Оцінка ЄСПЛ прийнятності заяв не може бути проведена без урахування відповідних подій з моменту їх подання. Позиція ЄСПЛ у справі Hayk Grigoryan v. Armenia
Стислий виклад фактів
Заявник народився в 1982 році та проживає в Єревані.
Інцидент 19 липня 2016 року
17 липня 2016 року група озброєних чоловіків увірвалася до приміщення Полку патрульної служби Вірменської поліції («ППС») в Єревані, захопивши поліцейських у заручники та висунувши політичні вимоги, включаючи відставку тодішнього президента Вірменії. З 17 по 30 липня столицю Вірменії сколихнули мітинги (протести) у звʼязку із захопленням будівлі ППС.
Поліцію привели у стан підвищеної готовності. На вулицях, що ведуть до ППС, зокрема, в районі Сарі Таг, недалеко від штурмованої будівлі поліції, було встановлено кілька контрольно-пропускних пунктів.
Згідно з твердженнями Заявника (які не заперечуються Урядом), 17 липня 2016 року газопостачання в районі Сарі Таг було припинено. Транспорт також був недоступний.
19 липня 2016 року в районі Сарі Таг відбулася демонстрація, зокрема, проти відсутності комунальних та інших послуг. Заявник, на той час журналіст-фрілансер, був присутній на заході, споряджений камерою. На відеозаписі, знятому Заявником та іншою журналісткою, Т.Й., демонстрація у певний момент переросла в жорстокі сутички між поліцією та демонстрантами. Видно, як демонстранти намагаються прорватися через поліцейський контрольно-пропускний пункт: потім натовп демонстрантів кидається на поліцію, бʼє офіцерів та кидає каміння в їхньому напрямку [1].
На відеозаписі не видно прес-посвідчення Заявника. Він знаходиться посеред натовпу, знімає протистояння між демонстрантами та поліцією, а часом знімає дуже близько до поліції (включаючи офіцерів А.Т. та Ш.Г.).
Коли поліція стріляє в повітря, і більшість демонстрантів розходяться, Заявник підходить до групи з трьох офіцерів, включаючи Ш.Г. та Х.Сах., які оточують чоловіка, що сидить на землі, щоб зняти їх крупним планом.
Потім четверо інших офіцерів, один з яких вказує на Заявника, разом із групою з трьох офіцерів, яких він знімає, повертаються до нього. Чутно, як один з офіцерів каже: «Кого ти знімаєш, га?», а інший каже: «Я ще не видалив [це]; я видалю [це]...».
Видно, як офіцери хапають Заявника, а інший офіцер (пізніше ідентифікований як Н.А.) робить рух рукою, що нагадує удар у його напрямку, хоча неясно, чи удар дійсно потрапляє на нього.
Потім видно, як офіцер В.Н. хапає Заявника. У цей момент інший офіцер (пізніше ідентифікований як Е.М.) підбігає до поліцейських і двічі бʼє Заявника, а потім бʼє його ногою. Хоча неясно, чи потрапляють удари на Заявника, видно, як він прикриває голову руками.
Далі офіцер А.Т. хапає Заявника за руку, а офіцер А.В. бере камеру та відкриває відкидний екран камери. Видно, як Заявник щось пояснює А.В.
Коли Заявник знову зʼявляється на екрані, його камера знаходиться в руках А.Т., і він щось пояснює А.Т. та іншому офіцеру, Х.С. Потім А.Т. забирає камеру Заявника та починає відходити, а Заявник йде за ним, тримаючи в лівій руці щось, схоже на мобільний телефон.
Потім Х.С. та А.Т. повертаються до Заявника, А.Т. хапає його за футболку, а Х.С. тримає його за руку. До них підходять кілька інших офіцерів.
Інша журналістка, Т.Й., кілька разів кричить, що Заявник – журналіст, і вимагає, щоб офіцери його відпустили. Один з них каже Т.Й. відступити та опускає її камеру. Він оголошує, що Заявник йде. Пізніше на відеозаписі Заявника більше не оточують поліцейські. Видно, як він та Т.Й. благають поліцію негайно повернути камеру. Зрештою, камеру повернули після втручання старшого поліцейського, Г.Х.
Згідно з твердженнями Заявника (які не заперечувалися Урядом), інцидент стався приблизно о 20:50.
О 21:45 того ж вечора Заявника було госпіталізовано до медичного центру, де йому було поставлено діагноз «політравма». Згідно з його медичною карткою (як узагальнено в пізніших судово-медичних висновках), він звернувся зі скаргами на головний біль, біль у грудях, набряк та кровотечу губи, а також біль у нижній щелепі. Після огляду щелепно-лицьовим хірургом у нього було виявлено рвану рану верхньої губи, яку було очищено та зашито. Йому також було проведено рентген грудної клітини, нижньої щелепи, черепа та шийного відділу хребта; однак, жодних остеотравматичних змін (переломів чи інших пошкоджень кісток) чи гідротораксу (рідини в грудній клітині) виявлено не було, а реберні кістки були цілі. Згодом Заявник виписався самостійно.
Медичний центр передав вищезазначену інформацію до відділку поліції, повідомивши поліцію, що, за словами Заявника, на нього напали поліцейські.
Кримінальне розслідування
23 липня 2016 року слідчий Спеціальної слідчої служби («ССС») вирішив відкрити кримінальне провадження за такими положеннями колишнього Кримінального кодексу, чинного на час подій: ч. 1 ст. 308 (зловживання службовими повноваженнями); ч. 1 ст. 309 (перевищення службових повноважень); ч. 2 ст. 164 (перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, вчинене посадовою особою шляхом зловживання службовим становищем); та ч. 1 ст. 332-3 (втручання в діяльність адвоката). Справі було присвоєно номер (кримінальна справа № 62219216).
У відповідному рішенні, серед іншого, зазначалося, що 17 липня 2016 року група озброєних людей увірвалася до приміщення ППС. Між цією датою та 19 липня 2016 року поліцейські нібито зловживали або перевищували свої службові повноваження, заарештувавши та напавши на низку осіб (очевидно, демонстрантів), а також утримуючи їх під вартою понад дозволений законом термін. Крім того, під час тих самих подій вони нібито перешкоджали журналістам здійснювати свою професійну діяльність, зловживаючи своїм службовим становищем.
25 липня 2016 року Заявник надав свідчення поліцейському у відділку поліції. Він зазначив, що працює журналістом уже три роки. 19 липня 2016 року, споряджений камерою та мобільним телефоном, він вирушив до району Сарі Таг, щоб зняти демонстрацію. Він знімав близько двадцяти хвилин, коли між демонстрантами та поліцією спалахнула бійка. У якийсь момент він помітив, як поліцейські напали на демонстранта, тому вирішив зняти інцидент крупним планом. Помітивши його, відповідні офіцери повернулися до нього та, використовуючи лайливу лексику та непристойні образи, схопили його камеру та мобільний телефон. Мобільний телефон упав на землю. Він спробував підняти його, але один з офіцерів вихопив його з руки. Кілька офіцерів почали бити його ногами або штовхати, але він не відповів. Офіцери залишили його, забравши і камеру, і мобільний телефон. Він благав їх повернути йому обладнання, і поліцейський повернув йому камеру. Останній пообіцяв повернути його мобільний телефон наступного дня, але не зробив цього.
6 серпня 2016 року слідчий ССС вирішив призначити судово-медичну експертизу для встановлення травм Заявника. У рішенні йшлося про твердження Заявника про те, що 19 липня 2016 року на нього напали співробітники поліції.
Судово-медична експертиза розпочалася 6 серпня 2016 року та була завершена 26 серпня 2016 року. Згідно з відповідним звітом, судово-медичний експерт, після огляду Заявника та його картки, складеної в медичному центрі, дійшов висновку, що він отримав синець на верхній губі, який потім перетворився на шрами, ймовірно, спричинені тупими предметами, у день, зазначений у рішенні. Експерт не виключав можливості того, що травми Заявника (які були описані як такі, що не відповідають критеріям легкої шкоди для здоровʼя) були спричинені способом, описаним у рішенні, а також тупими предметами за інших обставин.
6 вересня 2016 року слідчий ССС надав Заявнику процесуальний статус потерпілого у кримінальній справі № 62219216 через тілесні ушкодження та завдану йому матеріальну та моральну шкоду. Наскільки Суду доступний текст інтервʼю Заявника, він повторив свої заяви від 25 липня 2016 року. За словами Заявника, хоча поліцейські видалили відеозапис, знятий ним того дня, він зміг його відновити. Однак на момент дачі показань його мобільний телефон досі не було повернуто йому. Він стверджував, що його твердження підтверджуються не лише його власним відеозаписом, але й відеозаписом, знятим його колегою Т.Й.
У невстановлену дату Заявник оскаржив висновок судово-медичної експертизи щодо тяжкості його травм. Крім того, він стверджував, що, незважаючи на його скарги, судово-медичний експерт не направив його на рентген, щоб зʼясувати, чи був у нього перелом ребер. В результаті, 6 вересня 2016 року слідчий ССС вирішив призначити додаткову судово-медичну експертизу.
Додаткова судово-медична експертиза (завершена 15 лютого 2017 року) підтвердила, що Заявник отримав лише синець губи, без легкої шкоди для здоровʼя. Судово-медичні експерти не виключали можливості того, що його травма могла бути отримана внаслідок удару або внаслідок падіння на землю та удару губою об тверду, тупу поверхню.
11 серпня 2021 року слідчий ССС опитав офіцера Г.А., який чергував у районі Сарі Таг 19 липня 2016 року, але не брав участі у ймовірному нападі на Заявника.
Після створення Антикорупційного комітету («АКК») та розпуску ССС, 23 жовтня 2021 року кримінальну справу № 62219216 було передано до АКК.
25 січня 2022 року Заявника знову допитали, цього разу виконуючим обовʼязки слідчого АКК. Під час допиту Заявник підтвердив свої попередні свідчення. Хоча на шиї у нього було прес-посвідчення, воно, найімовірніше, впало внаслідок хаотичної ситуації під час зйомки демонстрації (за словами Заявника, відеозапис Т.Й. розпочався з моменту, коли у нього його більше не було), і поліцейські, мабуть, його побачили, оскільки він активно знімав весь час, серед поліції та демонстрантів. Однак, хоча у нього вже не було прес-посвідчення, коли його оточила група поліцейських, він пояснив їм, що він журналіст і раніше втратив його.
17 лютого 2022 року слідчий АКК звернувся до прокурора з клопотанням про продовження строку проведення розслідування на два місяці, до 23 квітня 2022 року, для проведення низки слідчих заходів, включаючи: (i) додатковий допит потерпілих та поліцейських (як свідків); (ii) призначення експертних досліджень та очікування їх результатів; (iii) надання нових вказівок органу, який проводить попереднє розслідування; (iv) прийняття відповідних процесуальних рішень на основі зібраних доказів; та (v) проведення інших необхідних слідчих та процесуальних дій. Слідчий стверджував, що ці кроки є необхідними для обʼєктивного та ретельного розслідування обʼємної кримінальної справи, в якій фігурує девʼяносто шість потерпілих. Тільки після їх завершення можна буде визначити хід кримінальної справи. У клопотанні слідчого зазначалося (зокрема, щодо Заявника), що протягом попереднього періоду (до його подання) слідчий АКК вивчив відеоматеріали щодо інциденту 19 липня 2016 року та провів подальший допит Заявника.
Прокурор, який здійснював нагляд за розслідуванням у кримінальній справі № 62219216, задовольнив клопотання.
У період з лютого по березень 2022 року слідчий, який керував вищезгаданою кримінальною справою, допитав як свідків поліцейських Ш.Г., Х.Сах., А.В., Х.С., А.Т. та В.Н. Він показав їм відеозапис, знятий Т.Й., на якому видно ймовірний напад на Заявника, та попросив їх описати власні дії. Вони дали ідентичні свідчення про те, що 19 липня 2016 року чергували в районі Сарі Таг після захоплення будівлі ППС. Хоча вони визнали, що під час протистояння між поліцією та демонстрантами могло бути тягання з обох сторін, вони заперечували, що будь-які поліцейські нападали на будь-яких демонстрантів, включаючи чоловіка (зображеного на відео), який сидів на землі в оточенні Ш.Г. та Х.Сах. Зокрема, щодо Заявника, вони стверджували, що не бачили жодних журналістів у цьому районі, але що багато людей знімали. Вони зазначили, що на відеозаписі Заявник не мав прес-картки, тому вони ніяк не могли знати, що він був журналістом. Майже всі вони впізнали колишнього офіцера Н.А. та офіцера, що перебував на службі, Е.М., які, як можна було побачити, «робили якісь рухи руками» у напрямку Заявника; проте вони стверджували, що не можуть згадати, чи їхні удари потрапили на Заявника.
Щодо їхньої власної поведінки, майже всі офіцери стверджували, що вони просто намагалися заспокоїти ситуацію та відвести Заявника вбік, щоб запобігти бійці між ним та поліцією. Вони заперечували, що били його. Щодо вилучення його камери та мобільного телефону та видалення відеозаписів, поліцейські стверджували, що вони не памʼятають цього, але ніхто з них не вилучав його мобільний телефон і не стирав його відеозапис. Крім того, поліцейські А.В. та А.Т. стверджували, що вони вилучили камеру Заявника, щоб перевірити, чи справді він журналіст. За словами А.В., хоча Заявник і сказав це, їм потрібно було провести перевірку, оскільки Заявник не мав прес-картки. У будь-якому разі, вони швидко повернули камеру і нічого з неї не видалили.
Розслідування було продовжено двічі, кожного разу на два місяці (останнє продовження було до 23 серпня 2022 року), з аналогічних підстав, як і раніше. У своєму останньому клопотанні про продовження, і стосовно Заявника, слідчий АКК зазначив, що після допиту поліцейських було отримано інформацію про тих, хто напав на Заявника.
14 липня 2022 року кримінальну справу № 62219216 було передано до Головного управління з розслідування особливо важливих справ Слідчого комітету.
10 лютого 2023 року Заявника знову допитав слідчий, який веде кримінальну справу. Згідно з протоколом допиту, слідство встановило, що особою, яка вдарила його ногою, був Е.М., який все ще був чинним поліцейським. Слідчий запитав Заявника, чи має він якісь заперечення проти застосування Закону про амністію до Е.М., що призведе до рішення про відмову від його кримінального переслідування. Хоча Заявник не заперечував, пізніше він відкликав свою згоду на тій підставі, що не розумів наслідків такого рішення.
13 лютого 2023 року слідчий повідомив адвоката Заявника, що нікого не було притягнуто до публічної кримінальної відповідальності у рамках кримінальної справи № 62219216.
13 квітня 2023 року адвокат Заявника подала клопотання про відвід слідчого. Вона стверджувала, що він не був неупередженим, оскільки намагався переконати Заявника в тому, що стосовно Е.М. слід застосувати амністію, але не пояснив Заявнику юридичні наслідки такого рішення. Більше того, вона стверджувала, що Закон про амністію навіть не застосовується до Е.М.. За словами адвоката Заявника, це свідчить про те, що слідчий став на бік поліцейських. Результат розгляду клопотання про відвід невідомий.
На момент подання Урядом пояснень 17 липня 2023 року розслідування все ще тривало.
Стверджуване порушення статті 10 Конвенції
Заявник стверджував, що 19 липня 2016 року, під час здійснення ним журналістської діяльності, на нього напали поліцейські, забрали його мобільний телефон і камеру, і, хоча вони повернули камеру, відеозапис, знятий ним того дня, було видалено. Він посилався на статтю 10 Конвенції (п. 40 Рішення).
Прийнятність
Вичерпання національних засобів правового захисту
Позиції Сторін
Позиція Уряду
Уряд стверджував, що скарга Заявника є неприйнятною через невичерпання національних засобів правового захисту. Він, зокрема, стверджував, що порушення кримінальної справи відповідно до ч. 1 (1) ст. 181 колишнього Кримінально-процесуального кодексу за перешкоджання законній професійній діяльності журналіста – злочин за ст. 164 колишнього Кримінального кодексу – було ефективним засобом правового захисту у значенні ч. 1 ст. 35 Конвенції стосовно скарги Заявника за статтею 10. У звʼязку з цим він навів пʼятнадцять прикладів національної практики, в яких осіб було засуджено за перешкоджання роботі журналіста за ст. 164 колишнього Кримінального кодексу. Крім того, Уряд стверджував, що після того, як національні суди визнали порушення прав особи, вона може вимагати компенсації за моральну шкоду відповідно до ч. 1 ст. 162 Цивільного кодексу, зокрема, за порушення її права на свободу вираження поглядів державною службовою особою (п. 41 Рішення).
Таким чином, Уряд стверджував, що скаргу Заявника слід оголосити передчасною, оскільки кримінальне розслідування, розпочате, серед іншого, у звʼязку з ймовірним перешкоджанням його журналістській роботі співробітниками поліції, на момент їхнього останнього звернення 17 липня 2023 року все ще тривало. Щодо твердження Заявника про те, що кримінальне розслідування було неефективним, Уряд стверджував, що на момент подання його заяви 19 січня 2017 року було зарано робити такий висновок, враховуючи, що розслідування лише розпочалося. Це тим більше вірно, що справа стосувалася великої кількості потерпілих та свідків. Аналогічно, Заявник не міг посилатися на ймовірну надмірну тривалість розслідування, щоб стверджувати, що воно було неефективним, оскільки це стало зрозуміло лише через роки після його заяви до ЄСПЛ. Нарешті, що стосується пропозиції слідчого застосувати амністію, Уряд заперечив твердження Заявника про те, що його не повідомили про наслідки такого рішення. У будь-якому разі, жодної амністії не було застосовано лише тому, що Заявник пізніше відкликав свою згоду та тим самим заперечив проти неї (п. 42 Рішення).
Позиція Заявника
Заявник стверджував, що кримінальне розслідування саме по собі не є ефективним засобом правового захисту. Він зазначив, зокрема, що розслідування його скарги триває з 2016 року, тобто трохи менше семи років на момент його зауважень 14 квітня 2023 року. У звʼязку з цим, хоча його та його колегу Т.Й. було допитано ще у 2016 році, і було призначено судово-медичну експертизу для встановлення його травм, причетних поліцейських не допитували до 2022 року. Таким чином, між 2017 та 2022 роками (майже пʼять років) жодних слідчих заходів щодо його скарги не було вжито. Крім того, хоча розслідування виявило поліцейських, причетних до нібито перешкоджання його журналістській роботі, органи влади не вжили жодних конкретних заходів у цьому відношенні. Вони не змогли знайти та допитати офіцерів, які на нього напали, а саме Н.А. та Е.М. На момент подання заяв 14 квітня 2023 року жодному поліцейському не було висунуто звинувачень у правопорушенні. Враховуючи тривалість розслідування, можливо, що жодного поліцейського зрештою не буде притягнуто до відповідальності через строк давності. Заявник також стверджував, що існувала адміністративна практика не розслідування ймовірних порушень прав демонстрантів та журналістів поліцією під час протестів 17–30 липня 2016 року (п. 43 Рішення).
Нарешті, Заявник стверджував, що слідчий намагався отримати його згоду на застосування амністії до поліцейського, причетного до ймовірного нападу на нього, проте не пояснив потенційних наслідків, які таке рішення може мати для його власних прав. Це було незважаючи на те, що Закон про амністію навіть не застосовувався до поліцейського, що випливало з однозначного формулювання ч. 11 (1) ст. 2 цього Закону (п. 44 Рішення).
Таким чином, Заявник стверджував, що засіб правового захисту, про який йде мова – порушення кримінальної справи за ст. 164 колишнього Кримінального кодексу – очевидно не був ефективним для цілей правила вичерпання засобів, і тому його скарга не була передчасною (п. 45 Рішення).
Позиція Суду
Загальні принципи щодо вичерпання національних засобів правового захисту були узагальнені у справах Vučković and Others v. Serbia ((попереднє заперечення) [ВП], № 17153/11 та 29 інших, п. 69 та наступні, 25 березня 2014 р.) та Communauté genevoise d’action syndicale (CGAS) v. Switzerland ([ВП], № 21881/20, п. 138 та наступні, 27 листопада 2023 р.). Зобовʼязання вичерпати національні засоби правового захисту вимагає від заявника звичайного використання засобів правового захисту, які є доступними та достатніми для задоволення його скарг за Конвенції (п. 46 Рішення).
Крім того, швидкість процедури вжиття заходів щодо захисту прав також може мати значення для того, чи є вона практично ефективною за конкретних обставин даної справи для цілей ч. 1 ст. 35 Конвенції (див., mutatis mutandis, McFarlane v. Ireland [GC], № 31333/06, п. 123, 10 вересня 2010 року) (п. 47 Рішення).
ЄСПЛ повторив, що коли дії, які становлять серйозні правопорушення, спрямовані проти фізичної чи психічної недоторканності особи, лише ефективні кримінально-правові механізми можуть забезпечити належний захист та слугувати стримуючим фактором (див. Identoba and Others v. Georgia, № 73235/12, п. 86, 12 травня 2015 року). ЄСПЛ також послався на Рекомендацію CM/Rec(2016)4 щодо захисту журналістики та безпеки журналістів та інших медіа-учасників, у якій Комітет Міністрів рекомендував (у п. 19 керівних принципів, викладених у додатку до Рекомендації), що висновки розслідування повинні ґрунтуватися на ретельному, обʼєктивному та неупередженому аналізі всіх відповідних елементів, включаючи встановлення того, чи існував звʼязок між погрозами та насильством щодо журналістів та інших медіа-учасників та здійсненням журналістської діяльності або внесенням подібних вкладів у публічні дебати (п. 48 Рішення).
У звʼязку з цим ст. 164 колишнього Кримінального кодексу, і, зокрема, ч. 2 ст. 164, кваліфікувала як правопорушення перешкоджання роботі журналіста державною службовою особою. У цій справі Заявник скаржився на те, що на нього напали поліцейські під час виконання журналістської роботи, і що його камеру та мобільний телефон, які він використовував для зйомки демонстрації, було вилучено, а відеозапис (який він зняв того дня) було видалено ними. Таким чином, ЄСПЛ вважав, що початок розслідування щодо ймовірного перешкоджання поліцейськими журналістській роботі Заявника був надзвичайно важливим кроком, що дозволив би встановити причетних поліцейських та притягнути їх до відповідальності саме за перешкоджання професійній діяльності журналіста (п. 49 Рішення).
У цій справі ЄСПЛ не потрібно встановлювати, чи існувала, як стверджує Заявник, адміністративна практика не переслідування поліцейських за перешкоджання роботі журналіста. Питання, яке стояло перед ЄСПЛ, полягало у тому, чи слід вважати скаргу Заявника передчасною, враховуючи, що відповідне кримінальне розслідування все ще триває (п. 50 Рішення).
У звʼязку з цим ЄСПЛ зазначив, що розслідування скарги Заявника тривало сім років на момент останнього подання Уряду від 17 липня 2023 року. Однак, як зазначено вище, швидкість процедури вжиття заходів щодо захисту прав також може мати значення для того, чи є вона практично ефективною за конкретних обставин даної справи для цілей ч. 1 ст. 35 Конвенції. Хоча Уряд посилався на той факт, що кримінальна справа стосувалася великої кількості потерпілих та свідків, і тому вимагала проведення різноманітних слідчих заходів, ЄСПЛ зазначив, що стосовно інциденту за участю Заявника слідство мало в розпорядженні всі необхідні матеріали: відеодокази інциденту, свідчення Заявника та його колеги, яка його зняла, а також медичні документи, включаючи висновки судово-медичної експертизи, що підтверджують травми Заявника. Однак, незважаючи на те, що органи влади розпочали розслідування 23 липня 2016 року та згодом опитали Заявника та його колегу в середині 2016 року, першого поліцейського, причетного до ймовірного нападу на Заявника, не було опитано до початку 2022 року, тобто через понад пʼять років після початку розслідування. Це сталося попри те, що відеозаписи, створені як Заявником, так і Т.Й., які Заявник надав під час свого інтервʼю, були доступні органам влади та дозволили ідентифікувати всіх поліцейських, причетних до інциденту (п. 51 Рішення).
ЄСПЛ також зазначив, що навіть через рік після того, як було опитано поліцейських, які нібито були причетні до перешкоджання журналістській роботі Заявника, жодному з них не було висунуто кримінальних звинувачень. Натомість, 10 лютого 2023 року слідчий, який керував кримінальною справою, допитав Заявника з єдиною метою – отримати його згоду на застосування амністії до Е.Т., який все ще був чинним поліцейським, що фактично призвело б до рішення не переслідувати його у кримінальному порядку (п. 52 Рішення).
Це правда, що на момент подання Заявником заяви було зарано робити висновки щодо ефективності розслідування, включаючи його швидкість та остаточну стагнацію. Однак оцінка ЄСПЛ прийнятності заяв не може бути проведена без урахування відповідних подій з моменту їх подання. У цій справі Сторони подали детальні пояснення, посилаючись на такі пізніші події, а Уряд посилався на документи та інформацію про незавершені національні провадження, які тривають і донині. Оскільки Заявник діяв сумлінно, співпрацюючи з триваючим розслідуванням, зокрема, після подання заяви, та враховуючи міркування, викладені в попередніх пунктах, ЄСПЛ не може погодитися з тим, що його заяву тепер слід відхилити як передчасну. У звʼязку з цим ЄСПЛ послідовно постановляв, що під час розгляду скарги він може враховувати факти, які відбулися після подання заяви, але безпосередньо повʼязані з тими, що охоплюються нею (п. 53 Рішення).
Оскільки Уряд посилався на невичерпання засобів правового захисту, посилаючись на можливість вимагати компенсацію за моральну шкоду відповідно до ч. 1 ст. 162 Цивільного кодексу, ЄСПЛ зазначив, що, на думку Уряду, успіх цього засобу правового захисту був безпосередньо повʼязаний з результатом кримінального розслідування та, зокрема, із засудженням відповідних поліцейських. Однак у справі Заявника жодного поліцейського не було засуджено (п. 54 Рішення).
З огляду на вищевикладене, ЄСПЛ відхилив заперечення Уряду (п. 55 Рішення).
ЄСПЛ також зазначив, що скарга не є ні явно необґрунтованою, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у ст. 35 Конвенції. Тому її слід оголосити прийнятною (п. 56 Рішення).
Суть справи
Позиції Сторін
Заявник скаржився, що під час демонстрації 19 липня 2016 року він нібито став свідком нападу поліцейських на демонстранта та вирішив зняти інцидент зблизька. Однак, помітивши Заявника, група поліцейських напала на нього та вилучила його камеру та мобільний телефон. Хоча вони зрештою повернули йому камеру, вони видалили відеозапис, який він зняв того дня. Заявник стверджував, що це становило незаконне та невиправдане втручання в його право на свободу вираження поглядів, яке не переслідувало законної мети та було непропорційним (п. 57 Рішення).
Заявник стверджував, що поліцейські знали, що він журналіст. Зокрема, у нього було прес-посвідчення, коли він почав знімати демонстрацію, і він активно знімав, коли демонстранти зіткнулися з поліцією. Хоча він у певний момент втратив своє прес-посвідчення, для поліції було очевидно, що він журналіст, а не демонстрант, оскільки він був оснащений професійною камерою та знімав події, зокрема, коли він почав знімати нібито напад на одного з демонстрантів. Заявник стверджував, що навіть якщо поліцейські не зрозуміли, що він – журналіст, його колега голосно крикнула про це. Проте поліцейські вилучили його обладнання та видалили відеозапис, знятий на його камеру. Заявник стверджував, що пізніше йому вдалося відновити свій відеозапис та поділитися ним в Інтернеті (п. 58 Рішення).
Уряд не надав жодних зауважень щодо суті скарги, стверджуючи, що вона була передчасною (п. 59 Рішення).
Позиція Суду
Суд повторив, що заходи державної влади, що перешкоджають журналістам виконувати свою роботу або негативно впливають на виконання їхніх функцій, можуть порушувати питання за статтею 10 (див. Pentikäinen v. Finland [ВП], № 11882/10, п. 83, ЄСПЛ 2015, та Najafli v. Azerbaijan, № 2594/07, п. 68, 2 жовтня 2012 року) (п. 60 Рішення).
У цій справі Заявник висвітлював демонстрацію, яка переросла в жорстоке протистояння між демонстрантами та поліцією. Незважаючи на те, що на наданому відеозаписі не видно прес-картки Заявника, безперечно, що він та його колега повідомили поліцейським, що заявник є журналістом. Він знімав демонстрацію деякий час, зокрема, коли опинився між двома протиборчими групами демонстрантів та поліцією. Таким чином, визнаючи стан заворушень під час демонстрації 19 липня 2016 року, присутність Заявника не могла залишитися непоміченою поліцією, враховуючи, що вони були в стані підвищеної готовності, а Заявник досить активно знімав поблизу та навколо рядів поліцейських, включаючи офіцерів А.Т. та Ш.Г. У будь-якому випадку, навіть якщо поліцейські не могли знати з абсолютною впевненістю, чи був заявник журналістом, за відсутності його прес-картки, для них було принаймні очевидно, що його зйомка, найімовірніше, була діяльністю, повʼязаною з реалізацією його права отримувати та поширювати інформацію. Це додатково підтверджується тим фактом, що коли поліцейські оточили його, один з них одразу ж запитав його: «Кого ти знімаєш, га?» (п. 61 Рішення).
ЄСПЛ також зазначив, що поліцейські не лише схопили та потягнули Заявника, але й принаймні один із них напав на нього: хоча відеозапис не дозволяє встановити, чи були завдані його удари, невдовзі після інциденту у нього було виявлено травму губи, що пізніше було підтверджено медичними експертами. Більше того, хоча і Заявник, і його колега повідомили поліції, що Заявник є журналістом, і незважаючи на їхні неодноразові прохання повернути камеру, поліцейські зробили це лише через деякий час, коли втрутився старший офіцер поліції. За цих обставин, враховуючи матеріали, що є у його розпорядженні, включаючи відеодокази інциденту (автентичність яких не заперечувалася Урядом), ЄСПЛ дійшов висновку, що дії поліцейських фактично порушили та перешкоджали журналістській роботі Заявника і таким чином становили втручання в його право на свободу вираження поглядів (п. 62 Рішення).
За таких обставин ЄСПЛ не вважає за необхідне встановлювати, чи, як стверджує Заявник, поліцейські також видалили його відеозапис з камери, чи вилучили його мобільний телефон, оскільки вищезазначені міркування є достатніми для висновку, що напад на Заявника та вилучення його камери під час зйомки серйозно перешкодили здійсненню його права на отримання та поширення інформації (п. 63 Рішення).
Щодо того, чи було втручання виправданим, то під час опитування у якості свідків поліцейські, які або схопили Заявника, або забрали його камеру, не надали жодного розумного виправдання своїм діям. Хоча вони стверджували, що не знали, що Заявник був журналістом, вони спочатку заперечували свою поведінку, як показано на відео, або стверджували, що вони просто намагалися заспокоїти ситуацію. Однак безперечно, що Заявник не був ні озброєним, ні агресивним. Швидше, він просто намагався зняти на відео те, що він вважав нападом на цивільну особу. Таким чином, він не вдавався до жодної поведінки, яка могла б змусити поліцейських повірити, що він становить загрозу, або що схопити, потягнути його чи відібрати його камеру було необхідно. Уряд не надав жодних пояснень щодо причин нападу поліцейських на журналіста або відібрання його камери та не навів жодної правової підстави у національному законодавстві для таких дій (п. 64 Рішення).
З огляду на вищезазначене, ЄСПЛ вважав, що Уряд не довів, що втручання у права Заявника, гарантовані ст. 10, було законним і мало законну мету. Тому його не можна вважати «необхідним у демократичному суспільстві» у значенні ч. 2 ст. 10 (п. 65 Рішення).
Відповідно, мало місце порушення статті 10 Конвенції (п. 66 Рішення).
Примітки
[1] Текст Рішення у базі даних HUDOC (посилання) містить посилання ЄСПЛ на відео у мережі YouTube із зазначенням відповідних тайм-кодів.