Заявник народився в 1970 році та проживає в Баку. Він є засновником, директором і єдиним власником редакції журналу Qanun (надалі – Компанія), товариства з обмеженою відповідальністю, заснованого в Азербайджані в 1992 році, яке є широко відомим видавництвом.

Позапланова виїзна податкова перевірка

З документів у матеріалах справи вбачається, що 31 жовтня 2013 року Департамент податкового аудиту Міністерства податків прийняв рішення про проведення позапланової виїзної податкової перевірки діяльності Компанії за період з 2011 по 2013 роки. Сторони не надали ЄСПЛ копію цього рішення.

Приблизно об 11:00 1 листопада 2013 року група працівників відділу податкового аудиту прибула до офісу Компанії, де повідомила Заявнику про своє рішення провести позапланову виїзну податкову перевірку. За словами Заявника, йому показали рішення, але не надали його копію.

Того ж дня вони провели обшук в офісі Компанії та вилучили електронні пристрої, документи, штампи, блокноти, журнали та буклети. З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було складено протокол про вилучення документів і речей. Сторони не надали ЄСПЛ копію цього протоколу.

Після проведення експертизи вилучені документи та предмети були повернуті Заявнику приблизно через шість місяців після їх вилучення.

Результати податкової перевірки та накладення обмежень на банківські рахунки товариства

23 грудня 2013 року Департамент податкового аудиту Міністерства податків видав звіт за результатами податкової перевірки, проведеної 1 листопада 2013 року (надалі – Звіт). Звіт посилався на рішення про проведення перевірки та статтю Податкового кодексу як на правові підстави для проведення позапланової виїзної податкової перевірки Компанії.

У Звіті було зазначено, що під час перевірки було необхідно вилучити документи та предмети як зразок, відповідно до статті Податкового кодексу, і що директор компанії (Заявник) запропонував податковим органам вилучити оригінали цих документів та предметів, оскільки вони хотіли вилучити так багато документів та предметів, що неможливо було зробити їх копії. Крім того, оскільки різні документи щодо інших компаній зберігалися в тому самому офісі, було неможливо відрізнити документи, що належали одній компанії, від документів, що належали іншій. Бухгалтерські документи та зошити, журнали та буклети з інформацією про продажі були запаковані в шість картонних коробок та вилучені разом із двома електронними пристроями (комп’ютерними процесорами). Відповідно до Звіту, запис щодо цього вилучення було складено, але Заявник відмовився його підписати.

У Звіті також було зазначено, що, оскільки компанія не вела бухгалтерський облік відповідно до встановлених правил, було неможливо ідентифікувати операції, які підлягали оподаткуванню, і тому було вирішено, що податки компанії будуть оцінюватися на основі пов’язаної інформації та що податкові органи ідентифікують компанію, яка здійснює подібну діяльність, для порівняння, відповідно до статті Податкового кодексу. У зв’язку з цим товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «АНС Прес» було обрано як товариство, що здійснює подібну діяльність, та надану ним інформацію використано для цілей податкової перевірки.

За результатами перевірки Звіт виявив численні порушення в бухгалтерському обліку підприємства щодо кількості працівників та розміру їх заробітної плати. Зокрема, Компанія не задекларувала фактичну заробітну плату деяких своїх співробітників, але зафіксувала заробітну плату на нижчій цифрі, ніж фактично виплачена заробітна плата. У зв’язку з цим у Звіті йдеться про різницю між офіційною заробітною платою цих працівників, зафіксованою Компанією, та заробітною платою цих працівників, як зазначено в довідках, які компанія видала своїм працівникам для їхньої власної банківської звітності.

Беручи до уваги вищезазначені порушення в бухгалтерському обліку Компанії, у Звіті було зроблено висновок, що Компанія мала податковий борг у розмірі AZN 31 238,02 (на той час приблизно EUR 29 000), і запропоновано накласти штраф у розмірі AZN 15 675,50 (на той час приблизно EUR 14 500), що було еквівалентно 50% податкового боргу Компанії, за порушення податкового законодавства.

З документів у матеріалах справи випливає, що, спираючись на висновки Звіту, 27 січня 2014 року Департамент податкового аудиту Міністерства податків прийняв рішення, де встановив, що Компанія має податковий борг у розмірі AZN 31 238,02, і наклав на неї штраф у розмірі AZN 15 675,50 за порушення податкового законодавства. ЄСПЛ не було надано копію цього рішення, а також ЄСПЛ не має інформації щодо дати повідомлення про це рішення Заявнику.

З документів у матеріалах справи випливає, що після цього рішення, у невстановлену дату податковий орган прийняв рішення про заморожування банківських рахунків Компанії в частині дебетових операцій та стягнення податкового боргу з коштів, наявних на банківських рахунках Компанії. З документа, наданого Заявником, випливає, що у відповідний час на банківських рахунках Компанії був кредитовий баланс у розмірі AZN 32 540, який потім був перерахований до податкового органу 6 лютого 2015 року. ЄСПЛ не було надано копію будь-якого рішення щодо заморожування банківських рахунків Компанії або погашення податкового боргу з коштів, наявних на цих рахунках.

У матеріалах справи немає інформації про подальший розвиток подій щодо замороження банківських рахунків Компанії.

Засоби правового захисту, використані Заявником

24 лютого 2014 року Компанія подала скаргу до Адміністративно-господарського суду міста Баку, вимагаючи від суду визнати незаконними висновки податкової перевірки, проведеної 1 листопада 2013 року. У зв’язку з цим Компанія стверджувала, що не було підстав для проведення раптової виїзної податкової перевірки, під час якої численні документи та предмети були незаконно вилучені, що призвело до припинення діяльності Компанії. Компанія оскаржила суму податкового боргу та штрафу, стверджуючи, що вони були неправильно розраховані, оскільки податковий орган покладався на інформацію, надану іншим видавництвом, яке не публікувало подібний матеріал. Компанія також просила суд визнати протиправними замороження її банківських рахунків і спроби податкового органу стягнути податковий борг і пеню, не чекаючи остаточного рішення суду. Крім того, Компанія стверджувала, що якщо суд не вживе заходів, обмеження, накладені на її банківські рахунки податковим органом, паралізують господарську діяльність Компанії.

10 жовтня 2014 року суд відхилив скарги Компанії, встановивши, що податкову перевірку було проведено відповідно до вимог Податкового кодексу та що її результати були законними. У зв’язку з цим суд послався на висновки податкових органів та порушення, зазначені у Звіті. Суд також постановив, що розпорядження про заморожування дебетових операцій на банківських рахунках компанії було законним, не надавши жодних додаткових пояснень.

26 січня 2015 року Компанія оскаржила це рішення, повторивши свої попередні аргументи.

8 квітня 2015 року Апеляційний суд міста Баку залишив без змін рішення суду першої інстанції від 10 жовтня 2014 року, вважаючи, що рішення суду нижчої інстанції було обґрунтованим.

22 вересня 2015 року Верховний Суд відхилив касаційну скаргу, подану Компанією.

Рішення Верховного Суду було вручено Заявнику 18 жовтня 2015 року.

Право

Попередня проблема

ЄСПЛ насамперед зазначив, що у цій справі Уряд не заперечував статусу жертви Заявника. Однак це питання стосується питання, яке належить до юрисдикції ЄСПЛ, і яке йому не заборонено розглядати із власної ініціативи (п. 27 Рішення).

ЄСПЛ зазначив, що Компанія була відповідною стороною у спірному провадженні, тоді як Заявник подав цю заяву від свого імені, скаржачись на порушення його власних прав. ЄСПЛ зазначив, що хоча Заявник не стверджував, що існували будь-які перешкоди для звернення Компанії до ЄСПЛ, сторони також не заперечують, що Заявник був єдиним власником і директором компанії (п. 28 Рішення).

ЄСПЛ повторив, що за загальним правилом акціонер компанії не може стверджувати, що він є жертвою ймовірного порушення прав компанії за Конвенцією. «Проколювання корпоративної завіси» або ігнорування правосуб’єктності компанії буде виправданим лише за виняткових обставин, зокрема, якщо чітко встановлено, що компанія не може звернутися до суду через органи, створені відповідно до її статуту або – у разі ліквідації – через своїх ліквідаторів. Однак одноосібний власник компанії може стверджувати, що є «жертвою» у значенні статті 34 Конвенції, оскільки це стосується оскаржуваних заходів, вжитих щодо його або її компанії, оскільки у випадку одноосібного власника немає ризику виникнення розбіжностей у думках серед акціонерів або між акціонерами та радою директорів щодо наявності та характеру порушень прав Конвенції або найбільш прийнятного способу реагування на такі порушення (п. 29 Рішення).

Повертаючись до обставин цієї справи, ЄСПЛ зазначив, що Заявник є єдиним власником Компанії. За таких обставин, беручи до уваги відсутність конкуруючих інтересів, які могли б створити труднощі, а також у світлі обставин справи в цілому, ЄСПЛ вважає, що Заявник настільки тісно ототожнювався з Компанією, якою він повністю володіє, що розрізняти їх у цьому контексті було б штучно. З цих причин ЄСПЛ вважає, що Заявник може стверджувати, що він є жертвою стверджуваних порушень у значенні статті 34 Конвенції (п. 30 Рішення).

Стверджуване порушення статті 8 Конвенції

Посилаючись на статтю 8 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, Заявник скаржився, що його права, передбачені Конвенцією, були порушені в результаті обшуку та конфіскації, проведених у приміщеннях Компанії. Беручи до уваги обставини справи та доводи сторін, ЄСПЛ вважає, що ця скарга має розглядатися виключно відповідно до статті 8 Конвенції (п. 31 Рішення).

Позиції Сторін

Позиція Заявника

Заявник підтримав свою скаргу, стверджуючи, зокрема, що обшук у приміщеннях компанії та вилучення різноманітних документів і речей, які не мали відношення до аудиту, були незаконними та не могли вважатися необхідними в демократичному суспільстві (п. 33 Рішення).

Позиція Уряду

Уряд визнав, що мало місце втручання у право Заявника на повагу до його житла та кореспонденції в результаті перевірки, але заперечив, що мало місце втручання в його право на повагу до його приватного життя. У зв’язку з цим вони стверджували, що вилучені документи та пристрої не включали копій особистих електронних листів або листування співробітників чи інших осіб, які працюють у Компанії, і що Заявник ніколи не скаржився на втручання в його приватне життя в національних судах або у ЄСПЛ (п. 34 Рішення).

Уряд стверджував, що обшук і виїмка ґрунтувалися на статтях Податкового кодексу, переслідували законну мету економічного добробуту країни та були необхідними в демократичному суспільстві. Вони зазначили, що Заявник відмовився надати податковому органу відповідні документи, і що податковий орган не міг визначити документи, в яких могла бути знайдена відповідна інформація, через те, що Компанія не веде належний бухгалтерський облік відповідно до встановлених правил. Якби податковий орган не забрав документи на перевірку, вони б зіткнулися з труднощами при проведенні перевірки, а виїзна податкова перевірка була б особливо трудомісткою (п. 35 Рішення).

Позиція Суду

Чи було втручання

ЄСПЛ нагадав, що згідно з його усталеною практикою обшук і виїмка, здійснені в приміщеннях компанії, становлять втручання в права, захищені статтею 8 Конвенції, – зокрема, право на повагу до житла та кореспонденції (п. 36 Рішення).

У цій справі Уряд визнав, що перевірка у приміщеннях Компанії та вилучення різноманітних документів і речей становили втручання у право Заявника на повагу до його житла та кореспонденції, і Суд не має підстав визнавати інше (п. 37 Рішення).

Що стосується питання, чи мало місце також втручання у право Заявника на повагу до його приватного життя, ЄСПЛ зауважив, що оскільки йому не було надано копію протоколу про вилучення документів і речей, складеного податковим органом, він не може чітко встановити характер документів і речей, вилучених під час виїзної перевірки. За цих обставин ЄСПЛ не вважає за необхідне визначати для цілей цієї справи, чи мало місце також втручання у право Заявника на повагу до його приватного життя (п. 38 Рішення).

Чи було втручання виправданим

Втручання порушуватиме статтю 8 Конвенції, якщо воно не може бути виправдане згідно з пунктом 2 статті 8 як таке, що відповідає закону, переслідує одну або більше законних цілей, перелічених у ньому, і є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення відповідної мети або цілей (п. 39 Рішення).

ЄСПЛ повторив, що вирази «встановлено законом» і «відповідно до закону» у статтях 8–11 Конвенції вимагають, щоб оскаржуваний захід мав певну основу в національному законодавстві, а також був сумісним з верховенством права, яке прямо згадується в преамбулі Конвенції та є невід’ємним елементом усіх її статей (п. 40 Рішення).

Вираз «відповідно до закону» не тільки вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певну основу в національному законодавстві, але також стосується якості закону. Це означає, що якщо національне законодавство дозволяє втручання, воно має бути достатньо доступним, точним і передбачуваним у своєму застосуванні, щоб уникнути будь-якого ризику свавілля (п. 41 Рішення).

Закон є «передбачуваним», якщо він сформульований з достатньою точністю, щоб дати можливість особі – за потреби з відповідною порадою – регулювати свою поведінку. Крім того, сумісність із верховенством права вимагає, щоб національне законодавство забезпечувало адекватний захист від свавільного втручання у права, передбачені статтею 8 (п. 41 Рішення).

Оцінюючи законність втручання та, зокрема, передбачуваність відповідного національного законодавства, ЄСПЛ взяв до уваги як текст закону, так і те, як його застосовували та тлумачили національні органи влади. Практичне тлумачення та застосування закону національними судами має надавати особам захист від свавільного втручання (п. 42 Рішення).

Повертаючись до обставин цієї справи, ЄСПЛ зазначив, що хоча Уряд стверджував, що обшук і виїмка були проведені відповідно до статей Податкового кодексу, Заявник стверджував, що втручання було незаконним. ЄСПЛ зауважив, що відповідні статті Податкового кодексу передбачають умови, за яких посадові особи податкового органу можуть мати доступ до приміщень платника податків і можуть вилучати документи та предмети, що стосуються перевірки (п. 43 Рішення).

У зв’язку з цим ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство уповноважує податковий орган проводити обшук і виїмку під час неоголошеної виїзної податкової перевірки після рішення керівника (або заступника керівника) податкового органу без ухвали суду, яке могло обмежити або контролювати відповідний обшук і виїмку. ЄСПЛ повторив, що хоча держави можуть вважати за необхідне вдатися до таких заходів для отримання відповідних доказів, тим не менш, відповідне законодавство та практика повинні забезпечувати адекватні та ефективні гарантії проти зловживань. Крім того, міркування щодо ефективності податкової перевірки, які можуть виправдовувати відносно широкі повноваження на початкових етапах податкового провадження, не можна тлумачити як надання податковим органам необмеженого розсуду (п. 44 Рішення).

Однак у цій справі ЄСПЛ не переконався, що на практиці існували адекватні та ефективні гарантії проти необмеженого розсуду. Стосовно положень національного законодавства ЄСПЛ зазначив, що, хоча ці положення і обмежили вилучення документів і предметів лише тими, що необхідні для розрахунку податків, передбачивши, що під час виїзної податкової перевірки заборонено вилучати документи та предмети, які не є необхідними для розрахунку податків, податковий орган не дотримався цих положень. Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що хоча йому не було надано копії відповідних рішень податкового органу щодо обшуку та виїмки, з фактів справи та доводів сторін стає очевидним, що податкові органи проігнорували ці положення, оскільки вони вилучили численні документи та предмети під час обшуку, не роблячи жодної різниці щодо того, чи вони були необхідні для обчислення податків (п. 45 Рішення).

ЄСПЛ також не випустив з уваги той факт, що, розглядаючи скарги Компанії, національні суди не звернули увагу на недотримання податковим органом відповідних положень національного законодавства під час обшуку та виїмки. Зокрема, не проведено жодної суттєвої оцінки законності та обсягу виїмки, проведеної податковим органом (п. 46 Рішення).

Викладених вище міркувань було достатньо, щоб дозволити ЄСПЛ дійти висновку, що втручання, про яке йдеться, не було «відповідно до закону» у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції. З огляду на цей висновок, ЄСПЛ звільнився від необхідності перевіряти, чи переслідувало втручання будь-яку із законних цілей, згаданих у пункті 2 статті 8, і чи було воно необхідним у демократичному суспільстві (п. 47 Рішення).

Відповідно, ЄСПЛ встановив, що мало місце порушення статті 8 Конвенції.

Стверджуване порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції

Посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, Заявник скаржився, що заморожування банківських рахунків Компанії становило порушення його прав, захищених Конвенцією (п. 49 Рішення).

Позиції Сторін

Позиція Заявника

Заявник стверджував, що замороження банківських рахунків Компанії було незаконним і непропорційним заходом (п. 51 Рішення).

Позиція Уряду

Уряд стверджував, що втручання у права Заявника було законним і виправданим. Втручання стосувалося контролю за використанням власності, яке підпадало під сферу дії другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Втручання ґрунтувалося на статті Податкового кодексу, і ці положення національного законодавства були достатньо доступними, точними та передбачуваними у їх застосуванні. Крім того, Уряд стверджував, що замороження активів Заявника становило обмеження, накладене в суспільних інтересах з метою забезпечення належного відправлення правосуддя (п. 52 Рішення).

Позиція Суду

ЄСПЛ спочатку зазанчиів, що йому не було надано копію будь-якого рішення податкового органу щодо блокування банківських рахунків Компанії. Проте з рішень національних судів випливає, що стосовно банківських рахунків Компанії було винесено наказ про блокування. Крім того, Уряд визнав, що мало місце втручання у майнові права Заявника через замороження банківських рахунків Компанії, і стверджував, що втручання, про яке йдеться, стосувалося контролю за використанням майна, яке підпадає під сферу дії другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 53 Рішення).

За цих обставин, беручи до уваги документи у матеріалах справи та пояснення сторін, ЄСПЛ вважає, що мало місце втручання у майнові права Заявника внаслідок блокування банківських рахунків Компанії податковим органом. У зв’язку з цим ЄСПЛ повторив, що блокування банківських рахунків слід розглядати як захід контролю за використанням майна (п. 54 Рішення).

ЄСПЛ повторив, що перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном має бути законним. Ця концепція вимагає, по-перше, щоб оскаржувані заходи мали основу в національному законодавстві. Це також стосується якості відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, точним і передбачуваним. Незважаючи на те, що тлумачення та застосування внутрішнього законодавства належить насамперед національній владі, ЄСПЛ повинен перевірити, чи спосіб, у який тлумачиться та застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, які відповідають принципам Конвенції, як їх тлумачать у світлі прецедентного права ЄСПЛ (п. 55 Рішення).

Повертаючись до обставин цієї справи, ЄСПЛ зазначив, що хоча Уряд стверджував, що втручання було законним згідно зі статтею Податкового кодексу, Заявник у загальному вигляді стверджував, що воно було незаконним (п. 56 Рішення).

ЄСПЛ перш за все зазначив, що зазначена стаття Податкового кодексу передбачає покладення обов’язку на кредитні установи або осіб, які здійснюють банківські операції, заморозити банківський рахунок платника податків за розпорядженням податкових органів. Крім того, стаття Податкового кодексу, яка дозволяє податковому органу видавати розпорядження з метою стягнення податкової заборгованості, уповноважує податковий орган видавати розпорядження щодо блокування банківських рахунків за відсутності ухвали суду. Таким чином, ЄСПЛ визнав, що ці положення національного законодавства були чіткими, доступними та достатньо точними (п. 57 Рішення).

Крім того, ЄСПЛ зауважив, що замороження банківських рахунків Компанії служило для забезпечення сплати податкового боргу, і, відповідно, визнав, що втручання, про яке йдеться, переслідувало законну мету у значенні другого абзацу статті 1 Першого протоколу (п. 58 Рішення).

Щодо пропорційності заходу, стаття 1 Першого протоколу вимагає, щоб у разі будь-якого втручання існував розумний пропорційний зв’язок між використаними засобами та переслідуваною метою. Цей справедливий баланс буде порушено, якщо зацікавленій особі доведеться нести індивідуальний і надмірний тягар (п. 59 Рішення).

Крім того, не можна ігнорувати важливість процесуальних зобов’язань за статтею 1 Першого протоколу. Таким чином, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що, незважаючи на те, що стаття 1 Першого протоколу не містить чітких процедурних вимог, судове провадження щодо права на мирне володіння своїм майном також має надавати особі розумну можливість подати свою справу до компетентних органів з метою ефективного оскарження заходів, які порушують права, гарантовані цим положенням. Таким чином, втручання в права, передбачені статтею 1 Першого протоколу, не може бути легітимним за відсутності змагального провадження, яке відповідає принципу рівності сторін, що дозволяє обговорювати аспекти, важливі для результату справи. Щоб переконатися, що ця умова виконана, застосовні процедури слід розглядати із загальної точки зору (п. 60 Рішення).

Повертаючись до обставин цієї справи, ЄСПЛ зауважив, що хоча йому не було надано копію відповідного рішення національних органів влади щодо блокування банківських рахунків Компанії, з документів у матеріалах справи стає зрозуміло, що блокування банківських рахунків Компанії було видано податковим органом за відсутності ухвали суду (п. 61 Рішення).

ЄСПЛ повторив, що хоча той факт, що накази про замороження видаються без повідомлення особі, якої вони стосуються, сам по собі не викликає питання щодо гарантій, враховуючи однобічність провадження, потенційно далекосяжні наслідки наказу про замороження та той факт, що він набирає чинності негайно, ретельний розгляд запитів на такі накази вимагається в кожному окремому випадку (п. 62 Рішення).

У зв’язку з цим Суд також вважає за необхідне звернути увагу на рішення Конституційного Суду від 17 березня 2016 року, в якому Конституційний Суд чітко підкреслив важливість існування наступного судового перегляду як важливого запобіжного заходу в цьому контексті (п. 63 Рішення).

Однак у цій справі, розглядаючи скаргу Компанії на рішення податкового органу про блокування її банківських рахунків, національні суди не проводили оцінки пропорційності заходу, вжитого податковим органом, а лише обмежилися визнанням оскаржуваного заходу законним, не надавши жодних додаткових пояснень на підтримку своїх висновків. Зокрема, рішення національних судів не містять жодної оцінки щодо можливих негативних наслідків блокування банківських рахунків Компанії для її діяльності, незважаючи на аргументи Компанії з цього приводу (п. 64 Рішення).

Крім того, з документів у матеріалах справи випливає, що національні органи влади застосували до Компанії цей захід протягом невизначеного періоду часу та за відсутності будь-якої можливості його перегляду через регулярні проміжки часу. Зокрема, ЄСПЛ звернув увагу на той факт, що на момент останнього спілкування з Урядом у вересні 2021 року він не був поінформований Урядом про скасування заходу, вжитого щодо банківських рахунків Компанії. Уряд також не стверджував, що національне законодавство передбачало будь-яку можливість регулярного перегляду продовження блокування банківських рахунків Компанії, що могло б розглянути питання пропорційності заходу з урахуванням його тривалості та інших конкретних обставин справи (п. 65 Рішення).

Відповідно, ЄСПЛ не зміг не дійти висновку, що заморожування банківських рахунків Компанії було застосовано та збережено без відповідної оцінки пропорційності цього заходу національною владою (п. 66 Рішення).

Викладених вище міркувань було достатньо, щоб дозволити ЄСПЛ дійти висновку, що, відповідно, мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Стверджуване порушення статті 6 Конвенції

Посилаючись на статтю 6 Конвенції, Заявник скаржився, що національне провадження не було справедливим, оскільки було порушено його право на вмотивоване рішення (п. 68 Рішення).

Беручи до уваги факти справи, доводи сторін і свої висновки за статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, ЄСПЛ вважає, що він розглянув основні правові питання, порушені в цій заяві, і що немає потреби виносити окреме рішення щодо прийнятності та суті вищезазначених скарг (п. 69 Рішення).

поширити інформацію