Справа стосується ймовірної нездатності ісландської влади провести ефективне розслідування скарг Заявниці на домашнє насильство, а також заяв про дискримінацію за ознакою статі під час розгляду таких справ. Заявниця скаржилася відповідно до статей 3 та 8 Конвенції, розглянутих окремо та у поєднанні зі статтею 14.

Ця справа стосується негайного тимчасового влаштування сина Заявників, М., під опіку у 2017 році та відсутності регулярного контакту між Заявниками та М. після цього, а також тривалості провадження щодо позбавлення Заявників батьківських прав щодо М.

Заява стосується кримінального засудження Заявниці, яке ґрунтується головним чином на змісті її спілкування електронною поштою з іншим засудженим, які поліція отримала після судового ордеру, виданого відповідно до положення, яке стосується даних про телекомунікаційний трафік, що, на думку Заявниці, не передбачало жодної правової підстави для втручання, про яке йде мова (пункт 1 статті 6 та стаття 8 Конвенції).

Заява стосується розкриття поліцією у 2011 та 2012 роках, у контексті розширеної перевірки при прийнятті на роботи, інформації про те, що Заявника було звинувачено у зґвалтуванні та згодом виправдано у суді, а також опису обставин ймовірного правопорушення.

Справа стосується обшуків нотаріальної контори Заявника та нежитлових приміщень, а також вилучення електронних пристроїв, що належать йому, що здійснювалися на підставі ордерів на обшук, виданих слідчим та затверджених прокурором. Заявник посилався на статті 8 та 13 Конвенції.

Заява стосується вимоги проведення операції зі зміни статі як законодавчої умови для зміни персонального числового коду, що позначає гендер, та відмови органів влади задовольнити прохання Заявника про таку зміну на тій підставі, що він не переніс цю операцію. Вона порушує питання за статтею 8 Конвенції.

Справа стосується незаконного встановлення та використання обладнання для відеоспостереження в університетських аудиторіях, де вони як професори проводили заняття, що порушило право Заявників на повагу до приватного життя.

Справа стосується скарг Заявниці на встановлення роботодавцем прихованого відеоспостереження за нею на її робочому місці із подальшою обробкою та використанням ним цих записів (ст. 8), а також стосовно того, що національні суди не задовільнили клопотання про залучення її свідків, які мали б довести обґрунтованість її позову (ст. 6) та не надали їй правову допомогу у провадженні (ст. 14).

Справа стосується обшуку юридичної фірми Заявника та вилучення його комп’ютера, проведеного на підставі телефонної згоди прокурора без письмового ордера на обшук. Комп’ютер, який, ймовірно, містив дані, що підпадають під дію адвокатської таємниці, був повернутий йому через 15 місяців після його вилучення. Заявник посилався на ст. 8 Конвенції.

Справа стосується нібито відсутності розгляду національними органами влади скарг Заявниці стосовно публікації у Facebook її приватних фотографій та відео, що супроводжувалися образами та погрозами на її адресу.