На час подій Заявник був членом громадянського руху NIDA – організації, заснованої групою молодих людей у лютому 2011 року – та активно публікував дописи в соціальних мережах, критикуючи уряд.

Участь Заявника у протесті 29 грудня 2013 року

Заявник брав участь у кількох мирних протестах як організатор та/або учасник. Зокрема, він організував несанкціоновану демонстрацію 29 грудня 2013 року, на якій люди протестували проти бюрократичної несправедливості, що нібито призвело до самоспалення ветерана війни з інвалідністю. За участь у цій демонстрації Заявника було засуджено 30 грудня 2013 року до вісімнадцяти днів адміністративного арешту. Він відбував покарання у відділі Міністерства внутрішніх справ для осіб, які перебувають під адміністративним арештом («слідчий ізолятор»). Його було звільнено 16 січня 2014 року.

Кілька разів під час утримання під вартою Заявника закували в кайданки за нібито порушення дисциплінарних правил.

За словами Заявника, адміністрація слідчого ізолятора була упередженою щодо затриманих, які брали участь в антиурядових демонстраціях, і тому ці затримані, включаючи самого Заявника, регулярно зазнавали жорстокого поводження з боку співробітників слідчого ізолятора.

Новини про вищезгадане нібито жорстоке поводження із Заявником та іншими затриманими публікувалися в різних ЗМІ. Наприклад, у статті, опублікованій 3 січня 2014 року в газеті «Єні Мусават», повідомлялося, що, за словами іншого затриманого, Т.С., він та інші активісти, засуджені за участь у демонстрації 29 грудня 2013 року та утримувані в слідчому ізоляторі, розпочали голодування, оскільки, серед іншого, із Заявником жорстоко поводилися та прикували його кайданками до непрацюючої батареї в холодній камері з розбитими вікнами. У статті, опублікованій 16 січня 2014 року в газеті «Єні Мусават», повідомлялося, що Заявник у інтервʼю заявив, що в перший день перебування у слідчому ізоляторі на нього наділи кайданки та побили за те, що він не привітався з начальником установи в цивільному одязі, і що його було покарано тим, що він носив кайданки дві години на день протягом чотирьох днів. Його прикували кайданками до холодного радіатора протягом шести днів після того, як він вимагав надання дошки з оголошеннями про його права як увʼязненого. Згодом його знову побили за протест проти наказу прибрати подвірʼя установи.

Участь Заявника у протесті 6 травня 2014 року

У березні та квітні 2013 року низку членів NIDA було заарештовано, а пізніше їм було предʼявлено звинувачення у різних кримінальних злочинах. Багато з цих арештів та досудових увʼязнень стали предметом рішень ЄСПЛ.

Суд над вищезгаданими членами NIDA відбувся з листопада 2013 року по травень 2014 року в Бакинському суді присяжних. Протягом цього періоду люди відвідували слухання або збиралися біля будівлі суду через брак місця в залі суду, щоб висловити свою підтримку відповідачам. Коли 6 травня 2014 року Бакинський суд присяжних виніс рішення, заявник був серед людей, які зібралися біля будівлі суду. Він брав участь у спонтанному протесті проти цього рішення. Невдовзі після його початку демонстрацію розігнала поліція, а заявника заарештували разом з іншими людьми.

За участь у цій демонстрації Заявника було засуджено 7 травня 2014 року до двадцяти днів адміністративного арешту (див. Khalilova and Ayyubzade v. Azerbaijan [Комітет], № 65910/14 та 73587/14, 6 квітня 2017 року, де ЄСПЛ встановив порушення статей 11 та 6 у звʼязку з арештом та засудженням Заявника). Він відбував покарання у вищезгаданому слідчому ізоляторі.

Кримінальне провадження проти Заявника та його утримання під час суду

15 травня 2014 року Заявника було закуто в кайданки за нібито порушення дисциплінарних правил слідчого ізолятора.

Згідно з протоколом, складеним того ж дня співробітниками слідчого ізолятора А.А., А.Г. та Е.А., Заявника було закуто в кайданки на дві години об 11:00 ранку 15 травня 2014 року «за порушення дисциплінарних правил, зокрема, гучні розмови, шум, суперечки з іншими затриманими, незвернення до співробітників слідчого ізолятора відповідно до їхнього звання та невиконання їхніх законних вимог».

За словами Заявника, 15 травня 2014 року він вимагав, щоб співробітники поліції дозволили йому скористатися своїм правом на телефонний дзвінок. У відповідь співробітники жорстоко поводилися з ним, відвели його до однієї з службових кімнат слідчого ізолятора, закували в кайданки та силоміць роздягнули догола. Його побили та погрожували зґвалтуванням, а потім помістили до одиночної камери, закувавши в кайданки.

Вищезгадане покарання Заявника мало закінчитися 26 травня 2014 року, коли його мали звільнити з ізолятора. Однак того дня Заявника натомість супроводжувала поліція до прокуратури району Бінагаді, де його було офіційно заарештовано як підозрюваного, а пізніше йому було предʼявлено звинувачення у злочині за статтею 315.1 Кримінального кодексу (опір або насильство щодо посадової особи).

У рішенні прокурора району Бінагаді від 26 травня 2014 року зазначалися такі підстави для порушення кримінальної справи:

«[Згідно з] інформацією, отриманою з відділення поліції району Бінагаді 19 травня 2014 року, ... близько 10:50 ранку 15 травня 2014 року Заявник не виконав законних наказів офіцерів Е.А., А.Г. та А.А. у звʼязку з їхніми обовʼязками щодо порушення [Заявником] дисциплінарних правил слідчого ізолятора [та Заявник] чинив опір Е.А. та А.Г. у формі насильства, яке не загрожувало життю чи здоровʼю [цих офіцерів]».

На запитання слідчого, який керував справою, Заявник надав таку ж версію подій, як та, що викладена декілька абзаців вище, та заявив, що кілька затриманих були свідками інциденту. Заявник також просив слідчого отримати та дослідити відеозаписи, зроблені в день інциденту камерами спостереження, встановленими у слідчому ізоляторі, та заявив, що готовий надати як доказ свою порвану спідню білизну. Він також стверджував, що він та інші затримані учасники зазнали жорстокого поводження в тому ж слідчому ізоляторі під час їхнього утримання під вартою після участі в демонстрації 29 грудня 2013 року, і що про жорстоке поводження повідомляли різні ЗМІ.

27 травня 2014 року прокурор звернувся до Бінагадського районного суду з клопотанням про застосування до Заявника запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на ті ж підстави, що й під час порушення кримінальної справи, а також на тяжкість висунутих проти нього звинувачень, загрозу, яку він становив для громадськості, та ймовірність того, що у разі звільнення він може перешкоджати розслідуванню. Того ж дня Бінагадський районний суд, задовольнивши клопотання прокурора, постановив утримати Заявника під вартою строком на один місяць. Суд обґрунтував досудове утримання Заявника під вартою значною мірою на тих самих підставах, на яких прокурор обґрунтовував своє клопотання. Суд також зазначив, що згідно з протоколами, складеними агентством судово-медичної експертизи, у офіцерів Е.А. та А.Г. були виявлені «некласифіковані» травми, які не спричинили шкоди здоровʼю.

29 травня 2014 року Заявник оскаржив це рішення, стверджуючи, що його тримання під вартою було незаконним та необґрунтованим. Він стверджував, зокрема, що не було жодної обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення. Посилаючись на заяви, які він надав слідчому, Заявник стверджував, що докази, надані обвинуваченням, були недостовірними, оскільки вони складалися лише зі свідчень поліцейських, які звинуватили його, щоб приховати власні незаконні дії, а саме жорстоке поводження з ним. Заявник також стверджував, що його твердження про жорстоке поводження були підтверджені медичною карткою, складеною бюро судово-медичної експертизи, згідно з якою у нього були виявлені тілесні ушкодження. Він також скаржився на те, що слідчий ізолятор не надав відеозаписів з камер спостереження.

10 червня 2014 року Бакинський апеляційний суд відхилив апеляцію Заявника та залишив у силі рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд посилався на тяжкість звинувачень проти нього, загрозу, яку він становив для громадськості, та ймовірність того, що у разі звільнення він може втекти та перешкоджати розслідуванню.

У невстановлену дату Заявник звернувся до слідчого з клопотанням про отримання та вивчення записів з камер спостереження, встановлених у слідчому ізоляторі. Слідчий задовольнив це клопотання. Листом від 14 червня 2014 року, адресованим прокурору, начальник слідчого ізолятора Р.І. стверджував, що «пристрої відеоспостереження були тимчасово вилучені з камер слідчого ізолятора... у звʼязку з ремонтними роботами, [і що в будь-якому разі]... ці пристрої не мають систем зберігання даних».

Продовження терміну тримання під час суду

На прохання прокурора, 24 червня 2014 року Бінагадський районний суд продовжив термін утримання Заявника під вартою до суду на один місяць, до 26 липня 2014 року. Суд посилався на загрозу для громадськості та ймовірність того, що у разі звільнення він може перешкоджати розслідуванню.

Заявник подав апеляцію, стверджуючи, що обвинувачення не надало жодних доказів на підтвердження клопотання та використовувало стереотипні вирази, а також що Бінагадський районний суд не обґрунтував продовження терміну його утримання під вартою.

30 червня 2014 року Бакинський апеляційний суд відхилив апеляцію Заявника та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

3 липня 2014 року Заявник подав до Бінагадського районного суду клопотання про взяття його під домашній арешт, а не під варту. Він, зокрема, стверджував, що не існує ризику перешкоджання розслідуванню (зокрема, тому що свідками проти нього були поліцейські, більшість слідчих заходів вже було проведено, а його звинуватили у кримінальному злочині, що належить до категорії «меншої тяжкості»), та стверджував, що його особисту ситуацію – з огляду на те, що він мав постійне місце проживання, був молодим студентом, залежав від фінансової підтримки своєї родини та був тяжко хворим – слід враховувати.

5 липня 2014 року Бінагадський районний суд відхилив це клопотання. Заявник подав апеляцію, повторивши свої аргументи. 15 липня 2014 року Бакинський апеляційний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції без розгляду жодного з конкретних аргументів Заявника.

Подальший розвиток справи

26 липня 2014 року термін досудового утримання Заявника під вартою, продовжений Бінагадським районним судом, закінчився. Однак його продовжували тримати під вартою.

У серпні 2014 року розпочався судовий розгляд справи Заявника в Бінагадському районному суді.

Під час підготовчого слухання 11 серпня 2014 року Заявник звернувся до суду з клопотанням, серед іншого, визнати, що його тримання під вартою в період з 26 липня по 11 серпня 2014 року, за відсутності відповідного судового рішення, порушувало його право на свободу та особисту безпеку; він також просив суд змінити його тримання під вартою на домашній арешт.

Бінагадський районний суд відхилив ці клопотання.

15 жовтня 2014 року Бінагадський районний суд визнав Заявника винним за висунутим обвинуваченням та засудив його до двох років позбавлення волі. Це рішення було підтримано судами вищої інстанції (судове провадження проти Заявника є предметом заяви № 31384/16, яка перебуває на розгляді в ЄСПЛ).

Заявника було звільнено від відбування решти строку покарання президентським помилуванням, виданим 18 березня 2015 року.

Стверджуване порушення статті 5 Конвенції

Заявник скаржився за ч. 1 ст. 5 Конвенції на те, що його арешт та тримання під вартою не ґрунтувалися на обґрунтованій підозрі у вчиненні ним кримінального злочину, а також на те, що не було наведено достатніх та відповідних підстав для його подальшого тримання під вартою. ЄСПЛ вважає, що остання скарга підлягає розгляду відповідно до ч. 3 ст. 5 Конвенції (п. 37 Рішення).

Прийнятність

ЄСПЛ зазначив, що ці скарги не є ні явно необґрунтованими, ні неприйнятними з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Тому їх слід оголосити прийнятними (п. 38 Рішення).

Суть справи

Позиції Сторін

Заявник стверджував, що його звинуватили у кримінальному злочині з метою приховати жорстоке поводження, якому він піддавався у слідчому ізоляторі, запобігти його скарзі на працівників, які вчинили це жорстоке поводження, та помститися йому за його опозиційні погляди та громадянську активність. Він стверджував, що не випадково кримінальну справу проти нього було порушено саме в день, коли його мали звільнити у звʼязку зі закінченням терміну його адміністративного арешту. Заявник також стверджував, що, порушуючи кримінальну справу проти нього, обвинувачення спиралося лише на свідчення працівників поліції та проігнорувало докази на підтвердження його заяв про жорстоке поводження, включаючи його розірвану спідню білизну та показання свідків, які були присутні під час інциденту та могли свідчити на користь Заявника (п. 39 Рішення).

Крім того, Заявник стверджував, що обвинувачення не надало жодних доказів на підтвердження необхідності його продовження тримання під вартою, і що як обвинувачення, так і національні суди використовували стереотипні вирази для виправдання його продовження тримання під вартою (п. 40 Рішення).

Уряд стверджував, що рішення Бінагадського районного суду від 27 травня 2014 року, яким розглядалася законність арешту та тримання Заявника під вартою, ґрунтувалося на попередніх доказах, поданих обвинуваченням, які викликали обґрунтовану підозру проти Заявника, і що це рішення також надало відповідні та достатні підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, включаючи тяжкість обвинувачень та ризик переховування Заявника від слідства (п. 41 Рішення).

Позиція Суду

Загальні принципи, що стосуються цих скарг, викладені, серед інших джерел, у справі Rashad Hasanov and Others v. Azerbaijan (№ 48653/13 та 3 інші, п. 91-96, 7 червня 2018 року) (п. 42 Рішення).

Завдання ЄСПЛ полягало у визначенні того, чи існували в цій справі достатні обʼєктивні елементи, які могли б змусити обʼєктивного спостерігача обґрунтовано вважати, що Заявник міг вчинити дії, в яких його звинувачують органи прокуратури (п. 43 Рішення).

Для цього необхідно ретельно дослідити слідчі заходи, проведені проти Заявника, та докази, зібрані органами влади. Також необхідно, враховуючи серйозність звинувачень, висунутих Заявником, враховувати загальний контекст справи, довідкову інформацію про Заявника та послідовність подій, що призвели до його арешту (п. 44 Рішення).

У звʼязку зі слідчими заходами та доказами ЄСПЛ зазначив, що видані протоколи та запити, подані обвинуваченням, посилалися на «інформацію», отриману від відділу поліції району Бінагаді 19 травня 2014 року, в якій зазначалося, що Заявник «не виконав законних наказів» поліцейських та «[чинив опір] у формі насильства, яке не загрожувало життю чи здоровʼю [цих поліцейських]». Схоже, що відповідна «інформація» містила скаргу поліцейських на Заявника. Крім того, схоже, що матеріали кримінальної справи містили медичні записи, в яких зазначалося, що у ймовірних жертв були виявлені «некласифіковані» травми (тобто менш серйозні, ніж «незначні» травми), хоча у вищезгаданих протоколах та запитах ці медичні записи не згадувалися, а рішення Бінагадського районного суду про взяття Заявника під варту не містило жодних конкретних деталей щодо цих ймовірних травм. Вищезгадана «інформація» та медичні записи, жодна з яких не була подана до ЄСПЛ, становили повну доказову основу для арешту Заявника (п. 45 Рішення).

ЄСПЛ також зазначив, що Заявник навів іншу версію інциденту, про який йде мова, як перед обвинуваченням, так і перед Бінагадським районним судом, і стверджував, що, коли він вимагав скористатися своїм правом на телефонний дзвінок, він зазнав жорстокого поводження з боку поліцейських, які потім звинуватили його в непокорі та насильницькому опорі. Заявник посилався на конкретні докази, які, як він стверджував, могли підтвердити його твердження, а саме, свідчення затриманих, які нібито були свідками інциденту, медичну карту, яка свідчить про те, що він був поранений, його розірвану спідню білизну та контекстуальні докази, що свідчать про те, що він також зазнав жорстокого поводження в тому ж слідчому ізоляторі під час його попереднього утримання під вартою. Він також зазначив, що інцидент, про який йде мова, міг бути зафіксований камерами спостереження, встановленими у слідчому ізоляторі. Однак у матеріалах, наданих ЄСПЛ, немає нічого, що свідчило б про те, що перед арештом Заявника та висуненням йому звинувачень національні органи влади вжили будь-яких заходів для перевірки його тверджень, незважаючи на їхню серйозність. Схоже, що єдине, що зробило обвинувачення стосовно цього, це запросило записи з камер спостереження та залишилося задоволеним відповіддю начальника слідчого ізолятора про те, що камери спостереження, встановлені в камерах, не мають систем зберігання даних (п. 46 Рішення).

Вищеописані обставини свідчать про те, що національні органи влади прийняли версію подій, викладену поліцейськими, за чисту монету та відхилили версію Заявника без будь-яких серйозних спроб перевірити її. Спосіб, у який було розглянуто всі докази у цій справі, ставить під сумнів достовірність та точність доказів, зібраних обвинуваченням проти Заявника (п. 47 Рішення).

Звертаючись до загального контексту справи, ЄСПЛ зазначив, що в низці справ проти Азербайджану, що стосуються того ж періоду, що й ця справа, він встановив, що фактичною метою арештів та затримань було змусити заявників замовкнути та покарати їх за критику уряду та за їхню активну соціальну, політичну чи правозахисну діяльність, а також запобігти їхньому продовженню цієї діяльності (п. 48 Рішення).

У п. 223 справи Aliyev v. Azerbaijan (№ 68762/14 та 71200/14, 20 вересня 2018 р.) ЄСПЛ постановив, що його рішення у низці подібних справ відображають схему свавільних арештів та затримань критиків уряду, активістів громадянського суспільства та правозахисників шляхом відповідних переслідувань та зловживання кримінальним законодавством всупереч верховенству права (п. 49 Рішення).

Крім того, у низці справ, що стосуються безпосередньо NIDA, ЄСПЛ встановив, що влада явно була націлена на цю організацію та її членів (п. 50 Рішення).

Беручи до уваги вищезазначений загальний контекст, ЄСПЛ наголосив, що Заявник у цій справі був відомий як член NIDA; він також був відомий своєю критикою уряду в соціальних мережах та організацією і участю в антиурядових демонстраціях. Ця довідкова інформація має велике значення для цієї справи (п. 51 Рішення).

Щодо послідовності подій, ЄСПЛ зазначив, що час арешту Заявника та порушення кримінальної справи проти нього був сумнівним, оскільки це сталося 26 травня 2014 року – саме в день, коли Заявника мали звільнити з-під варти. Крім того, кримінальне розслідування за ймовірним правопорушенням Заявника не було розпочато негайно після цих подій, а було розпочато лише через десять днів (п. 52 Рішення).

Беручи до уваги проаналізовані вище елементи та висновки, які можна з них зробити, зокрема, щодо статусу Заявника, сумнівної послідовності подій, способу проведення розслідування та поведінки органів влади, ЄСПЛ вважав, що матеріали, які знаходяться перед ним, не відповідають мінімальному стандарту, встановленому ч. 1 (c) ст. 5 Конвенції, щодо обґрунтованості підозри, необхідної для арешту та подальшого утримання особи під вартою. Відповідно, не було задовільно доведено, що на момент, коли було видано постанову про взяття Заявника під варту, та протягом усього періоду, який розглядався ЄСПЛ у цій справі, Заявника було позбавлено волі за «обґрунтованою підозрою» у скоєнні кримінального злочину (п. 53 Рішення).

ЄСПЛ також зробив висновок, що провадження проти Заявника відбувалося за тією ж схемою, що й провадження проти інших критиків уряду та осіб, які займалися соціальною, політичною чи правозахисною діяльністю (п. 54 Рішення).

ЄСПЛ врахував той факт, що справа Заявника була розглянута в суді, і його було засуджено. Однак це не впливає на висновки ЄСПЛ щодо цієї скарги (п. 55 Рішення).

Відповідно, мало місце порушення ч. 1 ст. 5 Конвенції (п. 56 Рішення).

З огляду на вищезазначений висновок, ЄСПЛ не вважав за необхідне окремо розглядати за ч. 3 ст. 5 Конвенції питання про те, чи надали національні органи влади відповідні та достатні підстави, що обґрунтовують необхідність продовження досудового утримання Заявника під вартою (п. 57 Рішення).

Стверджуване порушення статті 18 у поєднанні з частиною 1 статті 5 Конвенції

Заявник скаржився відповідно до статті 18 Конвенції у поєднанні з ч. 1 ст. 5, що його право на свободу було обмежене з метою, відмінною від тієї, що передбачена Конвенцією. Він стверджував, спираючись на свої попередні заяви, що справжньою метою його арешту та тримання під вартою було покарання його за його опозиційні погляди та громадянську активність (п. 58 Рішення):

Уряд стверджував, що Заявник не подавав цю скаргу до національних судів і тому вона є неприйнятною через невичерпання національних засобів правового захисту. Щодо суті скарги, Уряд стверджував, що звинувачення проти Заявника не стосувалося його політичної діяльності, і він не був лідером опозиції чи державним службовцем. Його було притягнуто до відповідальності за загальний кримінальний злочин, і заходи, застосовані до нього, були спрямовані на забезпечення належного проведення розслідування цього злочину (п. 59 Рішення).

Беручи до уваги аргументи Сторін та висновки ЄСПЛ відповідно до ч. 1 ст. 5 Конвенції щодо загального контексту справи, ЄСПЛ вважав, що немає потреби виносити окреме рішення щодо прийнятності та суті цієї скарги (п. 60 Рішення).

поширити інформацію