У цій справі Заявник стверджував, що його було незаконно затримано за відсутності обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину (ч. 1 ст. 5); що національні суди не обґрунтували його досудове утримання під вартою (ч. 3 ст. 5); та що заява правоохоронних органів порушила його право на презумпцію невинуватості (ч. 2 ст. 6). Також Заявник підняв питання про порушення ст. 18 у поєднанні зі ст. 5 Конвенції.

Справа стосується незаконного встановлення та використання обладнання для відеоспостереження в університетських аудиторіях, де вони як професори проводили заняття, що порушило право Заявників на повагу до приватного життя.

Справа стосується нібито перешкоджання журналістській роботі Заявника під час зйомки ним ймовірно нападу поліцейських на цивільну особу. Заявник посилався на статтю 10 Конвенції.

Справа стосується скарг Заявниці на встановлення роботодавцем прихованого відеоспостереження за нею на її робочому місці із подальшою обробкою та використанням ним цих записів (ст. 8), а також стосовно того, що національні суди не задовільнили клопотання про залучення її свідків, які мали б довести обґрунтованість її позову (ст. 6) та не надали їй правову допомогу у провадженні (ст. 14).

Справа стосується обшуку юридичної фірми Заявника та вилучення його комп’ютера, проведеного на підставі телефонної згоди прокурора без письмового ордера на обшук. Комп’ютер, який, ймовірно, містив дані, що підпадають під дію адвокатської таємниці, був повернутий йому через 15 місяців після його вилучення. Заявник посилався на ст. 8 Конвенції.

Справа стосується арешту та попереднього увʼязнення Заявника, який є активістом опозиції. Він скаржився на відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину як підстави для його тримання під вартою; відсутність обґрунтованих підстав для подовження тримання під вартою; обмеження його свободи з підстав, що не передбачені ст. 5 Конвенції.

Справа стосується нібито відсутності розгляду національними органами влади скарг Заявниці стосовно публікації у Facebook її приватних фотографій та відео, що супроводжувалися образами та погрозами на її адресу.

Справа стосується позбавлення волі Заявниці – жінки з проблемами психічного здоровʼя. Вона скаржилася, згідно зі статтями 5 та 7, на своє досудове утримання під вартою та захід безпеки, застосований до неї у вигляді продовження тримання під вартою після її виправдання за обмеженою осудністю.

Справа стосується скарг Заявника за статтею 3 Конвенції про те, що на момент його екстрадиції існували вагомі підстави вважати, що у разі екстрадиції йому загрожуватиме реальний ризик бути підданим катуванням або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню, а національні органи влади не врахували цього під час прийняття рішення. Вона також стосується його екстрадиції з Сербії до Бахрейну всупереч тимчасовому заходу ЄСПЛ відповідно до правила 39 Регламенту Суду.

Справа головним чином стосується питання про те, чи був наказ про знесення незаконно зведеної будівлі, яка нібито була єдиним житлом Заявниці, матері-одиначки, та її неповнолітніх дітей, «необхідним у демократичному суспільстві» у значенні частини 2 статті 8 Конвенції, враховуючи, що ні орган, який видав наказ, ні суд, який пізніше його переглянув, не аналізували, чи буде знесення пропорційним з огляду на індивідуальні обставини Заявниці.