Назва, яка може ввести в оману вірян та громадськість, як єдина підстава для відмови у реєстрації релігійної громади як юридичної особи

У справі Ilyin and Others v. Ukraine Суд здійснив аналіз меж втручання держави в право на релігійну свободу у випадку бажання релігійної спільноти зареєструватися під назвою, яка не відповідає її фактичній діяльності.

Факти

Заявники були учасниками релігійної спільноти Церква Об'єднання, заснованої Мун Сон Мьоном (§ 5 Рішення). Вони звернулися до Суду зі ствердженням про порушення їх прав на свободу релігії та переконань й свободу зібрань та об’єднань щодо неодноразових відмов представників державної влади реєструвати їх громаду як юридичну особу зі статусом релігійного об’єднання (§ 49 Рішення). Заявники також скаржилися на «відсутність детального переліку підстав для відмови в реєстрації статуту релігійної громади» (§ 53 Рішення).

Заявники тричі намагалися зареєструвати їхню релігійну спільноту як юридичну особу. При першій спробі, Заявники вказали назву своєї організації як «“Асоціація святого духу за об'єднання світового християнства”, Релігійна громада в Оболонському районі Києва». Основою віровчення за твердженнями Заявників була християнська теологія, Біблія, а також робота Муна «Виклад Божого принципу» (§ 6 Рішення). Відділ релігієзнавчо-аналітичної роботи Державного департаменту у справах релігій надав висновок реєстратору про необхідність «проведення поглибленого дослідження «соціально-релігійної діяльності та фактичної практики богослужіння громади», адже віровчення інтерпретувало Біблію через призму Даосизму та сповідувало не лише об’єднання усіх християнських течій, а й усіх релігій світу (§ 7 Рішення). Щодо діяльності цієї спільноти також надходили скарги про надмірно суворі умови проведення навчання її членів, примушування їх жебракувати на вулиці для спільноти тощо (§ 10 Рішення).

Відповідно до наступних звітів, спільнота була сформована не «як гілка християнства, а в результаті активної проповідницької та євангелізаційної діяльності Муна та його послідовників»; впроваджувала суворі та відмінні від християнства правила взяття шлюбу та ведення подружнього життя; значилася в пресі як утримувач бізнес-монополії в банківській сфері, готельному секторі та секторі енергетичних напоїв; а також мала наміри лобіювати свої інтереси через невеликі українські політичні партії (§ 12 Рішення). Після повторної подачі заяви про реєстрацію Заявникам було вперше відмовлено адміністратором у здійсненні цієї процедури на підставі українських правових норм про заборону участі релігійних організацій у політичних партіях та принципу про сепарацію церкви від держави (§ 13 Рішення).

Під час другого кола проваджень щодо реєстрації спільноти як релігійної організації адміністратор та національні суди повторно відмовили у наданні цього статусу на підставі раніше викладених аргументів щодо ризику протиправної діяльності, а також відсутності в українському законодавстві можливості реєстрації міжконфесійних релігійних спільнот (§ 15-21 Рішення). Втретє Заявники подали заяву про реєстрацію їх спільноти під назвою «Релігійна громада «Церква Об’єднання» Оболонського району Києва», в якій їм було відмовлено адміністратором, а судове провадження наразі перебуває на стадії розгляду (§ 22-24 Рішення).

Позиція Суду

Суд проаналізував кожен з аргументів сторін та вказав наступне: а) твердження Уряду, що нестача правової суб’єктності спільноти може бути компенсована за рахунок створення допоміжних об’єднань та організацій, не є визначальним та не може вирішити проблеми (§ 54, 58 Рішення); б) позиція Заявників щодо відсутності правової визначеності у законі не застосовується у цій справі, так як національні органи «посилалися на суттєві занепокоєння щодо назви та діяльності громади, а не на абстрактну невідповідність її статуту закону» (§ 53, 60-62 Рішення); в) аргументи щодо відмови спільноти у проведенні перевірки її діяльності на запит органів влади не підлягають врахуванню, адже Уряд не надав жодних доказів, окрім тексту самої відмови, щодо надання гарантій чесності такої перевірки (§ 66-68 Рішення); г) в заявах щодо пов’язаності спільноти з бізнес сектором, політичними партіями та неурядовими організаціями також була відсутня специфіка аргументації, представленої на підтримку цих висновків (§ 69-70 Рішення); ґ) проста вимога благословення чи релігійної церемонії без доказу ознак примусу при виборі подружжя або вступу в шлюб не може бути підставою для відмови в реєстрації (§ 71 Рішення).

Суд підкреслив, що під час третього кола проваджень щодо реєстрації релігійної громади, після того, як громада змінила свою назву без посилань на об'єднання світового християнства, заперечення влади щодо її реєстрації вже не базувалися на підставах її нібито міжконфесійної природи (§ 76 Рішення), проте Суд не може аналізувати цього періоду процедури подання заявки на реєстрацію, адже на момент винесення рішення розгляд у національних інстанціях ще триває (§ 80 Рішення).

Суд дійшов висновку, що «сам факт того, що держава вимагає від релігійної організації, яка бажає зареєструватися, мати назву, яка не вводить в оману віруючих і широку громадськість і яка дозволяє відрізнити її від уже існуючих організацій, у принципі може розглядатися як виправдане обмеження про своє право вільно обирати назву» (§ 77 Рішення). Суд продовжив, що «згідно з національним законодавством, будь-яке порушення закону в запропонованому статуті релігійної організації, включаючи її назву, може бути підставою для відмови в реєстрації (див. пункт 37 вище). Таким чином, занепокоєння щодо початкової назви громади, очевидно, було достатнім для відмови в реєстрації, і органи влади мали змогу відмовити в реєстрації навіть за відсутності інших занепокоєнь щодо практики спільноти» (§ 79 Рішення). Суд визнав відсутність порушення статей 9 та 11 Конвенції.

Попри неординарність віровчення, проаналізованого в Рішенні, висновки Суду мають важливе значення для вирішення питання про межі втручання держави у внутрішнє право релігійної організації обирати свою назву, що викликало гострі дискусії в українському суспільстві в останні роки. В світлі юридичних диспутів щодо заборони будь-якого втручання у внутрішні справи церкви, позиція Суду виглядає досить безапеляційною в контексті легітимності такого втручання в демократичному суспільстві, коли на терезах стоїть омана громадськості щодо справжньої діяльності чи підпорядкованості певної релігійної спільноти, або її асоціювання з вже існуючими організаціями.