MENU


Тамара Горбачевська

Баланс між свободою віросповідання релігійних організацій та приватним життям осіб, яким здійснюється проповідництво: справа Jehovah’s Witnesses v. Finland

Ключові слова: Свобода релігії та переконань заборона втручання у життя релігійної громади право на приватне життя вичерпання національних засобів захисту
Номер справи: 31172/19
Дата: 09/05/2023
Судовий орган: ЄСПЛ
Страна: Фінляндія

Cправа Jehovah’s Witnesses v. Finland стосується несумісності діяльності релігійної громади-заявника (Свідків Єгови) з положеннями фінського законодавства про захист персональних даних. Громада-заявник посилалася на статті 6, 8, 9, 10 і статтю 14 у поєднанні зі статтями 8, 9, 10 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 12 до Конвенції (§ 1 Рішення).

Національне законодавство

Закон про персональні дані діяв у Фінляндії до 31 грудня 2018 року. Його метою було забезпечення захисту приватного життя та інших фундаментальних прав, які гарантують право на недоторканність приватного життя (§ 30 Рішення).

Стаття 2(3) і (5) передбачала, що Закон не застосовується до обробки персональних даних приватною особою для суто особистих цілей або для порівняно звичайних і приватних цілей, або до обробки персональних даних для цілей журналістики або художнього чи літературного вираження (§ 31 Рішення). Стаття 3(1) і (4) передбачала, що: а) персональні дані означають будь-яку інформацію про приватну особу та будь-яку інформацію про її особисті характеристики чи особисті обставини, якщо їх можна ідентифікувати як такі, що стосуються її чи членів її родини або домогосподарства; б) “контролер” означає особу, корпорацію, установу чи фонд або декілька з них, які створюють файли персональних даних і мають право визначати межі використання цих файлів, або які були призначені “контролерами” за законом чи установчим актом (§ 32 Рішення).

Закон про персональні дані був скасований Законом про захист даних, який набрав чинності 1 січня 2019 року (§ 37 Рішення). Стаття 24(5) цього Закону захист даних передбачала, що адміністративний штраф не може бути накладено, серед іншого, на Євангелічно-лютеранську церкву Фінляндії та Православну церкву Фінляндії або їхні парафії, парафіяльні спілки та інші органи (§ 36 Рішення).

Факти

У жовтні 2000 року Омбудсмен із захисту даних надав висновок щодо практики збору персональних даних громадою-заявником, вказавши, що такі дані можуть збиратися під час проповідування від “дверей до дверей” окремими Свідками Єгови лише за згодою суб’єктів, яких опитують. У 2011 році до Уповноваженого з прав людини Фінляндії було подано скаргу щодо способу ведення нотаток Свідками Єгови під час своїх проповідей “від дверей до дверей” і чи такі нотатки становили персональні дані, які утворюють “файл персональних даних” у значенні Закону про персональні дані, адже представники громади використовували вказівки, опубліковані в листівці під назвою “Наше служіння Царству”, і офіційну форму S-43 для цієї мети. Громада-заявник підтвердила, що місцеві збори Свідків Єгови використовували “ручну систему реєстрації”, яка містила імена та адреси людей, які не хотіли, щоб Свідки Єгови їх відвідували, і стверджувала, що ці особи добровільно і свідомо “схвалили збір їхніх даних через те, що вони просять щоб їх не відвідували жодні Свідки Єгови” і що “вони не можуть виконати таке прохання без збору ім’я та адреса особи” (§ 5 Рішення).

3 квітня 2013 року Омбудсмен подав заяву до Ради із захисту даних (далі — Рада) з вимогою заборонити громаді-заявнику збирати та обробляти персональні дані під час проповідей, а також дані про іноземців і глухих людей без згоди відповідних осіб (§ 6 Рішення). Громада-заявник стверджувала, що її не можна вважати “контролером” персональних даних, оскільки вона не мала доступу, контролю чи інших повноважень щодо приватних нотаток, зроблених окремими Свідками Єгови. Організація стверджувала, що Закон про персональні дані не поширювався на проповідування “від дверей до дверей” окремими Свідками, оскільки записи, зроблені під час таких візитів, мали розглядатися в контексті свободи віросповідання та робилися виключно для особистих і приватних цілей окремих представників громади (§ 7 Рішення).

Рада заборонила громаді-заявнику збирати та обробляти персональні дані у зв’язку з проповідуванням “від дверей до дверей” без однозначної на це згоди опитуваних осіб (§ 8 Рішення). 17 жовтня 2013 року громада-заявник і двоє окремих Свідків Єгови оскаржили рішення Ради до Гельсінського адміністративного суду, зазначивши, що їхні проповіді “від дверей до дверей” проводилися лише для “особистих цілей або лише для подібних звичайних і приватних цілей” і відповідна інформація була зібрана Свідками Єгови з метою, пов’язаною з “діяльністю громади та відповідно до її вказівок”.

Заявники стверджували, що результатом підтримання рішення Ради “буде те, що окремі Свідки Єгови не матимуть іншого вибору, окрім як свідчити в неорганізований спосіб, контактуючи та відвідуючи людей випадково та, ненавмисно, неодноразово”, наслідки чого “посягали б на особисту автономію та свободу осіб, які [не бажають], щоб їх надмірно турбували (стаття 8 [Конвенції]). [Це] також суперечило б меті Свідків Єгови, які хочуть[ред] поширювати послання Євангелія мирним, шанобливим і організованим способом (стаття 9 [Конвенції])” (§ 12 Рішення).

18 грудня 2014 року колегія з трьох суддів Гельсінського адміністративного суду відхилила апеляцію й залишила без розгляду суть скарг стосовно двох окремих Свідків Єгови на тій підставі, що рішення Ради не було адресовано їм і не могло вважатися таким, що безпосередньо впливає на їхні права, обов’язки чи інтереси (§ 13 Рішення). Стосовно громади-заявника, суд постановив, що в ході своєї проповідницької діяльності її окремі члени могли брати участь у зборі даних щодо людей, які були поза межами громади-заявника та були новими для її членів. Збір таких даних не можна вважати обробкою персональних даних для суто особистих цілей або для подібних звичайних і приватних цілей у значенні статті 2(3) Закону про персональні дані. Відповідно, для збору та обробки таких даних потрібна була чітка згода відповідної особи. Суд вказав, що громада-заявник не може розглядатися як “контролер” у значенні Закону про персональні дані лише на тій підставі, що вона давала вказівки у листівці для своїх членів щодо незаконної обробки персональних даних. На думку суду, не було доведено, що дані, ймовірно зібрані окремими членами, становитимуть особисту файл для використання громадою-заявником. Відповідно, суд задовольнив апеляційну скаргу громади та скасував рішення Ради у відповідній частині (§ 14 Рішення).

16 січня 2015 року Омбудсмен подав апеляцію на рішення Гельсінського адміністративного суду до Вищого адміністративного суду (§ 15 Рішення). Громада-заявник стверджувала, що інформація, яка нібито міститься в нотатках, була загальнодоступною (телефонні довідники або загальнодоступні списки в усіх житлових будинках мешканців, імена та номери квартир) або добровільно розголошуються суб’єктами даних (під час розмов). Навпаки, вимога до окремих Свідків Єгови отримати чітку згоду відповідно до Закону про персональні дані перед тим, як робити будь-які особисті “нотатки”, матиме “стримуючий ефект” на свободу релігії та вираження поглядів, що суперечить статтям 9 і 10 Конвенції. Громада-заявник також скаржилася за статтею 14 у поєднанні зі статтями 9 і 10 Конвенції, що застосування Закону про персональні дані порушує заборону на дискримінацію, оскільки подібна вимога не накладалася на інші приватні дискусії між громадянами (§ 16 Рішення).

Вищий адміністративний суд запросив попереднє рішення Суду справедливості ЄС (далі— Суду ЄС) щодо питання про те, чи слід вважати громаду-заявника “контролером” персональних даних, які збираються та обробляються її членами під час проповідування відповідно до Директиви ЄС про захист даних № 95/46/EC, адже громада-заявник вела карти території з метою розподілу їх на зони для проповідування між членами, а також так званий “реєстр заборони”, який містив дані людей, які просили, щоб їх не відвідували проповідники (§ 17 Рішення).

Суд ЄС виніс своє рішення у цій справі 10 липня 2018 року (рішення Великої палати від 10 липня 2018 року, C-25/17, EU:C:2018:551), де стосовно характеру обробки персональних даних у контексті проповіді “від дверей до дверей” зазначив, що: а) проповідування “від дверей до дверей”, під час якого члени спільноти Свідків Єгови збирають персональні дані, за своєю природою спрямоване на поширення віри цієї релігійної громади серед людей, які не належать до віросповідання осіб, які займаються проповідуванням, а, отже, ця діяльність спрямована поза межі приватного середовища членів, які займаються проповідуванням; б) деякі дані, зібрані членами цієї спільноти, які займаються проповідуванням, надсилаються ними до об’єднань цієї спільноти, які на основі цих даних складають списки осіб, які більше не хочуть приймати проповідників, що робить принаймні частину зібраних даних доступними для потенційно необмеженої кількості осіб; в) збір персональних даних членами релігійної громади під час проповіді “від дверей до дверей” і подальша обробка цих даних не є обробкою персональних даних з метою діяльності, що виконується фізичною особою в ході суто особистої або приватної діяльності (§ 19 Рішення); г) концепція “системи файлів” охоплює набір персональних даних, зібраних під час проповідування “від дверей до дверей”, що складається з імен, адрес та іншої інформації щодо осіб, з якими зв’язалися, якщо ці дані структуровані відповідно до певних критеріїв, які на практиці легко відтворити для подальшого використання (§ 19 Рішення); ґ) релігійна громада разом зі своїми членами, які беруть участь у проповідницькій діяльності, є “контролером” обробки персональних даних, що здійснюється останніми в контексті проповідування “від дверей до дверей”, яке організовується, координується та заохочується цією спільнотою, при цьому не обов’язково, щоб спільнота мала доступ до цих даних або надавала своїм членам письмові вказівки чи інструкції щодо їх обробки (§ 22 Рішення).

17 грудня 2018 року Вищий адміністративний суд здійснив детальний опис доводів сторін і попередніх рішень на шістдесяти семи сторінках й наголосив, що рішення Ради стосувалося лише громади-заявника і що він не вирішуватиме, чи слід розглядати окремих Свідків Єгови як контролерів. Вищий адміністративний відхилив рішення Гельсінського адміністративного суду в частині скасування рішення Ради, посилаючись на вищезазначені висновки Суду Європейського Союзу (§ 24 Рішення). Вищий адміністративний наголосив, що оскільки обробка персональних даних під час проповідування “від дверей до дверей” не базувалася на зареєстрованих відносинах з клієнтами або членстві або інші подібних відносинах, тому для цього потрібна була однозначна згода суб’єкта даних (§ 26 Рішення).

Підхід ЄСПЛ

При подачі заяви до Суду громада-заявник скаржилася, що розпорядження Ради, яке забороняє робити будь-які нотатки окремим Свідкам Єгови для особистого користування в контексті їхньої проповідницької діяльності від дому до дому без згоди суб’єкта даних, порушило його права згідно зі статтями 9 та 10 Конвенції 10 і статтю 14 у поєднанні зі статтями 8, 9, 10 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 12 до Конвенції (§ 1, 59 Рішення).

Стаття 9 Конвенції

Суд зазначив, що під час національного провадження громада-заявник стверджувала, що проповідування “від дверей до дверей”, під час якого окремі Свідки Єгови можуть робити певні нотатки, слід розглядати в контексті свободи віросповідання, і прямо посилалася на статтю 9 Конвенції. Національні органи влади також постановили, що нотатки, які містять персональні дані, і можуть бути зроблені під час проповідування “від дверей до дверей” під час релігійної діяльності, спрямованої на прояв або поширення віри Свідків Єгови. Цей висновок збігається з висновками Суду Європейського Союзу про те, що “проповідування “від дверей до дверей”, під час якої особисті дані [були] зібрані членами спільноти Свідків Єгови, [було], за своєю природою, спрямоване на поширення віри спільноти Свідків Єгови...” (§ 61 Рішення).

Суд підкреслив, що в основі цієї справи лежить питання про те, чи було досягнуто правильного балансу між цим правом і правом на приватність осіб, дані яких збиралися, як це втілено в національному законодавстві про захист даних і захищено статтею 8 Конвенції (§ 63 Рішення).

Суд повторив, що свобода сповідувати свою релігію в принципі включає право виражати свої релігійні погляди шляхом передачі їх іншим, а також право “намагатися переконати свого ближнього”, наприклад, шляхом “навчання”, в разі відсутності якого “свобода” змінити [свою] релігію чи переконання”, закріплена у статті 9, швидше за все, залишиться мертвою буквою. Акт передачі інформації про певний набір переконань іншим особам, які не дотримуються цих переконань — відомий як місіонерська робота або євангелізація в християнстві — захищений статтею 9 Конвенції разом з іншими актами поклоніння, такими як колективне вивчення та обговорення релігійних текстів, які є аспектами сповідування релігії чи переконань у загальновизнаній формі (§ 75 Рішення).

Суд визнав, що застосування вимоги про згоду на збір і обробку персональних і конфіденційних даних під час проповідування “від дверей до дверей” є частиною релігійної діяльності, спрямованої на прояв або поширення віри Свідків Єгови, становило втручання в права громади-заявника за статтею 9 Конвенції й таке втручання має бути “передбаченим законом”, мати одну чи декілька законних цілей і бути “необхідним у демократичному суспільстві” (§ 81-82 Рішення).

Суд зазначив, Вищий адміністративний суд надав подібне тлумачення дотримуючись вказівок Суду справедливості ЄС, відповідних положень Закону про персональні дані та застосував їх, враховуючи встановлені факти, що стосуються цієї справи. Навіть якби справа спільноти-заявника була першою у своєму роді відповідно до Закону про персональні дані, це не зробило б тлумачення та застосування національними органами довільними або непередбачуваними (§ 87 Рішення). Суд наголосив, що беручи до уваги цілі Закону про персональні дані та Директиви про захист даних у тлумаченні Суду ЄС, а також усталену прецедентну практику Суду, втручання у право громади-заявника на свободу релігії переслідувало законну мету захисту “прав і свобод інших осіб”, суб’єктів даних у цій справі (§ 89 Рішення). Суб’єкти даних мали розумне очікування конфіденційності щодо персональних і конфіденційних даних, які збираються та обробляються під час проповідування “від дверей до діерей”. Той факт, що деякі персональні дані вже можуть бути загальнодоступними, не зменшує цього очікування та не означає, що такі дані потребують меншого захисту (§ 94 Рішення).

Вимога згоди суб’єкта даних повинна розглядатися як належний і необхідний запобіжний захід з метою запобігання будь-якій передачі чи розголошенню особистих і конфіденційних даних, що не відповідає гарантіям статті 8 Конвенції. За відсутності будь-яких переконливих аргументів з боку громади-заявника, Суд не знайшов пояснення, як простий запит і отримання згоди суб’єкта даних перешкоджатиме суті свободи віросповідання громади-заявника. Громада-заявник не надала жодних підтверджуючих доказів стверджуваного “стримуючого ефекту” наказу Ради. Тому Суд дійшов висновку, що втручання у свободу релігії та переконань громади-заявника було “необхідним у демократичному суспільстві” та що влада держави-відповідача діяла в межах своєї свободи розсуду, встановивши справедливий баланс інтересів (§ 95-98 Рішення).

Стаття 8 Конвенції

Щодо індивідуальних Заявників

Уряд стверджував, що єдиним заявником у цій заяві була релігійна організація Свідків Єгови, а не будь-який окремий Свідок Єгови. Жодне розширення не може бути зроблено таким чином, щоб церква чи церковний орган могли від імені своїх членів здійснювати права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Крім того, громаду-заявника не можна вважати безпосередньою жертвою будь-якого стверджуваного порушення статті 8 та, оскільки громада-заявник не посилалася на статтю 8 Конвенції або висувала подібні аргументи по суті від свого імені в національних судах, вона не вичерпала ефективні національні засоби правового захисту (§ 102 Рішення).

Громада-заявник стверджувала, що Суд неодноразово зазначав у своїй прецедентній практиці, що церква чи церковний орган можуть здійснювати права, гарантовані статтею 9 Конвенції, від імені своїх окремих членів. Крім того, це також стосувалося прав окремих послідовників на конфіденційність, гарантованих статтею 8 Конвенції, зокрема, коли ці права на конфіденційність були нерозривно пов’язані зі сповідуванням релігійних переконань або обрядів, як у цій справі (§ 103 Рішення). Також громада-заявник наголосила, що піднімала питання про захист приватного життя свої членів на стадії національних проваджень (§ 104 Рішення).

Суд зауважив, що єдиним заявником перед ним була саме релігійна громада Свідків Єгови, а не будь-який із її окремих членів, адже а) громада-заявник була єдиною стороною у провадженні в національних органах влади; б) Адміністративний суд відхилив апеляцію, подану окремими членами, постановивши, що наказ Ради не був адресований їм і не міг вважатися таким, що безпосередньо вплинув на їхні права, обов’язки чи інтереси; в) Суд ЄС також однозначно встановив, що “члени Спільноти Свідків Єгови, чий збір персональних даних [був] основою для запитань, [не були] сторонами основного провадження” (§ 109 Рішення); г) до 20 вересня 2018 року громада-заявник не порушувала у своїх поданнях до національних органів жодних скарг за статтею 8 ні за формою, ні за змістом, і посилалася на статтю 8 виключно в контексті права суб’єктів даних (§ 110 Рішення). Тому Суд визнав скаргу громади-заявника щодо порушення статті 8 Конвенції неприйнятною (§ 112 Рішення).

Стаття 14 та статті 1 Протоколу 12 до Конвенції

Громада-заявник скаржилася на “релігійну дискримінацію” за статтею 14 у поєднанні зі статтями 8, 9 і 10 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 12 до Конвенції через те, що релігійна діяльність громади-заявника, “отримала менш сприятливе ставлення” без “будь-якого об’єктивного та розумного виправдання” порівняно з “журналістською чи художньою чи літературною діяльністю”, а також діяльністю Євангелічно-лютеранської Церкви та Православної Церкви у Фінляндії, які були звільнені від покарань відповідно до Закону про захист даних (§ 113 Рішення).

Суд звернув увагу, що під час національного провадження громада-заявник не висувала жодних тверджень про дискримінацію ні за статтею 14, ні за статтею 1 Протоколу № 12 до Ради та Гельсінського адміністративного суду. Звинувачення в дискримінації були висунуті вперше і лише щодо окремих Свідків Єгови в поданнях до Вищого адміністративного суду від 20 квітня 2015 року та 20 вересня 2018 року, але тоді громада-заявник у цих поданнях не посилалася на Євангелічно-лютеранську церкву Фінляндії та Православну церкву Фінляндії, щодо яких вона вперше заявила в цьому Суді, що з нею поводилися по-різному без будь-якої мети та розумного обґрунтування. Суд зазначив, що звільнення зазначених церков від накладення адміністративного штрафу вперше було введено у фінське законодавство Законом про захист даних, який набув чинності 1 січня 2019 року після завершення провадження у Вищому адміністративному суді щодо громади-заявника (§ 118 Рішення).За таких обставин Суд дійшов висновку, що громада-заявник не висунула належним чином свої твердження за цим пунктом перед національними органами влади і скарга за цим пунктом має бути відхилена через невичерпання національних засобів правового захисту (§ 120 Рішення).

Рішення ЄСПЛ у цій справі свідчить, наскільки важливим для розгляду у Суді є наявність детальної аргументації національних органів щодо відповідності їх дій положенням Конвенції та послідовності аргументації заявників не лише на стадії розгляду справи в ЄСПЛ, але й на рівні національних проваджень. Зокрема, Суд вкотре підтвердив свою усталену практику щодо доказування факту дискримінаційного ставлення, розслідування якого заявникам необхідно окремо ініціювати в національних провадженнях, щоб дати можливість “нижчим органам …висловитися, і, отже, …виправити стверджуване порушення” (§ 119 Рішення).

поширити інформацію