Заявниця має двох дітей – ДИТИНА_1 (2010 р. н.) та ДИТИНА_2 (2012 р. н.) – від шлюбу з ОСОБА_1 (надалі – «Батько»).
У 2018 році пара розлучилася. У якийсь момент у липні 2018 року Заявниця разом із дітьми переїхала у власну квартиру.
6 липня 2018 року Сімейний суд Нікосії видав тимчасовий наказ у контексті провадження щодо опіки (надалі – «Перша заява про опіку»), відповідно до якого обидва батьки мали право спілкуватися з дітьми (надалі – «Тимчасовий ордер»).
31 жовтня 2018 року Сімейний суд Нікосії попросив Службу соціального забезпечення підготувати звіт про ситуацію в сім’ї.
20 листопада 2018 року до Тимчасового ордеру було внесено зміни, згідно з якими Батько зобов’язаний повернути дітей Заявниці після реалізації своїх прав на спілкування та встановлено місце проживання дітей із матір’ю. Батько наказу не виконав. Діти регулярно залишалися із ним ночувати та рідко контактували із Заявницею.
У березні 2019 року контакти Заявниці з дітьми припинилися. Вона зустрічалася з ними в рідкісних випадках і завжди в присутності Батька.
Між 12 квітня 2019 року та 23 травня 2019 року Служба психічного здоров’я зустрілася з батьками та оцінила дітей.
14 червня 2019 року, після такої оцінки, Служба психічного здоров’я випустила два звіти. Згідно з тими даними, Батько відчужив дітей у матері. Було рекомендовано негайно відновити контакт Заявниці з дітьми, щоб уникнути розвитку подальших психологічних труднощів у дітей, і щоб Батько не був присутній під час контакту Заявниці з ними.
25 вересня 2019 року Служба соціального забезпечення подала звіт про батьківську опіку до Сімейного суду, де рекомендувала передати опіку та піклування про дітей матері. У звіті також рекомендовано поступово зменшувати контакти Батька з дітьми, даючи Заявниці час за допомогою експертів подолати розрив у її стосунках з дітьми. Психологічна підтримка була рекомендована для сім’ї в цілому та для кожного члена окремо.
25 жовтня 2019 року Сімейний суд надав Заявниці опіку та піклування про дітей і видав на її користь ордер на проживання (надалі – «Ордер про опіку»).
У період з 31 жовтня 2019 року по 12 березня 2020 року представники Служби соціального забезпечення неодноразово зустрічалися із Заявницею і Батьком, проводили міждисциплінарні зустрічі, на які були запрошені обидва батьки, і співпрацювали з поліцією з метою визначення шляхів виконання рішення, але безуспішно. Діти вороже ставилися до Заявниці, а Батько перешкоджав і не щиро бажав виконувати Ордер про опіку.
Тим часом 17 грудня 2019 року Заявниця подала заяву до Сімейного суду з вимогою забезпечити дотримання Батьком Ордеру про опіку.
У січні 2020 року Заявниця поскаржилася до поліції на те, що Батько психологічно жорстоко поводився з дітьми. Її скаргу було розглянуто, але кроки, рекомендовані поліцією та Службою соціального забезпечення, залишилися нереалізованими через незгоду Батька.
13 березня 2020 року Заявниця мала змогу провести коротку зустріч з дітьми вперше за майже рік; зустріч відбулася за місцем проживання Батька та в його присутності і присутності офіцера Служби соціального забезпечення. Наприкінці зустрічі батьки домовилися про продовження таких візитів, але узгоджений графік не було виконано у зв’язку із вжитими урядом заходами щодо боротьби з пандемією COVID-19.
Тим часом 11 лютого 2020 року Верховний Суд відхилив клопотання про судовий наказ habeas corpus, поданий Заявницею, встановивши, що вона не змогла довести, що Батько незаконно утримував дітей. Після апеляції Заявниці 7 квітня 2020 року Батько заявив, що він дозволить Заявниці в супроводі офіцера Служби соціального забезпечення забрати дітей з його дому 8 квітня 2020 року. Заявниця відкликала свою апеляцію.
8 та 9 квітня 2020 року Заявниця у супроводі співробітників Служби соціального забезпечення відвідала помешкання Батька, щоб спробувати переконати дітей провести з нею деякий час. Її спроби не увінчалися успіхом через опір дітей.
У травні 2020 року Заявниця подала нову заяву про опіку до Сімейного суду Нікосії (надалі – «Друга заява про опіку»).
5 червня 2020 року Сімейний суд зобов’язав Батька передати дітей Заявниці протягом чотирьох днів (надалі – «Ордер про передачу»). Батька попередили, що невиконання цього ордеру може призвести до його ув’язнення. Водночас Суд залишив заяву від 17 грудня 2019 року без задоволення, вважаючи її відкликаною.
12 червня 2020 року спроба виконати Ордер про передачу провалилася через те, що діти не хотіли жити з матір’ю.
15 червня 2020 року поліція склала протокол із описом дій, вжитих 12 червня 2020 року. Відповідно до звіту, хоча Батько, здавалося б, дотримувався Ордеру, покинувши приміщення, на практиці він не підготував дітей ані психологічно, ані практично, оскільки він, зокрема, не спакував їхні сумки та залишив їх босими та в піжамах. У звіті пропонувалося, щоб поліція розслідувала можливі злочини неповаги до судового рішення та застосування психологічного насильства щодо дітей і Заявниці. У звіті також пропонувалося, щоб Служба соціального забезпечення дослідила можливість вжиття більш рішучих заходів, таких як тимчасове взяття на себе опіки над дітьми, щоб можна було вжити структурованих зусиль для відновлення стосунків дітей із Заявницею.
10 липня 2020 року Заявниця подала нову заяву до Сімейного суду в контексті провадження щодо опіки, де прагнула змусити Батька виконати Ордер про опіку.
Згодом Заявниця зустрічалася з дітьми у різних випадках (15 і 22 липня, 5 і 28 серпня, 4 вересня 2020 року) за місцем проживання Батька та в його присутності і в присутності офіцера Служби соціального забезпечення.
Тим часом, 5 серпня 2020 року, після скарги, поданої Заявницею, Уповноважений з питань адміністрування та захисту прав людини (надалі – «Омбудсмен») опублікував звіт.
За клопотанням Заявниці 26 лютого 2021 року Сімейний суд у контексті провадження щодо опіки визнав Батька винним у невиконанні ухвали суду. Суд зазначив, що Ордер про передачу не було виконано через спротив дітей. Незважаючи на це, на думку Суду, причиною, через яку діти були проти проживання із Заявницею, було «методичне, систематичне, свідоме та навмисне керівництво [батька]», який «досяг своєї мети, а саме відчуження заявниці від її дітей», і переклав всю відповідальність за невиконання Ордеру на дітей, які не бажали бачити Заявницю.
11 березня 2021 року Батька було засуджено до сорока п’яти діб ув’язнення. Суд доручив директору Служби соціального забезпечення усіляко сприяти Заявниці, щоб діти могли бути повернуті під її опіку.
Одразу після ув’язнення Батька Служба соціального забезпечення організувала, щоб діти почали відвідувати психолога за вибором батьків.
Під час ув’язнення Батька Заявницю неодноразово супроводжував офіцер Служби соціального забезпечення до місця проживання Батька, щоб зустрітися з дітьми та спробувати виконати Ордер про опіку, але знову безуспішно (18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 28, 29, 30 та 31 березня, 2, 5, 8 та 11 квітня 2021 року). На всіх цих зустрічах були присутні родичі Батька, і Батько продовжував негативно впливати на дітей із в’язниці. Під час його ув’язнення діти перестали відвідувати школу, нібито через страх, що мати може їх відвідати. Вони повернулися до школи лише після звільнення Батька.
Протягом цього періоду в центральних офісах Служби соціального забезпечення було скликано чотири міждисциплінарні зустрічі з поліцією, представниками Генеральної прокуратури та приватним психологом. Батько був присутній на останній із цих зустрічей, і батьки погодили рекомендований графік заходів, які необхідно вжити з метою виконання рішень суду.
Тим часом, у березні 2021 року, Заявниця поскаржилася в поліцію, що діти були викрадені їхніми дідусем і бабусею під час ув’язнення Батька, і що дідусь і бабуся не відводять дітей до школи або не доставляють їх до її дому згідно з відповідним рішенням суду.
14 квітня 2021 року Заявниця звернулася до Верховного Суду з клопотанням про прерогативний судовий наказ (надалі – «mandamus»), де просила видати наказ, який зобов’язує поліцію примусово виселити дітей із місця проживання Батька.
Зрештою, 21 квітня 2021 року та 25 квітня 2021 року відбулися дві зустрічі за місцем проживання Батька. Наступні зустрічі, заплановані на 26 квітня 2021 року та 2 травня 2021 року, було скасовано через стан здоров’я Заявниці. Батько скасував решту запланованих побачень.
27 квітня 2021 року Верховний Суд відхилив клопотання про надання mandamus, встановивши, зокрема, що, відповідно до Закону про поліцію, поліція не була зобов’язана та не мала обов’язків діяти у спосіб, якого вимагала Заявниця. На недотримання з боку Батька можна вплинути іншими засобами правового захисту. У апеляції рішення було залишено у силі з тих самих підстав.
У період з червня по грудень 2021 року Заявниця відвідувала дітей приблизно раз на тиждень за місцем проживання Батька в його присутності за його наполяганням, незважаючи на вказівки Служби соціального забезпечення, що зустрічі повинні відбуватися в нейтральному місці.
У грудні 2021 року Сімейний суд попросив Служби соціального забезпечення підготувати звіт про батьківську опіку в контексті Другої заяви про опіку.
14 березня 2022 року Заявниця подала заяву до ЄСПЛ.

Події, що відбулися після подання заяви до ЄСПЛ

17 березня 2022 року, після запиту Уповноваженого з прав дитини від 11 січня 2022 року, Сімейний суд Нікосії призначив її представником дітей у провадженні щодо Другої заяви про опіку.
У березні 2022 року Сімейний суд постановив збільшити контакти Заявниці з дітьми до трьох разів на тиждень і на більш тривалий період та надати сім’ї допомогу спеціаліста-психолога. На практиці контакт тривав менше заявленого часу, і в травні 2022 року родина почала перебувати під наглядом спеціалістів-психологів організації «Надія дітям». У січні 2023 року ДИТИНА_1 припинила консультації у зазначених психологів, а у вересні 2023 року ДИТИНА_2 також припинала консультації.
30 червня 2022 року відбулася міждисциплінарна зустріч під егідою Уповноваженого з прав дитини. Серед іншого, повідомлялося, що зустрічі між дітьми та Заявницею, які тривали від п’яти до десяти хвилин, продовжували відбуватися в будинку Батька за його наполяганням, і що він встановив камери у вітальні для спостереження за зустрічами.
Далі повідомлялося, що Юридична служба Республіки Кіпр відхилила прохання Служби соціального забезпечення подати до суду клопотання про позбавлення Батька батьківських прав.
Приватний психолог, який раніше бачив дітей, вважав, що будь-які примусові дії щодо них завдадуть їм психологічної шкоди. Психолог Служби психічного здоров’я, який також раніше оцінював дітей, вважав, що їх відчуження від Заявниці було для них більш шкідливим, ніж примусові дії.
Крім того, повідомлялося, що спільні зустрічі батьків із психологами відбувалися чотири рази, але їх припиняли, оскільки Батько був на межі образливого ставлення до Заявниці. За обома дітьми спостерігали психологи.
Нарешті, на тій самій зустрічі сторони домовилися про те, що слід попросити Сімейний суд наказати, щоб контакт або зустрічі між Заявницею і дітьми відбуватися під наглядом Служби соціального забезпечення у нейтральному місці та за відсутності Батька. Дітям буде пояснено, що жоден із їхніх батьків на цьому етапі діяв не в їхніх найкращих інтересах. Крім того, було домовлено, що діти будуть тимчасово передані на виховання, якщо і коли буде знайдено відповідну сім’ю, з метою відновлення стосунків між Заявницею і дітьми в нейтральному місці.
7 липня 2022 року в контексті Другої заяви про опіку Сімейний суд ухвалив постанову, згідно з якою Заявниця мала спілкуватися з дітьми в нейтральному місці за відсутності Батька. Ордер не було виконано через опір дітей і відсутність співпраці з боку Батька. Так само Батько не виконав ордер Сімейного суду в листопаді 2022 року, згідно з яким Заявниця мала забрирати ДИТИНА_2 зі школи.
23 грудня 2022 року та 3 січня 2023 року між Заявницею і дітьми відбулися зустрічі під наглядом у громадському місці в присутності Батька та офіцера Служби соціального забезпечення. Діти спочатку негативно ставилися до Заявниці, але поступово стали більш сприятливими.
9 січня 2023 року Районний суд Нікосії, який здійснює кримінальну юрисдикцію, визнав Батька винним у непокорі законним розпорядженням суду. Суд розглянув понад шістдесят звинувачень проти Батька щодо скарг, поданих Заявницею до поліції з липня 2018 року та до кінця 2019 року. Приймаючи рішення, Суд зазначив, що з березня 2019 року, коли дітям було шість (ДИТИНА_2) та вісім (ДИТИНА_1) років, вони перебували під повним контролем Батька. Суд визнав, що Батько вжив заходів, щоб відрізати Заявницю від дітей, наприклад, забирав їх зі школи до того, як Заявниця встигала це зробити, сперечався із Заявницею перед дітьми, був присутній під час контакту між Заявницею і дітьми та вороже ставився до неї таким чином, що перешкоджав дітям зустрічатися з нею. Батько також залучив поліцію, щоб створити у дітей враження, що Заявниця його не любить і хоче, щоб його посадили до в’язниці. У деяких випадках він вдавав, що діти хворі або перебувають у поганому психологічному стані, спричиненому, як стверджувалося, Заявницею, щоб не вести їх до школи, таким чином не даючи Заявниці забрати їх. Суд також зазначив, що Батько іноді записував, як діти плачуть і відмовляються бачити Заявницю. Крім того, він не дотримувався запропонованого графіку зустрічей. Суд визнав, що ці дії свідчать про невиконання Батьком відповідних ухвал суду та про його спробу перешкодити дітям розвивати позитивні стосунки з матір’ю. Він культивував і вітав негативне ставлення дітей до неї. Його негативна позиція щодо Заявниці поширювалася на позицію дітей і суттєво вплинула на неї.
11 січня 2023 року Уповноважений з прав дитини подав проміжну заяву в контексті Другої заяви про опіку, вимагаючи передати опіку над дітьми директору Служби соціального забезпечення.
13 січня 2023 року Районний суд Нікосії засудив Батька до одного року позбавлення волі. Того ж дня вирок набув чинності. Того ж дня співробітники Служби соціального забезпечення намагалися вивезти дітей з місця проживання Батька в присутності родичів Батька. Їхні спроби як того дня, так і пізніше, 16 і 17 січня 2023 року, не увінчалися успіхом через відмову дітей співпрацювати.
18 січня 2023 року Сімейний суд Нікосії за власною ініціативою видав ордер про негайне призначення опіки над дітьми директору Служби соціального забезпечення. Крім того, Суд видав ордер вивезти дітей до відповідного місця проживання з подальшим врегулюванням їх лікування, підтримки та допомоги щодо їх психологічного та емоційного стану та стану здоров’я. Крім того, суд доручив Службі соціального забезпечення забезпечити реалізацію прав на контакт між батьками та дітьми після консультації з Уповноваженим з прав дитини та компетентною Службою психічного здоров’я. Також Суд доручив директору Служби соціального забезпечення та Уповноваженому інформувати його про виконання вищезазначених заходів.
19 січня 2023 року Служба соціального забезпечення перевезла дітей до Державного закладу для дітей. Незважаючи на те, що діти були неохочі, вони все ж пішли за відповідним офіцером, після того, як їм допомогли тітка по батькові та Служба соціального забезпечення.
20 січня 2023 року під час ув’язнення Батька діти були оглянуті Міністерством охорони здоров’я; 3, 7 і 22 лютого, а також 1 і 10 березня 2023 року відбулися зустрічі між представниками різних органів влади. Було складено план втручання, і 7 березня 2023 року батьки погодилися залучити психолога з метою роботи з сім’єю та відновлення стосунків Заявниці з дітьми; пізніше Батько відкликав свою згоду. Заявниця зустрічалася з обома дітьми 10 та 11 лютого 2023 року. 13 лютого 2023 року та 14 березня 2023 року вона зустрічалася тільки з ДИТИНА_2, ДИТИНА_1 відмовилася її бачити.
27 березня 2023 року Сімейний суд виніс своє рішення щодо проміжної заяви Уповноваженого, по суті підтверджуючи та залишаючи в силі інструкції, видані 18 січня 2023 року. У результаті опіку над дітьми було тимчасово покладено на директора Служби соціального забезпечення. Суд обґрунтував своє рішення, яке було спрямоване виключно на забезпечення захисту найкращих інтересів дітей, зазначивши фактичну нездатність батьків, кожен з різних причин, здійснювати батьківську опіку.
7 квітня 2023 року ДИТИНА_2 переїхав до Заявниці за сприяння Служби соціального забезпечення. ДИТИНА_1 відмовився зробити те саме.
З 23 травня 2023 року до кінця червня 2023 року Заявниця мала систематичні короткочасні зустрічі із ДИТИНА_1 в Державному закладі для дітей, де він проживав, у присутності психолога-консультанта.
Тим часом 30 травня 2023 року Батько був звільнений з місця позбавлення волі.
12 липня 2023 року сторони домовилися в Сімейному суді застосувати графік, який дозволяє дітям залишатися на ніч у будинку кожного з батьків по черзі.
Згідно з останньою інформацією від 30 липня 2024 року, протягом деякого часу після звільнення Батька діти залишалися ночувати в кожного з батьків по черзі. Це тривало недовго, оскільки діти знову почали вороже ставитися до Заявниці, аж до фізичного насильства. У результаті діти перестали проживати із Заявницею, чиї контакти з дітьми обмежувалися кількома годинами або хвилинами на день. Зараз діти проживають із Батьком. Станом на травень 2024 року Заявниця мала спільні прогулянки та заходи з донькою, але не з сином. За останньою інформацією Уряду, з лютого 2024 року діти офіційно припинили відвідування психолога через відмову брати участь у зустрічах.
Наказ від 27 березня 2023 року про тимчасове призначення опіки над дітьми директору Служби соціального забезпечення набув чинності 25 квітня 2024 року за взаємною згодою батьків. У результаті директор Служби соціального забезпечення продовжує опікуватися дітьми. Друга заява про опіку все ще розглядається.

Позиція сторін щодо ймовірного порушення статті 8 Конвенції

Позиція Заявниці

Заявниця стверджувала, що Держава-відповідач не вжила негайних та ефективних заходів для забезпечення виконання ордерів про опіку та передачу. Як наслідок, їй було відмовлено в спілкуванні зі своїми дітьми та у здійсненні своїх батьківських прав. За словами Заявниці, після другого звільнення Батька з в’язниці домовленості, за якими діти залишалися ночувати з кожним із батьків по черзі, тривали дуже обмежений час. На момент подання своїх зауважень діти жили зі своїм Батьком, і вона мала з ними лише обмежені контакти.
Заявниця стверджувала, що вона зверталася до різних служб з проханням допомогти їй взяти опіку над дітьми згідно з рішенням суду, але ці служби не вжили негайних дій. Починаючи з 2018 року, вона неодноразово зверталася до поліції з приводу того, що Батько не повернув їй дітей. У зв’язку з цим Заявниця надала Суду лист від поліції від 30 квітня 2020 року, який засвідчує, що в період з 28 червня 2018 року до 3 березня 2020 року вона подала до поліції шістдесят шість скарг щодо невиконання Батьком ухвал суду, його психологічного тиску на дітей, публічної образи та нападу. Вона стверджувала, що її скарги були розглянуті кримінальним судом лише через п’ять років. Крім того, Заявниця підкреслила, що хоча звіт про батьківську опіку було призначено 31 жовтня 2018 року, органи влади подали цей звіт лише через одинадцять місяців, 25 вересня 2019 року. Національні органи влади знали, що діти були відчужені від неї з моменту їхнього першого психологічного огляду 14 червня 2019 року, і що негайний контакт з нею був необхідним. Незважаючи на це, вона вперше побачила своїх дітей лише на двадцять хвилин 13 березня 2020 року в присутності Батька та офіцерів Служби соціального забезпечення. Батько був ув’язнений сімейними судами на сорок п’ять діб лише після тривалих зусиль з боку Заявниці, і навіть тоді діти залишилися зі своїми дідусем і бабусею за місцем проживання Батька. Заявниця додала, що провадження щодо невиконання Батьком ухвал суду тривало майже рік. Заявниця також стверджувала, що тлумачення настанов поліції було залишено на розсуд поліції та інших державних службовців, що призвело до затримки влади з втручанням.
Заявниця стверджувала, що кроки, вжиті Державою 18 січня 2023 року, довели, що, незважаючи на те, що Держава мала ефективні механізми, за допомогою яких вона могла б допомогти Заявниці раніше, такі кроки були вжиті дуже пізно, і на той час відчуження дітей уже закріпилося. Попередні кроки, вжиті Державою, такі як міждисциплінарні зустрічі чи графік контактів, не дали конкретних результатів через втручання Батька. Майже всі зустрічі відбувалися за місцем проживання Батька в його присутності або в присутності його родичів, без урахування звітів психологів і вказівок суду, а також в обстановці, яка не сприяла розвитку стосунків Заявниці з її дітьми.

Позиція Уряду

Уряд стверджував, що національні органи влади вжили всіх необхідних кроків і заходів, передбачених національним законодавством, щоб сприяти виконанню судових наказів. За словами Уряду, протягом усього періоду (з 2020 року до сьогоднішнього дня) органи влади ретельно займалися цією справою та докладали великих зусиль, щоб возз’єднати Заявницю з її дітьми, враховуючи виняткові обставини справи. Уряд стверджував, що думку дітей було правильно враховано, беручи до уваги, що у 2020 році їм було вісім і десять років.
Уряд також стверджував, що не можна було очікувати, що поліція насильно виведе дітей з місця проживання Батька, оскільки це могло б ще більше зашкодити їхньому психологічному стану та емоційному здоров’ю, погіршивши таким чином ситуацію. Роль поліції обмежувалася нерозбірливим наглядом за зустрічами за місцем проживання Батька та наданням своєї допомоги у разі потреби та в максимально можливому обсязі. Уряд додав, що поліція вважала зміст додаткового наказу примусовим або обов’язковим після розповсюдження звіту Омбудсмена до їх офісу та негайно приступила до арешту Батька за правопорушення.
Що стосується Служби соціального забезпечення, Уряд стверджував, що він взяв на себе відповідальність за справу ще 31 жовтня 2018 року та що він повністю виконав вказівки судів, організував низку міждисциплінарних зустрічей у співпраці з відповідними службами, проводив зустрічі за місцем проживання Батька, працював з батьками на індивідуальній основі, відвідав Батька у в’язниці, відвідав школу дітей, щоб забезпечити їх консультуванням, організував для них оцінку клінічними психологами та іншими спеціалістами, а також розробив детальні плани дій у спробі возз’єднати Заявницю з дітьми. У той момент, коли ситуація в сім’ї погіршилася через вороже ставлення батьків одне до одного, Уповноважений з прав дитини взяв на себе ініціативу втрутитись у друге основне провадження, щоб представляти найкращі інтереси дітей. Важливо те, що опіку над дітьми було покладено на директора Служби соціального забезпечення.
Нарешті, згідно з поданням Уряду, явно було досягнуто результатів і, починаючи з 2019 року, було відмічено покращення, враховуючи те, що діти певною мірою змінили свою поведінку по відношенню до Заявниці та почали демонструвати певне прийняття порівняно з їх початковою ворожістю та агресивністю. Уряд зазначив, що Служба соціального забезпечення все ще докладає зусиль для повного вирішення конфлікту між батьками та возз’єднання Заявниці з дітьми відповідно до ухвал суду.

Позиція Суду

Загальні принципи

Суд послався на загальні принципи, що стосуються виконання рішень у сфері сімейного права та ролі держави у захисті стосунків між батьками та їхніми дітьми, як нещодавно викладено у справі Milovanović v. Serbia.
Суд нагадав, зокрема, що стосовно зобов’язання Держави вживати позитивних заходів, стаття 8 містить для батьків право вживати заходів для возз’єднання їх зі своїми дітьми та зобов’язання національних органів влади сприяти такому возз’єднанню. Однак такий обов’язок не є абсолютним, оскільки возз’єднання одного з батьків і дитини, яка проживала з кимось іншим протягом деякого часу, може не відбутися негайно і може потребувати підготовчих заходів. Будь-який обов’язок застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи всіх зацікавлених осіб, і, що більш важливо, найкращі інтереси дитини. Хоча примусові заходи щодо дітей небажані в цій чутливій сфері, не можна виключати застосування санкцій у разі протиправної поведінки з боку батьків, з ким проживають діти. Вирішальним є те, чи національні органи влади вжили всіх необхідних заходів для сприяння проведенню таких возз’єднань, наскільки цього можна розумно вимагати в особливих обставинах кожної справи.
Наразі існує широкий консенсус на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, їхні найкращі інтереси мають бути першочерговими. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, переважати над інтересами батьків. Проте, хоча прецедентна практика Суду вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов’язково є незмінними, а заперечення дітей, яким необхідно приділяти належну увагу, не обов’язково є достатніми, щоб переважити інтереси батьків, особливо їх зацікавленість у регулярному контакті зі своєю дитиною. Зокрема, право дітей на вираження власних поглядів не слід тлумачити як фактичне надання їм права безумовного вето без урахування будь-яких інших факторів і проведення експертизи для визначення їхніх найкращих інтересів.
У справах, які стосуються стосунків особи з її дитиною, існує обов’язок проявляти виняткову обачність, з огляду на ризик того, що плин часу може призвести до фактичного вирішення питання.

Застосування загальних принципів до цієї справи

Суд зазначив, що сторони не заперечують, що зв’язки між Заявницею та її дітьми становили «сімейне життя» у значенні статті 8 Конвенції. Далі ЄСПЛ зазначив, що постанова Сімейного суду від 25 жовтня 2019 року, згідно з якою ДИТИНА_1, якій на той час було 8 років, і ДИТИНА_2, якій на той час було 7 років, мали жити із Заявницею, а також постанова від 5 червня 2020 року, згідно з якою діти мали бути передані Заявниці, залишаються невиконаними. Відповідно, ЄСПЛ повинен визначити, чи національні органи влади вжили всіх необхідних заходів для сприяння виконанню тих наказів, яких вони могли вжити за обставинами справи.
Хоча скарги Заявниці стосуються неспроможності Держави забезпечити її опіку над дітьми, як це було присуджено Сімейним судом у 2019 році, за обставин цієї справи ЄСПЛ не може ігнорувати поведінку компетентних національних органів влади та різні кроки, вжиті до цієї дати, оскільки вони мали ту саму мету, а саме возз’єднання Заявниці з її дітьми. Таким чином, ЄСПЛ взяв до уваги всі відповідні елементи, такі як спосіб виконання ухвал суду від 2019 і 2020 років та дії органів влади протягом усього провадження щодо опіки, а не лише на етапі виконання. З тих самих причин Суд взяв до уваги дії, вжиті органами влади після подання до нього заяви Заявниці.
Заявниця вперше поскаржилася до поліції на спроби Батька відчужити дітей ще в липні 2018 року. 30 жовтня 2018 року Сімейний суд звернувся до Служби соціального забезпечення з проханням підготувати звіт про сімейну ситуацію, і до його підготовки він вніс зміни до наказу від 6 липня 2018 року, вимагаючи від Батька повернути дітей Заявниці після того, як він скористався своїми правами на спілкування, але безуспішно. Заявниця поступово втратила будь-який контакт зі своїми дітьми. Незважаючи на те, що звіти клінічного психолога, який зустрівся з дітьми та батьками, були видані 14 червня 2019 року, Службі соціального забезпечення знадобилося ще три місяці, до 25 вересня 2019 року, щоб підготувати відповідний звіт про батьківську опіку. Місяць потому Сімейний суд присудив Заявниці опіку та піклування над її дітьми. Потім органам влади знадобилося майже п’ять місяців, щоб організувати першу зустріч Заявниці з її дітьми 13 березня 2020 року. Це правда, що органи влади не залишалися бездіяльними протягом цього п’ятимісячного періоду та вжили різноманітних підготовчих заходів, щоб допомогти у виконанні судових ухвал. Проте на той час Заявниця не бачила своїх дітей майже рік, протягом якого вони перебували у повній милості Батька, без психологічної підтримки.
На цьому тлі Суд зазначив, що після першого огляду дітей 14 червня 2019 року, коли було підтверджено, що Батько відчужив дітей від матері, здається, що психологічне спостереження не проводилося протягом майже двох років. Це сталося незважаючи на те, що Заявниця скаржилася до поліції на те, що батько психологічно жорстоко поводився з дітьми; звіт поліції від 15 червня 2020 року, в якому рекомендовано розслідувати злочин психологічного насильства Батька щодо дітей; а також рекомендації Омбудсмена в серпні 2020 року про те, щоб діти були повторно оцінені Службою психічного здоров’я. Слід також зазначити, що лише після ув’язнення Батька діти знову почали отримувати психологічну підтримку. Невідомо, як довго тривала така підтримка після звільнення Батька. Сімейний суд дав вказівку щодо моніторингу сім’ї спеціальним психологом організації «Надія для дітей» у березні 2022 року. Згодом діти відновили консультації з психологом, які були знову припинені ДИТИНА_1 у січні 2023 року і ДИТИНА_2 у вересні 2023 року А.К.. Схоже, що влада дійсно намагалася відновити психологічне консультування сім’ї, але згідно з останньою інформацією, наданою Суду, усі зустрічі з психологом були остаточно припинені в лютому 2024 року через відмову дітей брати участь.
Крім того, Служба психічного здоров’я та Служба соціального забезпечення погодилися ще в червні та вересні 2019 року, що в найкращих інтересах дітей було б негайно відновити контакт із Заявницею за відсутності Батька, тоді як контакти Батька з дітьми мають зменшитися. Тим не менш, Суд зазначає, що більшість зустрічей Заявниці з дітьми відбувалися за місцем проживання Батька в його присутності. Навіть після ув’язнення Заявниця продовжувала зустрічатися з дітьми за місцем проживання Батька в присутності його родичів, в оточенні, яке не обов’язково сприяло відновленню її стосунків з ними. У якийсь момент у 2022 році Батько встановив камеру у вітальні, щоб стежити за розмовами Заявниці з дітьми. Нарешті, 7 липня 2022 року, за пропозицією органів влади, Сімейний суд постановив, що контакт Заявниці з дітьми повинен відбуватися в нейтральному місці за відсутності Батька. Батько знову не виконав вимоги. Суд вважає проблематичним те, що пропозицію про те, щоб контакти відбувалися таким чином, було зроблено лише органами влади та за рішенням Сімейного суду на такому пізньому етапі, особливо з огляду на те, що Батько не дотримувався багатьох попередніх рекомендацій. На той час органам влади мало бути очевидно, що Батько не бажав виконувати такі вказівки, а також ці вказівки не спонукали його змінити свою поведінку.
У зв’язку з цим Суд зазначив, що Заявниця використовувала всі наявні в її розпорядженні засоби, такі як скарги до органів влади, різноманітні заяви до національних судів та провадження щодо неповаги до суду, щоб возз’єднатися зі своїми дітьми. Схоже, що тягар значною мірою був покладений на Заявницю постійно вдаватися до тривалих засобів правового захисту для захисту своїх прав, навіть незважаючи на те, що органи влади мали в своєму розпорядженні правову базу, яка дозволяла їм самостійно вживати більш конкретних заходів. Наприклад, Батько вперше був ув’язнений після звернення Заявниці до Сімейного суду. Поліція, яка також була уповноважена законом порушувати кримінальну справу проти Батька, зволікала з цим, незважаючи на скарги Заявниці, які надходили до них ще в липні 2018 року, оскільки, за словами Омбудсмена, вони не були впевнені в тлумаченні постанов суду. Це сталося незважаючи на те, що ще у 2015 році було видано вказівки, які підтверджують тенденцію сімейних судів видавати обов’язкові або заборонні накази, а не регулятивні. Про це додатково свідчать зауваження Уряду, в яких пояснюється, що поліція вважала зміст додаткового наказу примусовим або обов’язковим після розповсюдження звіту Омбудсмена в їхній офіс.
Більше того, навіть коли органи влади зрештою порушили кримінальну справу до Районного суду Нікосії у 2020 році щодо скарг Заявниці за період між 2018 та 2019 роками, суд виніс своє рішення лише у 2023 році. Уряд не надав жодного пояснення цієї затримки.
ЄСПЛ також зазначив, що, незважаючи на те, що органи влади вперше розглянули можливість взяти на себе опіку над дітьми 15 червня 2020 року, як засіб возз’єднання Заявниці з її дітьми, і знову обговорили цю можливість 30 червня 2022 року, така дія була вжита лише 11 січня 2023 року. Виявляється, що невдовзі після передачі опіки директору Служби соціального забезпечення та поміщення дітей у нейтральне середовище під керівництвом психологів ДИТИНА_2 переїхав до Заявниці. Тому, ймовірно, що більш ранішнє втручання могло створити необхідні умови для виконання судових наказів, про які йде мова.
Викладених вище міркувань було достатньо, щоб дозволити ЄСПЛ дійти висновку, що органи влади не діяли своєчасно. ЄСПЛ пояснив, що це не той випадок, коли органи влади не вжили жодних заходів, щоб допомогти Заявниці відновити опіку над дітьми. ЄСПЛ визнав, що органи влади неодноразово зустрічалися з батьками та дітьми, супроводжували Заявницю на зустрічі з дітьми, проводили міждисциплінарні зустрічі, намагаючись скоординувати свої зусилля, складали графіки та плани контактів і інформували батьків про свої дії. Однак, на жаль, як показано вище, реакція органів влади була або несвоєчасною, або цілком залежала від готовності Батька співпрацювати, незважаючи на те, що він неодноразово демонстрував, що не мав такого наміру. Хоча ЄСПЛ пам’ятав про те, що органи влади зустріли сильний спротив з боку дітей, ЄСПЛ не міг ігнорувати висновки Районного суду Нікосії про те, що цей спротив був здебільшого спричинений негативним впливом і втручанням Батька.
ЄСПЛ повторив, що систематичне перешкоджання Батька зусиллям влади возз’єднати дітей із Заявницею не звільняє владу від відповідальності зробити все можливе, щоб сприяти такому возз’єднанню. Хоча застосування примусових заходів має бути обмеженим, застосування санкцій не повинно бути виключено у випадку протиправної поведінки з боку батьків, з ким живуть діти. Таким чином, органи влади повинні були вжити конкретних і рішучих заходів, таких як ті, що були вжиті у 2020 році, 17 березня 2022 року та 18 січня 2023 року, щоб обмежити втручання Батька в дії органів влади та його вплив на дітей, на більш ранній стадії, коли виконання рішень національного суду було б ще можливим.
Загалом, Заявниця не отримала ефективного захисту свого права на повагу до сімейного життя.
Відповідно, за результатом розгляду справи Суд встановив, що мало місце порушення статті 8 Конвенції.

поширити інформацію