Войовнича демократія в Німеччині: позбавлення права займати публічні посади через праворадикальну політичну діяльність

Справа Godenau v. Germany стосується внесення Заявниці через політичну діяльність у список вчителів, яких небажано приймати на роботу. Рішення було винесено Судом у розрізі статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів).

Факти

З 1993 по 2006 роки Заявниця була учасницею та представляла на різних політичних посадах партію Республіканців (Die Partei der Republikaner), яка сприймається в Німеччині як партія правого спрямування, й яка неодноразово була під наглядом офісів захисту Конституції. Згодом, Заявниця була обрана до районної ради від Громадянського альянсу Pro Schwalm-Eder (Bürgerbündnis Pro-Schwalm Eder), деякі учасники якого були визнані національними судами як діячі екстримально правих поглядів та котрі мали зв’язки з нео-нацистськими групами (§ 14 Рішення). Заявниця обіймала посаду у районній раді до часу відставки у 2008 році (§ 5 Рішення).

Заявниця вчителювала в різні періоди з 2004 по 2006 років в середніх школах (§ 6 Рішення). У березні 2006 року контракт Заявниці було розірвано компетентними органами на підставі сумнівів щодо лояльності Конституції та повідомлено усі публічні школи на території землі Гессен, що контракт із Заявницею було розірвано саме через значні сумніви щодо її лояльності Основному Закону Німеччини і вказано школам повідомити негайно, якщо вона знову подасть заявку на іншу посаду в школі (§ 6 Рішення). У 2008 році Міністерство культури Гессену зобов’язало публічний орган освіти (Schulamt) забезпечити включення Заявниці в до списків вчителів, невідповідних до повторного призначення на педагогічні посади у школах Гессену, який був створений . Список був закритим від загального доступу і поширювався лише на публічні освітні установи землі (§ 9 Рішення).

Арґументація національних органів та Уряду

З 2009 по 2017 роки Заявниця пройшла усі інстанції, стверджуючи, що вона не була «непридатною» для роботи вчителем через її політичні переконання (§ 18 Рішення), проте їй було відмовлено у задоволенні скарг (§ 11-24 Рішення). При відмові у видаленні Заявниці зі списку національні суди зазначали, що а) включення її до списку було передбачено законодавством Гессену; б) наявні достатні докази того, що Заявниця не підтримувала вільний демократичний порядок у своїй поведінці, що вимагалося Основним Законом до публічних службовців; в) відповідні органи діяли в рамках свободи розсуду (§ 12 Рішення); г) втручання в право вчителювати було виправданим з огляду на важливість захисту конституційного порядку; ґ) один лише ризик використання посади заради нав’язування своїх політичних поглядів учням давав право відповідним інституціям піддвати сумніву лоялність вчителя, навіть якщо на практиці такі дії ще не проявлялися; д) можливість внесення Заявниці до такого списку була передбачена колективним договором, який вона підписала при вступі на пасаду (§ 17 Рішення); е) перебування Заявниці у списку не впливало на можливість бути влаштованою в привтаних навчальних установах (§ 22 Рішення).

Національні суди зазначили, що вислови Заявниці при переході з партії Республіканців до Громадського альянсу містили дуже критичні тези щодо Німеччини як держави, бо вона не розділяла занепокоєння партії Республіканців щодо співпраці з Альянсом, адже «цей альянс не ризикує «скасувати вільний демократичний конституційний лад, оскільки такий лад давно припинив своє існування», і що вона «докладе всіх зусиль, щоб відновити вільний лад», навмисно замовчуючи слово «демократичний» (§ 13 Рішення). У рішеннях національних органів вказувалося, що Заявниця неодноразово брала участь в діяльності радикальних молодіжних організацій; усі члени чотири її родини балотувалися до органів влади від Альянсу, а її чоловік був представником нео-нацистських поглядів (хоча органи підкреслили, що не можна стверджувати про прямий вплив поглядів родичів на формування політичних переконань Заявниці, проте й не можна заперечувати їх очевидну схожість); а також заявляла у 2009 році на мітингу російсько-німецьких консерваторів, що «через шістдесят років після війни [ми] все ще схиляємось перед тим, що постановили переможці, і приймаємо напівправду та брехню про [наш] власний народ» (§ 15 Рішення).

Уряд наголосив, що попри те, що вимога лояльності до Конституції не поширювалася на всіх працівників в публічному просторі, але «вчителі повинні були навчати ввірених їм дітей основним цінностям Конституції у надійній манері. Діти та підлітки в державних школах мають визнавати, що свобода, демократія та верховенство права є цінностями, які варто підтримувати. Вчитель, який не ставився позитивно до базових принципів Конституції, не міг переконати своїх учнів у тому, що демократію варто захищати. Крім того, існував ризик того, що такий вчитель схилить своїх учнів проти основних цінностей Конституції. Учні були повністю залежні від впливу вчителів. Тому роль, яку відігравали вчителі, була надзвичайно важливою з точки зору державної політики» (§ 19 Рішення). Уряд підкреслив, що «обов’язок лояльності, покладений на вчителів, який передбачав обмеження їхньої свободи вираження поглядів, факт, про який люди усвідомлювали, обираючи професію, становив центральний елемент войовничої демократії Німеччини та мав життєво важливе значення з точки зору державної політики» (§ 45 Рішення). В цьому випадку внесення Заявниці до списку вчителів, невідповідних до повторного призначення на вчительські посади, було «прийнятним заходом, м’якшого за який не знайти» (§ 21 Рішення).

Уряд наголошував, що Заявниця продовжувала вести радикально-праву політичну діяльність й надалі «як її невизнання національних кордонів Польщі, її критика викладу історичних подій у шкільних підручниках і звинувачення в брехні преси» й цитував вислови Заявниці, правдивість проголошення яких вона не заперечувала: «‘Для мене це було б неприпустимим закінчити свій пост, не згадавши про «жорстокий режим», який нібито вбив мільйони євреїв і відповідальний за ще мільйони смертей під час Другої світової війни. Дослідники аж ніяк не поділяють єдиної думки щодо першого, а щодо другого тепер загальновизнано, що Німеччина не планувала і не хотіла йти на війну ...’» (§ 25 Рішення).

Позиція Заявниці

Заявниця стверджувала, що її право на свободу вираження поглядів було порушено, бо а) висновок про її ворожість до Конституції є неспроможним, аджо свобода слова надає гарантії щодо висловлення виправданої критики влади й жодних доказів такої ворожості надано не було; б) звинувачення здебільшого стосувалися асоціювання Заявниці з політичними організаціями, членом яких вона була; в) навіть якщо деякі учасники партії були ворожиими до Основного Закону, вона не була забороненою; г) Заявниця ніколи не висловлювала екстримістських та ксенофобських суджень, коли була членом районної ради; ґ) несправедливим було те, що жителів запрошували бути політично активними, але їх життя руйнували як тільки ця активність набувала небажаної форми; д) ніхто протягом навчання не попереджав Заявницю, що професія вчителя накладатиме обмеження щодо фундаментальних прав; е) вона не займалася політикою з 2008 року; є) перебування Заявниці у списку перешкоджало їй отримати посаду вчителя, адже жодна школа, включаючи приватні установи, не хотіла її працевлаштовувати (§ 41, 44 Рішення).

Підхід Суду

Суд здійснив аналіз законодавства Німеччини, яке визначало необхідність визнання неконституційними політичних партій, мета або дії членів яких шукали шкоди чи повалення вільної демократичної конституційної системи Німечинни (§ 26 Рішення), а також колективний договір публічних службовців у Гессені та усталене національне прецедентне право вимагали щоб кожен аспект поведінки працівників виражав лояльність до принципів Основного Закону (§ 27-28 Рішення).

Щодо аргументів Уряду про відсутність матеріальних підстав для розгляду справи в ЄСПЛ адже право на прийняття на державну службу не підпадає під дію Конвенції (§ 32 Рішення), Суд зазначив, що справа підлягає оцінці на відповідність статті про свободу вираження поглядів, адже обмеження доступу до публічної служби було здійснення саме через політичне вираження Заявниці (§ 34 Рішення), що, однак не означає, що вона мала право бути призначеною на вчительську посаду в публічній школі (§ 36 Рішення).

Головним аргументом Суду при винесенні рішення про підстави для обмеження свободи слова була необхідність у демократичному суспільстві, викладена в статті 10 Конвенції, зокрема, запобігання заворушенням та захисту прав інших осіб, а вимога лояльності вчителів до Конституції є ознакою «демократії, здатної захистити себе»(§ 52 Рішення). Суд наголосив, що не може не прийняти позицію національних органів, згідно з якою «вчителі, які є символом авторитету для своїх учнів у сфері освіти, і … особливі обов’язки та відповідальність, покладені на них, також певною мірою стосуються їх діяльності поза школою» (§ 53 Рішення) й тому діяльність вчителів має надзвичайну вагу для політики держави (§ 54 Рішення).

Суд не погодився з порівнянням Заявниці своєї ситуації зі справою Vogt v. Germany, де не було жодного доказу, що пані Vogt була ворожою до Конституції й її було негайно звільнено з посади вчителя після виникнення підозр в нелояльності, й що було дуже суворим заходом щодо пані Vogt, коли Заявниця не працювала вчителем на момент включення її в список (§ 56-57 Рішення).

Суд також наголосив, що той факт, що Заявниці відмовили у запиті про виключення зі списку, не означає, що цей засіб захисту є неефективним й його існування, а також існвання можливості його оскарження в судовому порядку, становлять важливу процедурну гарантію (§ 59 Рішення). Ця теза Рішення видається дуже сумнівною, адже Заявниці відмовили в усіх національних інстанціях, а аналізу загальної ефективності такої процедури в практиці Німеччини здійснено не було.

Суд дійшов висновку, що Уряд діяв в межах свободи розсуду та обмеження права Заявниці займати посаду вчителя в школі внаслідок її політичної діяльності було «необхідним в демократичному суспільстві», а отже - відсутнє порушення статті 10 Конвенції.