Посилаючись на статті 3 та 5 Конвенції, Заявник скаржився на те, що йому було проведено медичне втручання проти його волі та що його було поміщено до лікарні без будь-якого дозволу.

Заявниця скаржилася, що вона зазнала дискримінації під час двох конкурсів на посади судді через свою роль в організації «Єдність суддів Грузії» та свою критичну позицію щодо Вищої ради юстиції та її політики щодо судової влади. Вона посилалася на статті 10 та 11 Конвенції у поєднанні зі статтею 14, а також на статтю 1 Протоколу № 12 до Конвенції.

Заявник та його брат, обидва громадяни Афганістану, подали клопотання про надання притулку у Швеції. Після того, як їхні прохання про надання притулку були відхилені, брат Заявника, який мав порушення зору та проблеми з психічним здоров'ям, скоїв самогубство. Заявник скаржився, що шведська влада не виконала свого зобов'язання захищати життя його брата, як того вимагає стаття 2 Конвенції, не вживши заходів для запобігання самогубству його брата.

Справа стосується ймовірної нездатності ісландської влади провести ефективне розслідування скарг Заявниці на домашнє насильство, а також заяв про дискримінацію за ознакою статі під час розгляду таких справ. Заявниця скаржилася відповідно до статей 3 та 8 Конвенції, розглянутих окремо та у поєднанні зі статтею 14.

Заява стосується відхилення Верховним адміністративним судом апеляційної скарги Заявника з питань права, пов'язаної з позовом про компенсацію за позбавлення його майна, через недотримання вимог щодо прийнятності.

Заява стосується покарання Заявника у вигляді позбавлення волі, яке в результаті касаційної скарги, поданої Міністром юстиції/Генеральним прокурором, було збільшено після того, як він відбув більше половини початкового терміну покарання та вже був умовно-достроково звільнений з вʼязниці.

Справа стосується, здебільшого, скарг Заявників на порушення Конституційним Судом їхнього права на неупереджений суд (розглядаються аспекти обʼєктивно обґрунтованих побоювань щодо неупередженості суддів та структурних недоліків, повʼязаних зі своєчасним заповненням вакансій у складі Суду).

Заява стосується примусового утримання та лікування 83-річної жінки з деменцією протягом шести днів у психіатричній лікарні. Вона порушує питання за статтею 5 Конвенції.

Ця справа стосується негайного тимчасового влаштування сина Заявників, М., під опіку у 2017 році та відсутності регулярного контакту між Заявниками та М. після цього, а також тривалості провадження щодо позбавлення Заявників батьківських прав щодо М.

Заява стосується кримінального засудження Заявниці, яке ґрунтується головним чином на змісті її спілкування електронною поштою з іншим засудженим, які поліція отримала після судового ордеру, виданого відповідно до положення, яке стосується даних про телекомунікаційний трафік, що, на думку Заявниці, не передбачало жодної правової підстави для втручання, про яке йде мова (пункт 1 статті 6 та стаття 8 Конвенції).