У справі Чміль проти України,
Європейський суд з прав людини (п’ята секція) засідаючи Палатою у складі:
Жозеп Касадеваль (Josep Casadevall), Президент,
Ангеліка Нусбергер (Angelika Nußberger),
Боштьян М. Жупанчич (Boštjan M. Zupančič),
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Вінсент А. Де Гаетано (Vincent A. de Gaetano),
Андре Потоцкі (André Potocki),
Алеш Пейхал (Ales Pejchal) - судді,
та Клаудія Вестердік, секретар Секції.
Розглянувши справу в закритому засіданні 6 жовтня 2015 року, Суд постановив таке рішення, ухвалене зазначеної дати:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу розпочато за заявою (№ 20806/10) проти України, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі за текстом - \"Конвенція\") громадянином України, паном Анатолієм Васильовичем Чмілем (далі за текстом - \"заявник\"), 18 березня 2010 року.
2. Заявника представляв пан Андрій Анатолійович Крістенко, юрист, що практикує в Харкові. Український уряд (далі за текстом - «Уряд») був представлений його Представником, у кінці розгляду це був пан Б. Бабин від Міністерства юстиції.
3. Заявник стверджував, що він був підданий жорстокому поводженню з боку міліції, і що відносно його скарг не було проведено ефективного розслідування.
4. 26 листопада 2012 року заява була передана на комунікацію Урядові.

ФАКТИЧНА СТОРОНА СПРАВИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1936 році і проживає у місті Ананьїв, Україна. На момент подій заявник був головою територіальної виборчої комісії.
6. Приблизно о 6:30 ранку 31 жовтня 2004 року - в день проведення першого туру президентських виборів - на шляху до відділення територіальної виборчої комісії заявник зустрів чотирьох раніше не знайомих міліціонерів, що йшли в тому ж напрямку, що й він (як згодом з’ясувалося, це були співробітники міліції К. Л., П. і Д.). Заявник зав’язав з ними розмову, яка у кінцевому підсумку, вірогідно, переросла у словесну конфронтацію.
7. За словами заявника, коли вони дійшли до Ананьївського районного відділку міліції, міліціянти заштовхали його всередину і почали застосували до нього фізичну силу.
8. За версією Уряду, коли група досягла відділку міліції, заявник несподівано схопився руками за форму Л. та за решітку залізної двері і почав кричати, що його б’ють. Після цього заявник поговорив з керівником міліцейського відділку і пішов геть.
9. Того ж дня заявник подзвонив прокуророві і поскаржився на вищевказані події. Заявник стверджував, що о 6.30 ранку незнайомі йому співробітники міліції заштовхали його у коридор міліцейського відділку, кинули на землю і почали бити. Міліціянт, який в цей момент був на чергуванні, бачив це. Заявника били по голові, хребту та у пах. Оскільки під час цього він кричав, прийшов керівник відділку і наказав правоохоронцям відпустити його. Свідком цих подій був певний пан С.
10. Пізніше заявник дав показання, що дорогою на роботу він побачив п’ять незнайомих міліціянтів. Заявник запитав, звідки вони, і сказав, що сьогодні вони будуть працювати разом. Вони відповіли, що вони з міста Ананьїв. Коли група наблизилася до відділку міліції, заявника заштовхали всередину. Він схопився за решітку дверей і почав кричати. Співробітники міліції продовжували побиття, і втягли заявника в міліцейський відділок. Там вони кинули його на підлогу і продовжили бити, поки заявник лежав на підлозі.
11. О першій годині дня 31 жовтня 2004 року заявник був оглянутий судмедекспертом Б. Заявник скаржився на нудоту і головний біль, також біль під правою лопаткою, у поперековій частині хребта, в ногах та в паху. Заявник мав подряпину на лівій щоці і набряк на правій нозі. Йому порадили звернутися до хірурга та невропатолога. Наступного дня заявник мав знов прийти до судмедексперта, але не зробив цього.
12. Того ж дня співробітники міліції, що брали участь у інциденті (К., Л., П. і Д.), були допитані. Міліціянт К. повідомив керівникові відділку, що він був на прогулянці зі своїми трьома колегами, коли до них підійшов незнайомець із провокаційними питаннями, як-то «Ви прийшли сюди, щоб вбивати та вішати людей?» «Що ви тут робите?» «Що ви підслуховуєте?». Міліціонери відповіли, що місто дуже гарне, і що вони оглядали місцеві пам’ятки культури. У відповідь чоловік сказав, що вони вже бачили достатньо, і що вони, \"повинні піти в місто Рені, де міліціянт П. повинен сидіти у позі лелеки\". Група зупинилася біля міліцейського відділку, де чоловік схопився за погон Л. і решітку дверей, і почав кричати, що його б’ють. Після цього чоловік увійшов до міліцейського відділку.
13. Уряд також представив Суду показання співробітників міліції, датовані 31 жовтня 2004 року, які були викладені за єдиним шаблоном. За цими показаннями, вранці 31 жовтня 2004 року співробітники міліції, які прибули до Ананьєва для підтримання громадського порядку у день виборів, направлялися від місця, де їх розмістили, до міліцейського відділку. Невідомий чоловік підійшов до них і закричав: «Фашисти йдуть!», після чого переслідував їх до міліцейського відділку ображаючи. Коли Л. намагався увійти до міліцейського відділку, чоловік схопився за решітку дверей та лівий погон Л., і почав кричати, що його б’ють. Втрутився керівник відділку; ніхто не бив чоловіка.
14. Того ж дня вхід у міліцейський відділок був перевірений, і жодних слідів боротьби виявлено не було. Форма Л. була також оглянута, і було встановлено, що його лівий погон був частково відірваний.
15. Міліціянти К., Л., Д. і П. були оглянуті судово-медичним експертом та лікарем закладу. Було встановлено, що вони не мають жодних фізичних ушкоджень, і не були у стані алкогольного сп’яніння у відповідний час.
16. 31 жовтня 2004 року було зібрано показання потенційних свідків.
17. Показання міліціянтів, присутніх під час інциденту в міліцейському відділку, були наступними:
- Правоохоронець С.А. бачив, як заявник вхопився за решітку дверей і кричав, наче хтось його бив;
- Правоохоронець Б.О. бачив, як заявник вхопився за решітку дверей і істерично кричав. Заявник двічі спробував ударити правоохоронця, але промахнувся;
- Правоохоронець Н. бачив заявника у міліцейському відділку. Заявник кричав на міліціянтів, погрожуючи їм звільненням та ображаючи їх;
- Правоохоронець Г. бачив чотирьох незнайомих міліціянтів, заявника, міліціянтів Б.О., Д.А. і С.А. в зоні приймальні громадян у відділку. Заявник кричав, що його побили;
- Керівник відділку Л.Е. та міліціянт К.Л. бачили заявника, який розмовляв з Л. і питав: \"Хто вам дозволив мене бити?\".
18. Судово-медичний експерт Б. показав, що він оглянув заявника близько першої години дня 31 жовтня 2004 року. Заявник скаржився на нудоту і головний біль, також біль під правою лопаткою, у поперековій частині хребта, в ногах та в паху. Заявник мав подряпину на лівій щоці, яка могла бути викликана тертям шкіри об плаский об’єкт із нерівною поверхнею. Заявник також мав набряк на правій нозі. Йому було рекомендовано проконсультуватися із хірургом та невропатологом. Заявник повідомив, що він мав працювати у той день, і що піде до лікаря наступного дня. За словами Б., твердження заявника про те, що він був жорстоко побитий п’ятьма правоохоронцями, було сумнівним, оскільки суперечило результатам фізичного обстеження.
19. С., журналіст, показав, що він бачив групу правоохоронців, які йшли по вулиці збоку від заявника. Коли група досягла відділку, правоохоронці заштовхали заявника всередину. Заявник пручався, і міліціянти били його по ногах, животі, у пах і, можливо, по спині. С. підбіг до відділку. Він чув, як заявник кричав правоохоронцеві: \"Чого ви мене б’єте?\". Керівник відділку стояв поруч.
20. Певна кількість людей стверджували, що бачили інцидент, коли стояли через дорогу від відділку міліції. Вони дали наступні свідчення:
- С.Е., мер міста, заявив, що \"правоохоронці та А.В. Чміль йшли вулицею цілком нормально. Я продовжував свою розмову з іншими людьми і раптом почув крик А.В. Чміля: \"Дайте мені спокій!\". А.В. Чміль схопився за одяг співробітників міліції і намагався відірвати їх погони. Співробітники міліції не застосовували будь-яку силу. Всі разом вони зайшли до відділку. Через три-чотири хвилини А.В. Чміль вийшов з відділку\";
- Член окружної виборчої комісії К.О. показав: \"Чоловік слідував за трьома або чотирма міліціянтами. Коли перший з них заходив до відділку, чоловік втиснувся між міліціянтами. Це супроводжувалося криками і штовханиною в дверях. Чоловік штовхав правоохоронців і кричав \"Допоможіть!\" та \"Відпустіть мене!\";
- К.У. показав: \"Чоловік слідував за чотирма незнайомими правоохоронцями. Коли один з міліціянтів входив до відділку, чоловік почав штовхати інших і кричати, щоб вони не чіпали і не били його. Я не бачив, щоб його хтось бив\";
- Т.К., міліціянт, показав: \"Чоловік ішов за співробітниками міліції. Коли один з них входив до міліцейського відділку, чоловік штовхнув його. Чоловік також кричав, щоб вони не торкалися його. Через одну хвилину чоловік пішов з відділку\";
- Ц., міліціянт, показав: \"А.В. Чміль ішов за чотирма правоохоронцями. Коли один з них почав заходити до міліцейського відділку, А.В. Чміль втиснувся між трьома іншими і почав кричати, що його б’ють. Він заштовхав першого правоохоронця всередину, і увійшов сам. А.В. Чміль пішов з відділку через одну-дві хвилини\".
21. Заявник перебував у лікарні з 2 до 19 листопада 2004 року. В цей час він жалівся, що на нього напали 31 жовтня 2004 року. У заявника діагностували струс мозку.
22. 10 листопада 2004 року Ананьївська районна прокуратура відмовила заявникові у відкритті кримінального провадження стосовно співробітників міліції. Докази, що були вже зібрані, були узагальнені наступним чином. П’ятеро свідків (у тому числі двоє правоохоронців) показали, що вранці 31 жовтня 2004 року вони бачили, як заявник ішов до відділку міліції у супроводі чотирьох міліціянтів. Коли один з низ заходив до відділку, заявник втиснувся між співробітниками міліції і почав штовхати їх - хапати за форму і кричати, що вони повинні припинити бити його і дати йому спокій. Свідки не бачили, щоб заявник був підданий фізичному насильству. Співробітники міліції, які брали участь в інциденті, показали, що не били заявника. Ще шість правоохоронців, які знаходилися у відділку під час подій, свідчили, що ніхто не бив заявника. Судово-медичний експерт Б., показав, що він оглянув заявника о першій годині дня 31 жовтня 2004 року, і що заявник мав подряпини на лівій щоці і на правій нозі. Судячи з ушкоджень, що їх мав заявник, експерт мав сумніви у тому, що він був побитий п’ятьма міліціянтами так, як стверджував заявник. Представники Ананьївської районної прокуратури також зазначили, що, оскільки заявник перебував у лікарні в той час, було неможливо встановити серйозність травм, що він переніс. На основі цих доказів прокурор дійшов висновку, що твердження заявника є необґрунтованими, і що немає ніяких доказів вчинення злочину.
23. 22 листопада 2004 року на запит Ананьївської районної прокуратури судово-медичний експерт надав висновок, що заявник зазнав незначних тілесних ушкоджень.
24. 30 грудня 2004 року Прокуратура Одеської області скасувала рішення від 10 листопада 2004 року і повернула справу на дослідування. Серед іншого було відзначено, що оскільки заявник перебував у лікарні, судово-медична експертиза мала бути проведена, а також, що треба було допитати інших свідків, окрім працівників міліції – наприклад, родичів заявника.
25. У січні 2005 року в ході подальшого розслідування лікар закладу охорони здоров’я, де лікувався заявник, показав, що після надходження в лікарню заявник скаржився, що на нього напали, і мав синці на правій нозі.
26. Секретар територіальної виборчої комісії показала, що 31 жовтня 2004 року вона приїхала на роботу о 8 ранку. Заявник на той час вже був там, і сказав їй, що його побили. Жодних видимих ушкоджень він не мав.
27. 16 лютого 2005 року Ананьївська районна прокуратура відкрила кримінальне провадження стосовно співробітників міліції за перевищення владних повноважень.
28. У матеріалах справи містяться протоколи допиту чотирьох міліціянтів, що брали участь в інциденті, від 19 березня 2005 року, викладені за єдиним шаблоном. Ці свідчення майже ідентичні їхнім свідченням від 31 жовтня 2004 року. Крім того, під час більш пізніх свідчень усі міліціянти додали, що вони мають спеціальну підготовку, і що якби вони дійсно побили заявника, то останній би отримав більш серйозні травми.
29. 19 березня 2005 року було проведено чотири офіційні очні ставки між заявником і співробітниками міліції. Сторонам були задані наступні питання:
- Чи були ви знайомі раніше і, якщо так, як ви познайомилися, і які наразі між вами відносини?
- Чи є у вас які-небудь причини брехати один про одного?
- Що ви робили в той час, коли зустріли одне одного на шляху до Ананьївського районного відділку міліції?
- Як ви входили до Ананьївського районного відділку міліції?
- (Питання міліціянтам) Коли ви дізналися, що А.В. Чміль був головою територіальної виборчої комісії?
- Чи був А.В. Чміль підданий фізичному або психологічному насильству 31 жовтня 2004 року?
- Чи були у відділку складені будь-які процесуальні документи стосовно А.В. Чміля?
30. Відповіді з усіх чотирьох очних ставок ідентичні і викладені в майже однакових термінах.
31. На третє питання правоохоронці відповіли, що заявник запитав, хто вони і що вони роблять у місті. Міліціянт К. відповів заявникові, що вони правоохоронці і гуляють містом. Заявник почав ображати їх.
32. Протокол очної ставки між заявником та правоохоронцем Л. дослівно містить наступне:
“Как Вы оказались в здании Ананьевского РО УМВД Украины в Одесской области?
...
Л.: В райотдел милиции заходили через дверь по одному. Первым в двери зашел Л., за ним начал заходить я, в этот момент гр. Чмиль А.В. встал между мной и П., в дверях в райотдел. При этом одной рукой схватился за решетку двери, другой за моё плече.”
33. 12 квітня 2005 року, на виконання припису Ананьївської районної прокуратури від 20 березня 2005 року, була проведена судово-медична експертиза. Група експертів дійшла висновку, що заявник отримав струс мозку, подряпини на лівій щоці, синці на лівій частині обличчя, лівому стегні і нижній частині правої ноги. Ці травми були класифіковані як незначні.
34. У період з квітня по травень 2005 року деякі з вищезазначених свідків (див. пункти 17 - 20 вище) знову були допитані. Вони дали свідчення аналогічні попереднім свідченням жовтня 2004 року.
35. 14 липня 2005 року, на виконання припису Ананьївської районної прокуратури від 10 травня 2005 року, була проведена судово-медична експертиза. Група експертів, вивчивши відповідні матеріали справи, дійшла висновку, що заявник отримав струс мозку, подряпини на лівій щоці, синці на лівій частині обличчя, лівому стегні і нижній частині правої ноги. Синці були зазначені у медичній карті заявника 2 листопада 2004. Експерт не зазначив їх при первісному огляді 31 жовтня 2004 року, оскільки вони ще не проявилися на той час. Судово-медичні експерти висловили думку, що струс мозку, подряпини і синці на лівій щоці і нижній частині правої ноги заявника були заподіяні за кілька годин до першого обстеження о першій годині дня 31 жовтня 2004. Точний час отримання ушкоджень встановити було неможливо. Вони могли бути нанесені між 7 і 8 ранку, але могли також з’явитися раніше чи пізніше цього часу. Всі травми були нанесені тупим предметом. Не виключалася можливість того, що заявник отримав травми внаслідок падіння.
36. 8 вересня 2005 року Ананьївська районна прокуратура закрила кримінальне провадження з мотивів відсутності складу злочину. Прокурор дійшов висновку, що заявник отримав травми, коли схопився за форму Л. всередині міліцейського відділку, втратив рівновагу і впав.
37. 12 вересня 2005 року прокуратура Одеської області скасувала рішення про закриття провадження і повернула справу на дослідування, відзначивши, що не всі свідки були допитані.
38. 10 жовтня 2005 року провадження по справі знову було закрито. Було відзначено, що свідки Кол. та Сем. не бачили, щоб із заявником жорстоко поводилися. Кол. засвідчив, що співробітники міліції \"супроводжували\" заявника до міліцейського відділку, але він не бачив, щоб заявника били. Сем. бачив заявника після інциденту.
39. 19 грудня 2005 року прокуратура Одеської області скасувала рішення про закриття провадження і повернула справу на дослідування.
40. 8 серпня 2006 року після скарги, поданої співробітниками міліції К. і П., постанову від 16 лютого 2005 року про порушення проти них кримінальної справи (див. пункт 27 вище) було скасовано Ананьївським районним судом як необґрунтовану, і матеріали справи були відправлені в прокуратуру для прийняття подальшого рішення.
41. 13 серпня 2006 року група судово-медичних експертів надала висновок у справі заявника. Їм були поставлені питання, чи вважають вони, що друга група інвалідності заявника була пов’язана з травмами, які він отримав 31 жовтня 2004 року. Уряд надав Суду неповну копію висновку експертів (сiм сторінок з десяти).
42. 27 листопада 2006 року Ананьївська районна прокуратура відмовила у відкритті кримінального провадження стосовно співробітників міліції. Було зазначено, що заявник сам створив конфліктну ситуацію, і отримав ушкодження внаслідок падіння.
43. 7 березня 2008 року Одеський обласний апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції від 8 серпня 2006 року. 16 лютого 2005 року співробітники міліції спробували оскаржити це рішення, але безрезультатно.
44. 5 травня 2008 року Ананьївська районна прокуратура скасувала своє рішення від 27 листопада 2006 року і направила справу на дослідування.
45. У ході цього додаткового розслідування свідки (співробітники міліції, які були присутні у відділку під час інциденту, та люди, які бачили інцидент через дорогу), заявник і міліціянти К., Л. П. і Д. знову були допитані. Всі вони підтвердили свої попередні свідчення. Були проведені очні ставки між заявником та К. Л., П. і Д., а також відтворення подій злочину.
46. 27 лютого 2009 року відповідно до рішення Ананьївської районної прокуратури була проведена ще одна судово-медична експертиза. Експерти дійшли висновку, що заявник отримав струс мозку, подряпини на лівій щоці, синці на лівій частині обличчя, лівому стегні і нижній частині правої ноги. Ці ушкодження могли бути отримані 31 жовтня 2004 року між 7 і 8 ранку, або пізніше, і всі вони були викликані ударами тупими предметами або падінням на тверду поверхню, наприклад, на підлогу.
47. 2 квітня 2009 року кримінальне провадження було закрите через відсутність складу злочину. Підсумок був наступний: близько 6.30 ранку 31 жовтня 2004 року заявник підійшов до чотирьох міліціянтів - Д., К., П. і Л., - які були на чергуванні задля підтримання громадського порядку в день виборів. Заявник почав ображати їх. Коли правоохоронці спробували зайти до відділку, заявник втиснувся між ними, схопився за залізну решітку дверей та форму Л., і з метою привернення уваги почав кричати, що його б’ють. Коли співробітники міліції і заявник нарешті зайшли до відділку, міліціянт Л. мав відірваний лівий погон. Семеро міліціянтів засвідчили, що ніхто не бив заявника у відділку. Інші свідки показали, що вони не бачили, як заявник піддавався фізичному насильству. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, тілесні ушкодження заявникові могли бути нанесені як між 7 і 8 ранку, так і пізніше 31 жовтня 2004 року. 17 лютого 2009 року під час відтворення подій злочину судмедексперт Б. засвідчив, що якби версія заявника була правдивою, він би отримав більш серйозні тілесні ушкодження. Звідси був зроблений висновок, що співробітники міліції не вчиняли жодного злочину.
48. Заявник безрезультатно оскаржив це рішення до вищестоящих прокурорів. Листом від 11 грудня 2009 року Генеральна прокуратура України повідомила заявникові, що в ході розслідування було встановлено, що 31 жовтня 2004 року він підійшов до чотирьох правоохоронців і почав ображати їх. Він також відірвав лівий погон міліціянта Л. Крім того, прокуратура встановила, що співробітники міліції не застосовували силу до заявника, і що, навпаки, у відділку міліції заявник спробував ударити одного з міліціянтів у пах. Отже, немає жодних підстав для скасування рішення від 2 квітня 2009 року.
49. Заявник також подавав позов проти Ананьївської районної прокуратури про відшкодування шкоди, але безрезультатно - його претензії були відхилені через недодержання процесуальних вимог.

ПРАВО

I. Стверджуване порушення статті 3 Конвенції

50. Заявник скаржився, що він був підданий жорстокому поводженню з боку співробітників міліції, і що не було проведено ефективного розслідування його скарги на це. Заявник вважає, що його скарга має бути розглянута відповідно до статті 3 Конвенції, яка передбачає:
\"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.\"

A. Прийнятність

51. Сторони не надали зауважень щодо прийнятності цієї скарги.
52. Суд відзначає, що рішення від 2 квітня 2009 року про закриття кримінального провадження щодо заявника було прийнято більш ніж за шість місяців до того, як ця скарга була подана.
53. Суд далі зазначає, що Уряд не піднімав питання про дотримання шестимісячного строку. Тим не менш, Суд повторює, що правило шести місяців, відображаючи бажання Договірних Сторін запобігти необмеженій у часі можливості перегляду рішень, що набули законної сили, служить інтересам не лише держави-відповідача, а й принципу правової визначеності. Він позначає часові межі, коли можливий нагляд з боку конвенційних органів, і позначає як для фізичних осіб, так і для держави, строк, після спливу якого такий нагляд не є неможливим. Тому у даній справі Суд не може нехтувати правилом шести місяців тільки тому, що уряд не подав заперечення проти прийнятності скарги із посиланням на це правило (див. Волкер проти Сполученого Королівства (Walker v. the United Kingdom), заява № 34979/97, ЄСПЛ 2000 I).
54. Суд зазначає, що заявник оскаржував вищезазначене рішення до вищестоящих прокурорів, але безрезультатно. За результатами розгляду його скарги не було прийнято жодного офіційного рішення; йому просто повідомили листом про відсутність підстав для скасування рішення від 2 квітня 2009 року. Тому необхідно чітко вирішити, коли саме у даній справі слід починати обчислення шестимісячного строку.
55. Суд повторює, що, відповідно до § 97 його рішення у справі Каверзін проти України (Kaverzin v. Ukraine) від 15 травня 2012 року (заява № 23893/03), є доведеним, що процедури оскарження до вищестоящих прокурорів та до суду не в змозі забезпечити заявникам адекватне відшкодування - як відносно скарг на жорстоке поводження з боку міліції, так і відносно скарг на неефективне розслідування випадків такого поводження.
56. Стосовно даної справи Суд відзначає, однак, що рішення про припинення кримінального провадження стосовно співробітників міліції були неодноразово скасовані вищестоящими прокурорами і що справа поверталася на нове розслідування. Суд вважає, що в таких обставинах заявника не можна звинувачувати у використанні цього засобу правового захисту, оскільки в ряді випадків він таки мав вплив на хід розслідування справи заявника. Крім того, хоча на момент прийняття рішення від 2 квітня 2009 року провадження у справі заявника тривало більш ніж чотири роки, Суд не вбачає, що заявник звернувся до цього Суду після будь-якої невиправданої затримки (див. з відповідними змінами Варнава та інші проти Туреччини (Varnava and Others v. Turkey) [ВП], §§ 161-66).
57. Таким чином, Суд вважає, що заявник дотримався правила шести місяців.
58. Суд далі зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні статті 35 § 3 (а) Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона повинна бути оголошена прийнятною.

B. Обставини справи

1. Щодо стверджуваного жорстокого поводження

(а) Подання сторін

59. Уряд не погодився з тим, що в даному випадку мало місце порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.
60. Уряд не заперечував, що 31 жовтня 2004 року заявник отримав тілесні ушкодження. Було проведено п’ять судово-медичних експертиз - кожна з яких встановила, що заявник отримав незначні тілесні ушкодження. Однак, на думку Уряду, заявник міг рівною мірою отримати ці травми до або після оскаржуваних подій.
61. Уряд також стверджував, що співробітники міліції не є відповідальними за тілесні ушкодження заявника. Усі свідки показали, що заявник сам створив спірну ситуацію. Крім того, один зі свідків показав, що 31 жовтня 2004 року заявник не мав видимих пошкоджень (див. пункт 26 вище). Судово-медичний експерт Б. також показав, що травми заявника не співвідносилися із його версією подій.
62. У кінці Уряд заявив, що \"співробітники міліції не мали жодних підстав, щоб бити заявника, бо відпустили його після інциденту\".
63. Заявник не погодився із версією Уряду і підтримував свою скаргу, що він піддався жорстокому поводженню з боку співробітників міліції у порушення статті 3 Конвенції.
64. Заявник відзначив, що він є літнім чоловіком невеликого зросту. Він ніколи не поводився у агресивній манері і не мав наміру образити когось. Тим не менш, співробітники міліції незаконно застосували до нього фізичну силу, і продовжували бити його навіть тоді, коли він лежав на підлозі.
65. Заявник відзначив, що його скарга на жорстоке поводження з боку правоохоронців підтримана висновками численних судово-медичних експертиз. Це жорстоке поводження мало місце саме тоді, коли заявник перебував під контролем співробітників міліції. Тим не менш, Уряд не надав задовільного і переконливого пояснення походження його травм.
66. Заявник також зазначив, що хоча існували \"принаймні два очевидця застосування фізичного насильства\", їх свідчення були проігноровані.
67. Заявник стверджував, що, враховуючи вищевикладене, було достатньо доказів, аби зробити висновок, що мало місце порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.

(b) Оцінка Суду

68. Суд неодноразово вказував, що стаття 3 Конвенції закріплює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона повністю та без винятків забороняє тортури і нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання, незалежно від обставин або поведінки потерпілого (див., серед інших джерел, Лабіта проти Італії (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, § 119, ЄСПЛ 2000-IV).
69. Суд обізнаний щодо субсидіарності власної ролі і визнає, що він має бути обережний при виконанні ролі суду першої інстанції, коли цього неминуче не вимагають обставини конкретної справи (див., наприклад, МакКерр проти Сполученого Королівства (McKerr v. the United Kingdom), заява № 28883/95, від 4 квітня 2000 року). Тим не менше, коли мова йде про можливе порушення статті 3 Конвенції, Суд повинен особливо ретельно вивчити обставини справи, навіть якщо певне внутрішнє розслідування вже було проведене (див., із відповідними змінами, Рібіч проти Австрії (Ribitsch v. Austria) від 4 грудня 1995 року, § 32 , Серія А, № 336; Авшар проти Туреччини (Avşar v. Turkey), заява № 25657/94, § 283, ЄСПЛ 2001-VII (витяги)).
70. Суд посилається на свою прецедентну практику, відповідно до якої при оцінці доказів застосовується стандарт доведення \"поза розумним сумнівом\" (див. згадану вище справу Авшар, § 282). Такі докази можуть випливати зі співіснування достатньо сильних, прозорих і погоджених висновків чи аналогічних неспростовних презумпцій.
71. Повертаючись до суті справи, Суд зазначає, що за версією заявника співробітники міліції штовхали і били його, заштовхали до відділку міліції, звалили на підлогу та били по різних частинах його тіла. В результаті заявник отримав струс мозку, синці та подряпини обличчя.
72. Для того, аби підпадати під дію статті 3 Конвенції, жорстоке поводження має досягти мінімального рівня жорстокості. Це поняття є оціночним; воно залежить від усіх обставин справи, як тривалість жорстокого поводження, його наслідки - фізичні і психічні і, в деяких випадках, стать, вік і стан здоров’я потерпілого (див. Валашинас проти Литви (Valašinas v. Lithuania), заява № 44558/98, §101, ЄСПЛ 2001 VIII). Суд визнає поводження \"нелюдським\", коли воно, серед іншого, було навмисним, тривалим, безперервним і спричиняло тілесні ушкодження або сильні фізичні чи психічні страждання. Поводженням, що \"принижує гідність\", вважається таке, що застосовується з метою пробудження у жертв почуття страху, пригніченості і безпорадності, фізичних та моральних страждань (див. Кудла проти Польщі (Kudła v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, § 92 , ЄСПЛ 2000-XI).
73. Характер ушкоджень заявника (які описані вище) був підтверджений результатами численних судово-медичних експертиз. Уряд не заперечував, що поводження, як його описав заявник, сягнуло порогу жорстокості, необхідного, аби підпадати під дію статті 3 Конвенції. Залишається визначити, чи саме представники державних органів жорстоко поводилися із заявником і, отже, повинні бути притягнуті до відповідальності відповідно до статті 3 Конвенції.
74. У зв’язку з цим, Суд зазначає, що судово-медичним експертам декілька разів ставили питання щодо часу, коли заявникові були нанесені травми. Хоча експерти не змогли визначити точний час, вони дійшли висновку (див. пункти 35 і 46 вище), що травми були нанесені за кілька годин до першого огляду заявника медичним експертом о першій годині дня 31 жовтня 2004 року.
75. Розслідування на національному рівні було обмежено перевіркою того, чи з боку співробітників міліції заявник зазнав жорстокого поводження. Незважаючи на вказівки вищестоящого прокурора (див. пункт 24 вище), не було проведено жодних дій, аби перевірити, чи траплялося із заявником що-небудь до або після спірних подій із міліціянтами - таким чином могли б бути перевірені чи спростовані твердження сторін про походження та час нанесення заявникові ушкоджень.
76. Суд зазначає, що інцидент з міліціянтами відбувся о дуже ранній порі, коли заявник ішов від свого будинку до місця роботи, і видається, що після інциденту заявник пішов на роботу, де він одразу ж розказав своїм колегам, що його побили. Немає жодних доказів того, що заявник отримав будь-які травми до або після інциденту з міліцією.
77. Суд також вважає, що результати розслідування, навіть враховуючи його численні недоліки (див. нижче), не спростовують твердження заявника про те, що його заштовхали у міліцейський відділок та нанесли фізичні ушкодження.
78. Суд далі зазначає, що, в будь-якому випадку, численні свідки бачили \"поштовх\" в дверях міліцейського відділку. Навіть якщо прийняти версію подій Уряду, видається, що певна сила була-таки використана проти заявника. Враховуючи його вік, ця сила може бути досить сильною для заявника. Навіть приймаючи версію подій Уряду (заявник блокує двері у відділок і хапає за уніформу одного з міліціянтів), співробітники міліції мають проходити навчання щодо порядку дій у подібних ситуаціях; враховуючи також вік заявника та стан його здоров’я, видається, що сила, застосована проти нього, була надмірною, враховуючи, що в результаті заявник отримав струс мозку і перебував у лікарні протягом сімнадцяти днів.
79. Таким чином, Суд вважає, що, відповідно до версій подій обох сторін, існує достатньо доказів \"поза розумним сумнівом\", що заявник був підданий жорстокому поводженню з боку міліції, що є порушенням матеріального аспекту статті 3 Конвенції.

2. Щодо адекватності розслідувань, проведених національними органами влади

(а) Подання сторін

80. Уряд стверджував, що всі слідчі дії, необхідні для встановлення дійсних обставин справи, були проведені, деякі з них - у той же день. Було проведено п’ять судово-медичних експертиз, які, однак, не змогли дати відповідь на питання щодо часу та способу нанесення ушкоджень. Заявник не оскаржив будь-які конкретні недоліки розслідування, він також не оскаржив рішення від 2 квітня 2009 року. Таким чином, Уряд дійшов висновку про відсутність порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.
81. У відповідь заявник стверджував, що, хоча він подав скаргу на жорстоке поводження у день інциденту, розслідування тривало більше п’яти років, але так і не призвело до покарання осіб, відповідальних за його травми.
82. Уряд не вказав, на якій правовій підставі заявника привели до відділку міліції. Розслідування було необґрунтовано тривалим, і його висновки були засновані на свідченнях співробітників міліції, викладених за одним шаблоном та в однакових термінах.
83. Заявник також підкреслив, що рішення про відмову в порушенні кримінальної справи проти співробітників міліції було неодноразово скасовано, і органи слідства отримали чіткі інструкції, якими, проте, знехтували.
84. Нарешті, заявник стверджував, що неефективне розслідування його справи є типовою проблемою для української правоохоронної системи (див. Каверзін проти України (Kaverzin v. Ukraine), згадане вище), і що мало місце порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

(b) Оцінка Суду

85. Суд повторює, що коли особа подає обґрунтовану скаргу про те, що вона зазнала жорстокого поводження з боку представників державних органів, стаття 3 Конвенції, у поєднанні із загальними обов’язками держави відповідно до статті 1 Конвенції, вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Таке розслідування повинно бути здатним призвести до встановлення і покарання винних. У протилежному випадку загальна правова заборона катувань і нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження чи покарання буде, незважаючи на її фундаментальну важливість, неефективною на практиці, і залишить місце для безкарності за зловживання з боку представників держави правами тих, хто знаходиться під їх контролем (див. Ассенов та інші проти Болгарії (Assenov and Others v. Bulgaria), від 28 жовтня 1998 року, § 102, Звіти про рішення 1998-VIII; і Лабіта проти Італії (Labita v. Italy), [ВП], § 131, наведене вище).
86. Розслідування спірних скарг на жорстоке поводження повинно бути ретельним. Це означає, що державні органи завжди повинні вживати серйозні спроби з’ясувати фактичні обставини справи, і не повинні посилатися на поспішні або необґрунтовані висновки для того, аби закрити провадження, або брати їх за основу своїх рішень (див. Ассенов та інші проти Болгарії (Assenov and Others v. Bulgaria), наведене вище, §§ 103 і далі). Вони повинні вжити всіх можливих та розумних заходів для отримання доказів, що стосуються інциденту, включаючи свідчення очевидців та речові докази (див., з відповідними змінами, Танрікулу проти Туреччини (Tanrıkulu v. Turkey) [ВП], заява № 23763/94, §§ 104 і далі, ЄСПЛ 1999 IV; та Гюль проти Туреччини (Gül v. Turkey), заява № 22676/93, § 89, від 14 грудня 2000 року).
87. Стосовно даної справи Суд зазначає, що стаття 3 Конвенції вимагає, аби розслідування починалося одразу ж після подання скарги заявником (див. Везнедароглу проти Туреччини (Veznedaroğlu v. Turkey), заява № 32357/96, § 34, від 11 квітня 2000 року). У цій справі розслідування почалося одразу ж після подання скарги, і в той же день був проведений ряд слідчих дій – допити потерпілого, підозрюваних міліціянтів і численних свідків, огляд місця події. Тим не менш, через десять днів прокуратура відмовила у відкритті кримінального провадження. При цьому вона спиралася виключно на докази, зібрані одразу після інциденту, яких було явно недостатньо для прийняття обґрунтованого рішення, що підтверджується й рішенням вищестоящого прокурора про скасування відмови у відкритті кримінального провадження (див. пункт 24 вище).
88. Суд далі зазначає, що кримінальні провадження проти співробітників міліції були відкриті за підозрою у перевищенні повноважень. Тим не менш, трьома рішеннями прокуратури (від 8 вересня 2005 року, 10 жовтня 2005 року і 27 листопада 2006 року), ці провадження були закриті через відсутність доказів. Ці рішення згодом були скасовані вищестоящими прокурорами через їх недоліки, і справу було повернуто для додаткового розслідування.
89. Суд відзначає, що протягом цього часу було проведено різні процесуальні дії - чотири судово-медичні експертизи, очні ставки між заявником та співробітниками міліції, відтворення події злочину. Проте, видається, що ці дії були лише поверхневими. Зокрема, показання та відповіді, що співробітники міліції надали під час під очних ставок, були однаковими, а з непослідовних формулювань у відповідях міліціянта Л. очевидно, що протоколи іноді були підготовлені шляхом копіювання тексту з одного документа в інший (див. пункт 32 вище).
90. Що стосується судово-медичних експертиз, Суд зазначає, що експертам жодного разу не ставили питання, чи міг заявник отримати свої ушкодження за обставин, як їх описує він, або за обставин, описаних співробітниками міліції.
91. Таким чином, Суд вважає, що розслідування скарги заявника було необґрунтовано тривалим та мало недоліки, які визнали й національні органи влади, а також, що висновки розслідування не були засновані на наявних доказах. Зокрема, 8 вересня 2005 року прокурор дійшов висновку, що заявник отримав травми впавши, але ніхто, включаючи міліціянтів, ніколи не давав показання, що бачив падіння заявника. Це ж стосується рішення від 2 квітня 2009 року про припинення кримінального провадження, коли будь-які висновки про те, чи міг заявник отримати травми за обставин, описаних ним, або описаних міліціянтами, були відсутні.
92. Відповідно, мало місце порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

93. Відповідно до Статті 41 Конвенції:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

A. ШКОДА

94. Заявник заявив 40,000 євро для відшкодування моральної шкоди.
95. Уряд стверджував, що жодного порушення прав заявника не було, а також що заявлена сума, в будь-якому випадку, є надмірною. Крім того, на думку Уряду, заявник не довів існування причинно-наслідкового зв’язку між стверджуваним порушенням і заявленою сумою.
96. На справедливій основі, Суд присуджує заявникові 7000 євро у рахунок компенсації моральної шкоди.

B. Витрати

97. Заявник заявив про відшкодування 34,291.00 гривень (близько 3000 євро на момент заявлення) у якості відшкодування витрат на правову допомогу, та 131.90 гривень (близько 12 євро) відшкодування поштових витрат, понесених у ході конвенційного провадження. Заявник надав інвойс пана А. Крістенка щодо робіт, виконаних у жовтні 2013 року, відповідно до якого пан Крістенко працював протягом чотирнадцяти годин по справі заявника.
98. Уряд стверджував, що погодинна ставка представника заявника є занадто високою. Посилаючись на усталену практику Суду (див. Білоусов проти України (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, §§ 113-117, від 7 листопада 2013 року), Уряд стверджував, що заявлена сума була надмірною.
99. Відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат тільки в тій мірі, в якій доведено, що вони були дійсно понесені, необхідні, та розумні за обсягом. У цій справі, беручи до уваги документи, які Суд мав у розпорядженні, та зазначені вище критерії, Суд вважає розумним присудити суму 1000 євро у рахунок компенсації витрат на юридичну допомогу для звернення до цього Суду і 12 євро для компенсації поштових витрат.

C. Пеня

100. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткових пункти.

З ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Визнає, що мало місце порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції;

3. Визнає, що було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції;

4. Вирішує, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявникові наступні суми, які мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу:
(i) 7,000 євро (сім тисяч євро) плюс будь-які податки, які можуть бути стягнуті з цієї суми, у якості відшкодування моральних збитків;
(ii) 1,012 євро (одна тисяча дванадцять євро) плюс будь-які податки, які можуть бути стягнуті з цієї суми, у якості відшкодування витрат;

(b) після сплину зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти.

5.Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливого відшкодування.

Постановлено англійською мовою та проголошено письмово 29 жовтня 2015 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Клаудія Вестердік (ClaudiaWesterdiek) Жозеп Касадеваль (Josep Casadevall)

Секретар Секції Голова Секції

коментарі: 0

Для того чтоб оставлять комментарии, вам нужно зарегистрироваться и/или войти под своим паролем

поширити інформацію