіки, задовольняючи свої інтереси, можуть займатися доглядом за дітьми, а не лише економічним забезпеченням родини. По-друге, в багатьох випадках саме спроможність забезпечити певні персоналізовані потреби на законній підставі є критерієм того, що субстантивна рівність забезпечена, адже рівність проявляється не лише в однаковому ставленні при однакових ситуаціях, але й в різному ставленні за різних обставин.
[1] Йдеться про відмову Заявника від роботи з метою виховання доньок та подальша втрата ним пенсії по втраті годувальника.