Заявник є одним зі співвласників двох земельних ділянок, № 1084/4 та 1084/10, розташованих у Герцег-Нові. Він володіє відповідно третиною та половиною цих двох ділянок. На той час певний М.Д. володів вісімнадцятою та дванадцятою частинами цих самих ділянок. Земля була зареєстрована як некатегоризована дорога.

У червні 2005 року М.Д. побудував систему збору стічних вод на двох земельних ділянках та забетонував дорогу. Він зробив це без попереднього дозволу інших співвласників та без дозволу компетентного органу муніципалітету Герцег-Нові (надалі – Муніципалітет).

У невстановлену дату Заявник та один з інших співвласників землі подали цивільний позов проти М.Д. за незаконне будівництво системи збору стічних вод та бетонування дороги. Спір був зареєстрований у реєстрі нерухомості у листопаді 2008 року.

Під час провадження свідок, який є експертом з будівництва, надав свої висновки. Зокрема, він встановив, що укладання бетону на землю для будівництва дороги призвело до прискорення потоку дощової води вздовж дороги. Він заявив, що решітки та каналу, побудованих на одній частині дороги, було недостатньо для збору всіх поверхневих вод з новоствореного водозбірного басейну. Тому з часом нерегульований стік поверхневих вод з дороги з бетонним покриттям, ймовірно, спричинить затоплення та відкладення ґрунту, чим пошкодить сусідні земельні ділянки, які належать позивачам. Більше того, якщо воду із забетонованої дороги не регулювати, то вода, яка надходить із землі відповідача, розмиє навіть землю, на якій була побудована дорога. Експерт також заявив, що система збору стічних вод була побудована без попереднього дозволу відповідного адміністративного органу, що також означало, що вона могла бути побудована у невідповідності до будівельних норм.

26 лютого 2010 року Суд першої інстанції Герцег-Нові постановив, що М.Д. порушив права Заявника щодо ділянок № 1084/4 та 1084/10, незаконно забетонувавши всю ділянку та побудувавши систему збору стічних вод на ділянці № 1084/10. Він зобовʼязав М.Д. прибрати вищезазначені обʼєкти протягом пʼятнадцяти днів.

29 та 30 березня 2010 року муніципальна поліція видала два рішення, якими зобовʼязала М.Д. прибрати незаконно збудовану систему збору стічних вод та бетонне покриття відповідно. Ці рішення були підтримані 27 квітня 2010 року Головним адміністратором Муніципалітету, який діяв як адміністративний орган другої інстанції.

18 травня 2010 року М.Д. передав свої права власності на спірну землю Муніципалітету безкоштовно.

9 грудня 2010 року Муніципалітет звернувся до Управління нерухомості з проханням дозволити йому експропріювати відповідні земельні ділянки.

Між 28 грудня 2010 року та 6 травня 2019 року муніципальна поліція видала низку рішень про відтермінування виконання своїх рішень від березня 2010 року з різних причин; всі ці рішення були скасовані Головним адміністратором.

8 лютого 2011 року Вищий суд Подгориці залишив у силі рішення першої інстанції від 26 лютого 2010 року в тій частині, що стосується справи, надавши йому статус остаточного.

15 квітня 2011 року Суд першої інстанції видав виконавчий лист щодо свого рішення. 11 жовтня 2011 року Високий суд скасував його на тій підставі, що М.Д. більше не є співвласником зазначеної землі, а також з огляду на триваюче провадження щодо експропріації.

19 березня 2012 року Суд першої інстанції відхилив клопотання Заявника про те, щоб Муніципалітет виконав рішення, на тій підставі, що остаточне рішення було винесено не стосовно Муніципалітету, а стосовно М.Д. Це рішення було залишено в силі 24 травня 2012 року, і Заявнику було рекомендовано порушити цивільний позов проти Муніципалітету.

17 квітня 2012 року Управління нерухомості відхилило клопотання Муніципалітету про експропріацію. 12 листопада 2012 року Муніципалітет подав до Управління нерухомості ще один запит на експропріацію, але після повернення справи провадження було зупинено 29 травня 2015 року.

8 квітня 2015 року Суд першої інстанції на прохання М.Д. та приватної компанії видав тимчасовий захід, який забороняє демонтаж бетонного покриття дороги та системи збору стічних вод, як це було наказано муніципальною поліцією, до завершення провадження у справі про експропріацію. Суд також встановив, що у разі виконання рішень муніципальної поліції сторони, які звернулися з проханням про тимчасовий захід, та інші мешканці не зможуть проживати у своїх квартирах, що призведе до майже непоправної шкоди. Примітно, що до їхніх будинків не було іншого підʼїзного шляху, окрім того, на який вплине виконання рішень, і мешканці не зможуть користуватися інфраструктурою водопостачання або каналізації, необхідною для нормального функціонування їхніх домогосподарств та підприємств.

1 червня 2015 року Суд першої інстанції, як суд другої інстанції, що займається виконанням рішень, відхилив заперечення Заявника, подане щодо рішення про тимчасовий захід.

11 квітня 2017 року Верховний Суд, розглядаючи одну з вимог про справедливе відшкодування, подану Заявником щодо тривалого виконавчого провадження, постановив, зокрема, що провадження щодо експропріації не може бути перешкодою для виконання рішень про вилучення певних об'єктів.

19 лютого 2021 року Управління нерухомості та державного майна скасувало рішення від 29 травня 2015 року, яким було зупинено провадження щодо експропріації.

9 березня 2021 року, після багатьох невдалих спроб Заявника пришвидшити виконання рішень, Високий Суд постановив про термінове припинення виконавчого провадження. Він зазначив, що виконання вважається остаточним, коли відповідне рішення виконано або виконавче провадження завершено.

27 квітня 2021 року Суд першої інстанції припинив виконання рішення від 26 лютого 2010 року та скасував усі вжиті у звʼязку з цим дії. Суд встановив, що існували обставини, які повністю перешкоджають виконанню, зокрема, що відповідач, зазначений у рішенні, більше не є співвласником земельної ділянки, про яку йде мова. Заявнику було рекомендовано скористатися своїм правом стосовно Муніципалітету в окремому цивільному провадженні, після чого, у разі успіху, він може розпочати нове виконавче провадження. Це рішення було залишено в силі 13 вересня 2021 року.

12 серпня 2021 року, після повернення справи, Управління нерухомості та державного майна винесло рішення про експропріацію земельної ділянки на користь Муніципалітету, щоб можна було побудувати підʼїзну дорогу відповідно до Детального міського плану.

14 листопада 2022 року, після чергового повернення справи, Міністерство фінансів, як орган другої інстанції, скасувало це рішення. 19 грудня 2022 року Заявник оскаржив рішення Міністерства фінансів в Адміністративному суді.

Тим часом, 20 січня 2022 року Конституційний Суд відхилив конституційну апеляцію, подану Заявником 31 травня 2017 року, щодо невиконання. Суд по суті підтримав міркування, наведені судами у виконавчому провадженні.

27 травня 2022 року Державна прокуратура, відхиляючи одну з кримінальних скарг, поданих Заявником у звʼязку з провадженням про експропріацію, постановила, що адміністративне (експропріаційне) провадження жодним чином не може перешкоджати виконанню остаточного рішення суду 2010 року, яким було наказано видалити незаконно побудовані обʼєкти.

Протягом кількох років Заявник неодноразово повторював своє клопотання про виконання рішення суду, як проти М.Д., так і проти Муніципалітету, але безуспішно. При цьому він посилався на статтю 28 Закону про виконання. В одному зі своїх рішень, від 9 серпня 2019 року, Суд першої інстанції зазначив, що Заявник посилався на це положення, але, тим не менш, підтримав попередні висновки, а саме, що Муніципалітет не був стороною цивільного провадження і не був зобовʼязаний відповідним рішенням вживати будь-яких дій. Він відхилив усі інші твердження Заявника як необґрунтовані.

16 червня 2023 року Конституційний Суд виніс рішення на користь Заявника та скасував рішення від 9 серпня 2019 року. Зокрема, Конституційний Суд встановив, що Суд першої інстанції не розглянув питання застосування статті 28 Закону про виконання рішення суду, на яку Заявник прямо посилався. Конституційний Суд встановив порушення статті 6 Конвенції через відсутність достатніх та відповідних підстав у рішенні Суду першої інстанції.

Станом на 12 грудня 2023 року провадження щодо експропріації перебувало на розгляді в Адміністративному суді, тимчасовий захід все ще був чинним, а судове рішення та два адміністративні рішення, винесені на користь Заявника, залишалися невиконаними.

Право

Попередня проблема

Уряд подав односторонню декларацію 30 листопада 2021 року та просив виключити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції. Він визнав порушення статті 6 Конвенції. Він також зобовʼязався забезпечити вжиття всіх необхідних заходів для швидкого виконання відповідних рішень після завершення процедури експропріації або, якщо землю було експропрійовано, вжити негайних заходів для приведення відповідної інфраструктури у відповідність до відповідних будівельних норм (п. 33 Рішення).

Заявник запропонував Суду відхилити односторонню декларацію Уряду. Він стверджував, що у своїй першій односторонній декларації від 6 червня 2016 року Уряд вже зобовʼязався вжити всіх необхідних заходів для забезпечення виконання, про яке йде мова, не посилаючись на експропріацію, хоча процедура експропріації на той час вже тривала понад три роки. Він не виконав цього зобовʼязання. У своїй новій односторонній декларації він запропонував дочекатися завершення процедури експропріації та, крім того, вирішення справи без будь-якої гарантії того, що виконання відбудеться. Крім того, Заявник стверджував, що Уряд не запропонував жодної компенсації (п. 34 Рішення).

ЄСПЛ зазначив, що відповідні принципи щодо односторонніх декларацій викладені у справі Tahsin Acar v. Turkey. Зокрема, Суд вважав, що за певних обставин може бути доцільним вилучити заяву відповідно до пункту 1 (c) статті 37 Конвенції на підставі односторонньої декларації Уряду-відповідача, навіть якщо Заявник бажає продовження розгляду справи. Однак, від конкретних обставин залежатиме, чи надавала одностороння декларація достатню підставу для висновку, що повага до прав людини, визначених у Конвенції, не вимагає від Суду продовження розгляду справи (пункт 1 статті 37 in fine) (п. 35 Рішення).

ЄСПЛ також зазначив, що ця заява стосується невиконання рішень національних судів, і що стосовно Держави-відповідача вже було кілька подібних справ (п. 36 Рішення).

Щодо цієї заяви ЄСПЛ наголосив, що він вже один раз виключив її з реєстру справ на підставі зобовʼязання Уряду забезпечити швидке виконання рішення та постанов, про які йде мова. Однак це зобовʼязання не було виконано, через що Суд поновив заяву до свого реєстру справ. Він також зазначив, що у своїй новій односторонній декларації Уряд не пропонує забезпечити виконання негайним чином, а радше спочатку дочекатися завершення процедури експропріації, а потім продовжувати діяти залежно від її результату. У звʼязку з цим ЄСПЛ зазначив, що процедура експропріації була вперше розпочата у 2010 році, і що немає жодних вказівок щодо того, коли вона може бути завершена. Крім того, пропозиція Уряду також включає можливість взагалі не виконувати рішення. Крім того, одностороння декларація не містить жодного визнання порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та не передбачає жодної компенсації (п. 37 Рішення).

З огляду на вищезазначене, ЄСПЛ вважає, що одностороння декларація Уряду не забезпечує належного відшкодування Заявнику, і тому Суд відхилив клопотання Уряду про вилучення заяви з реєстру справ (п. 38 Рішення).

Стверджуване порушення статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції

Заявник скаржився, згідно з різними статтями Конвенції, на невиконання рішення суду та адміністративних рішень щодо його майна, винесених на його користь. ЄСПЛ вважає, що скарга Заявника підлягає розгляду відповідно до статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 39 Рішення).

Позиції Сторін

Позиція Уряду

Уряд не заперечував, що виконавче провадження тривало довго та стало ще складнішим через зміну власника частини землі, що стало причиною неможливості виконання відповідного рішення та необхідності порушення Заявником нового цивільного позову проти Муніципалітету як нового власника. Рішення муніципальної поліції не могли бути виконані через тимчасовий захід, виданий у 2015 році, який мав залишатися чинним до завершення провадження щодо експропріації (п. 40 Рішення).

Уряд також стверджував, що порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції не було. Він визнав, що мало місце втручання у право Заявника на мирне користування своїм майном. Однак він стверджував, що втручання було необхідним у демократичному суспільстві та мало на меті задоволення загальних інтересів громади, зокрема, шляхом забезпечення підʼїзної дороги до інших будинків, що було можливим лише шляхом її будівництва на ділянці № 1084/4, а також будівництва необхідної інфраструктури водопостачання та каналізації (п. 41 Рішення).

Уряд стверджував, що експропріація, метою якої було будівництво підʼїзної дороги на ділянці № 1084/4, і в якій існував суспільний інтерес, була попереднім питанням. Після завершення провадження щодо експропріації Муніципалітет розпочне терміновий ремонт дороги та інфраструктури, щоб привести її у відповідність до чинних будівельних норм. Уряд заявив, що це було б єдиним можливим рішенням у цій справі, враховуючи час, що минув з моменту винесення відповідних рішень на користь Заявника, та поточний стан на ділянці. У такому разі Заявник матиме право на компенсацію, еквівалентну ринковій вартості експропрійованого майна (п. 42 Рішення).

Позиція Заявника

Заявник заперечив аргументи Уряду та повторив свою скаргу. Зокрема, він стверджував, що було б абсурдно, якби виконання можна було уникнути шляхом передачі майна від однієї особи до іншої, і якби позивач був зобовʼязаний порушувати нове провадження проти кожного нового власника, оскільки таким чином можна нескінченно перешкоджати будь-якому виконанню (п. 43 Рішення).

Позиція Суду

Загальні принципи щодо виконання судових рішень були узагальнені у справах Hornsby v. Greece, Immobiliare Saffi v. Italy, Sabin Popescu v. Romania, Matheus v. France та Fuklev v. Ukraine (п. 45 Рішення).

Звертаючись до цієї справи, ЄСПЛ зазначив, що М.Д., один зі співвласників земельної ділянки, про яку йде мова на той час, побудував систему збору стічних вод та забетонував дорогу на земельній ділянці, що належала Заявнику, не лише незаконно, але й, очевидно, не дотримуючись відповідних будівельних норм. Незважаючи на те, що Заявник отримав рішення суду та два адміністративні рішення на свою користь, які зобовʼязували М.Д. знести зазначені споруди, вони ніколи не були виконані через (а) появу нового співвласника майна (Муніципалітету), який замінив М.Д., та (b) триваюче провадження щодо експропріації. Зокрема, національні органи влади та суди відхилили всі клопотання Заявника про виконання на тій підставі, що відповідне рішення було винесено стосовно М.Д., а не Муніципалітету. Вони також видали тимчасовий захід на користь М.Д., забороняючи виконання рішень муніципальної поліції до завершення провадження щодо експропріації (п. 46 Рішення).

Щодо зміни права власності, ЄСПЛ зазначив, що Високий Суд залишив у силі рішення першої інстанції, яке зобовʼязувало М.Д. прибрати обʼєкти, які він незаконно збудував, незалежно від зміни власності, яка відбулася тим часом. Однак, навіть якщо припустити, що зміна власності мала значення для цілей виконання, Суд зазначив, що відповідні положення обох Законів про виконання послідовно передбачали, що виконання також можна вимагати від тих, хто не був зазначений як відповідачі у рішеннях, які підлягають виконанню, якщо відповідне зобовʼязання було передано їм. У звʼязку з цим зазначається, що спір між заявником та М.Д. щодо споруд на відповідній земельній ділянці був належним чином зареєстрований у реєстрі нерухомості у 2008 році, тобто задовго до того, як відбулася передача права власності. Отже, Муніципалітет не міг не знати про даний спір і, як очікувалося, також мав знати про рішення першої інстанції з цього приводу, яке на той час було винесено. Тому можна було законно очікувати, що передача М.Д. своєї частини землі Муніципалітету також спричинила передачу зобовʼязання, повʼязаного з обʼєктами, незаконно побудованими на ній (п. 47 Рішення).

Якби це було не так, позивачі дійсно могли б опинитися в ситуаціях, коли відповідачі могли б неодноразово передавати право власності на відповідне майно, зобовʼязуючи позивачів порушувати одне цивільне провадження за іншим, таким чином нескінченно перешкоджаючи примусовому виконанню щодо відповідного майна. Однак, незалежно від відповідного законодавчого положення, національні суди постановили, що Заявник мав би порушити окреме цивільне провадження проти Муніципалітету, навіть якщо це не був муніципалітет, який незаконно збудував відповідні обʼєкти, і навіть якщо Заявник вже порушив одне цивільне провадження з цього приводу та отримав рішення на свою користь. При цьому суди нижчої інстанції не розглянули питання застосовності відповідного правового положення, як зазначив Конституційний Суд, скасовуючи рішення Суду першої інстанції (п. 47 Рішення).

Щодо провадження стосовно експропріації, ЄСПЛ зазначив, що, незважаючи на нібито суспільний інтерес, провадження щодо експропріації триває вже кілька років. Він також зазначив, що, хоча воно вже тривало на той час, Уряд все ж зобовʼязався виконати рішення та ухвали, про які йде мова, і саме з огляду на це запевнення Суд виключив справу з реєстру справ у 2016 році. Суд також зазначив, що національні органи, включаючи Верховний Суд, чітко постановили, що провадження щодо експропріації не може бути перешкодою для виконання рішень. Уряд стверджував, що відповідні рішення будуть виконані, якщо земля не буде експропрійована, а це означає, що виконання все ще можливе. Тому Суд не переконаний, що провадження щодо експропріації було попереднім питанням, як стверджував Уряд (п. 48 Рішення).

З огляду на вищезазначене, ЄСПЛ вважає, що невиконання державою остаточного рішення та відповідних постанов є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 49 Рішення).

Суд також вважає, що невиконання, про яке йде мова, є втручанням у право Заявника на мирне володіння своїм майном, що не було виправданим у цій справі. Відповідно, мало місце окреме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 50 Рішення).

Інші стверджувані порушення Конвенції

ЄСПЛ зазначив, що після поновлення заяви та її повторного повідомлення Уряду-відповідачу, Заявник повторив інші скарги, які він спочатку подав відповідно до статей 6 та 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до неї, щодо: (a) того, що посадові особи Управління нерухомістю не були притягнуті до відповідальності та не були засуджені після його кримінальних скарг, та (b) тривалості провадження щодо експропріації та відсутності ефективного національного засобу правового захисту у цьому відношенні (п. 51 Рішення).

Суд повторив, що 14 квітня 2021 року Уряд був повідомлений про деякі скарги Заявника, тоді як решту заяви, включаючи скарги, згадані в попередньому пункті, було оголошено неприйнятною. З огляду на це, Суд більше не має юрисдикції розглядати їх (п. 52 Рішення).

Заявник також неявно скаржився на те, що деякі посадові особи Управління нерухомістю не були притягнуті до відповідальності та не засуджені після його кримінальних скарг, поданих у травні 2021 року та червні 2022 року. Ця скарга є несумісною ratione materiae та має бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції (п. 53 Рішення).

Заявник також скаржився на результат різних інших засобів правового захисту, які він використав для виконання рішення та постанов, про які йде мова, та, зокрема, на тривалість провадження у Конституційному Суді. Беручи до уваги свої висновки вище, ЄСПЛ вважає, що немає необхідності окремо розглядати прийнятність або обґрунтованість скарг Заявника у цьому відношенні (п. 54 Рішення).

Застосування статті 46 Конвенції

ЄСПЛ повторив, що стаття 46 Конвенції, як її тлумачать у світлі статті 1, покладає на Державу-відповідача юридичне зобовʼязання не лише виплатити зацікавленим сторонам суми, присуджені як справедлива сатисфакція, але й обрати, під наглядом Комітету Міністрів, загальні та/або, за потреби, індивідуальні заходи, які мають бути вжиті в рамках її внутрішнього правопорядку для припинення порушення, встановленого Судом, та для максимально можливого усунення його наслідків. Перш за все, відповідна Держава має обрати, під наглядом Комітету Міністрів, засоби, які будуть використані в її внутрішньому правопорядку для виконання її зобовʼязання за статтею 46 Конвенції (п. 55 Рішення).

Однак, як виняток, з метою допомогти Державі-відповідачу виконати свої зобовʼязання за статтею 46, Суд може запропонувати різні варіанти та залишити вибір заходу та його впровадження на розсуд відповідної Держави, або ж характер виявленого порушення може бути таким, що не залишає реального вибору щодо заходів, необхідних для його виправлення, і Суд може вирішити вказати лише один такий захід. Конкретні заходи щодо виправлення, якщо такі є, що вимагаються від Держави-відповідача для виконання своїх зобовʼязань за статтею 46 Конвенції, повинні залежати від конкретних обставин окремої справи та визначатися з урахуванням умов рішення Суду у цій справі, а також з належним урахуванням вищезазначеної практики Суду (п. 56 Рішення).

Порушення, яке Суд встановив у цій справі, все ще впливає на Заявника – він перебуває в ситуації, коли відповідне рішення та постанови, винесені на його користь ще у 2010 році, так і не були виконані, і коли національні суди, після більш ніж десяти років невиконання відповідних рішень, припинили виконавче провадження, дозволивши таким чином обʼєктам, які не тільки були побудовані незаконно, але й не відповідали відповідним стандартам, залишатися на власності, що є спільною власністю Заявника (п. 57 Рішення).

Суд вже постановив, що право на доступ до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Держави дозволяла, щоб остаточне обовʼязкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Однак ЄСПЛ не може ігнорувати висновки національних судів про те, що обʼєкти, про які йде мова, хоч і побудовані незаконно та у невідповідності до стандартів, забезпечували єдиний доступ до навколишніх будинків та їх підключення до каналізаційної системи. ЄСПЛ також зазначив, що земля була зареєстрована як некатегоризована дорога ще до моменту подій. Уряд стверджував, що тому існував суспільний інтерес в експропріації зазначеної землі. ЄСПЛ повторив, що він не повинен робити припущення про те, чи існує суспільний інтерес в експропріації зазначеної землі. Це питання має бути вирішене в рамках процедури експропріації (п. 58 Рішення).

Беручи до уваги конкретні обставини цієї справи, той факт, що провадження щодо експропріації було розпочато у 2010 році, та заявлену суспільну зацікавленість у наявності підʼїзної дороги та системи збору стічних вод на відповідних земельних ділянках, ЄСПЛ вважає особливо важливим вжити відповідних заходів для забезпечення проведення та завершення провадження щодо експропріації без будь-яких подальших непотрібних затримок, не пізніше одного року з дати набрання чинності цим рішенням. Якщо провадження щодо експропріації не буде завершено у цей термін або якщо земля не буде експропрійована, рішення та постанови, винесені на користь Заявника, повинні бути виконані не пізніше трьох місяців з цієї дати (п. 58 Рішення).

поширити інформацію